СТОРІНКА б
<<ясиття І слово»
Понеділок^ 4 листоїш^ 1^1 Р<
ла
(Розповідь про вйдатного українського письменника МихайлаГКОцюбинського)
Серед творів Михайла К6-іцобинського, більшість із котрих є відціовідщю на най^ болючіїиі проблеми Ііого життя^ окремішніїм барвистим полотном із сліпучо живйМи кольорами № різняється ііовіірть « забутих предків>>. Немов вишуканий старовинний гобелен; виткангі^ вбна з багатющого фоі^клору, легенд і переказів, гуцульських вірувань і звичаїв, що органічно сплелися у вибагливі й Химерні Узори сіожету^
Лк же зміг Михайло Коцюбинський; син «багатого природою, тетлОго, прекрас-іного Поділля» (він народився 17 в^есня 1864 року у Він-ншц);пер^атй увесь чар гуцульських легевд, коли пізнав він таємниці урочих гір^ ських ущелин, нявку і чугай^ страці витвори буйної на^ рбднОї фаінтазії?
Історія написання «Тіней забутих; предків» виходить далеко за межі тих півтора шс^Iців, протягрм^^^ к^ письменник записав повість у затиипсу чернігівського кабінету за письмовим бюро. Вона народилась у його душі раніше. її тужлива мелог дія, як звук трембіти в торах, бриніла в ньому давно; щоб^отім єдиним сплеском лягти на папір^
Коцюбинський, до імені котрого часто прикладають епітеіг Сонце-поклонншс, всім серцем любив Карпаїй, їх неповторну красу, людей, які жили й живуть нині у тому маїшовничому краї. ^ гатррічна приязнь єднала його з Іваном Франком та Володимиром Гнатюком ^ учеюш; збирачам, дослідником фольклору. Саме у львівському журналі «Дзвінок» 1890 року 26^літній Коцк>^ бинський уперше надрукував вірш «Наша хатка». Вщ співробітничав у часописах «Правда», «Зоря»^,«Життє і слово» та ін., то виходила на ІГалитані. Володимир Тнатюк щиро прагнув, аби такий талаїгг, як йо^о Друг з і, написїш твір про
карпатський край^ Михайло Коцюбинський неодноразово гостив у Крйворівні —- селі, яікежартойа вживали «українськими Афінами», де побувало чимало письменників ^ Іван Франко, Леся Українка, Ольга Кобилянсь-ка, Гнат Хоткевич... (Нині у хаті, де жив і працював Каменяру діє музей).
Володимир Ґнатюк залишив нам у (шові чудовий портрет Михайла Кошббин-ського під час його останнього пр^зду до Крйворівні влітку 1911 року: «Середнього зросту, стрункий, худорлявий, в останніх часах трошки вперед похилений, одягнений скромно, але все без найменшого закиду, і, конечно, з якоюсь цвіткоюв-бутонерці. Цвіти — це була Його пристрасть і розкіш, і_
треба було бачити, йк його Очі іскршшся і гуляли з утіхи, коли переходив царинкою, засіяною сотнями ріжних родів цвітів, що миготіли та виблискували до сонця всякими знаними барвами. Не міг здержатися, щоб не запитати когось про їх шсЦ^в^ назву, яку не раз записуваів собі, додаіочи до йеї й ботанічну назву. Дуже рад буй знати, ш уживіаєіі>ся цвітка до чого, та чи йе зв'язане з нею яке народне шрування».
На той час Мих щобинський був уже визйа-щол майстром української літератури. Нещккгго склав-:
ся Його життєвий ЦІЛЯХ.
Мрію про уншерситет, яким ліарцв у юності, довеяосі» за-: лишити, бо треба було заробляти на прожиття. Починаючи з 1892 року служив у філоксерній комісії у Криму й Бесарабії; Ще тоді Іван ФранкО відзначав, що автор оповідання «В путах шайтана» та прозової акв^)еяі «На камені» міг бій стати окрасою будіь-якої літератури. 1898 оокУі після одруження з В. Дейшею, він оселився у мфнігові, працював чиновником у земстві. З галицькими шісьменникалш підтримував постійні дружні зв'язки. Саме у Львові в останній рік минулого століття вий^ шла перша збірка його опо-
. відань.
у своїх новедах та повістях Михайло Коцюбинський змальовує т^іжке,знедолене^^^^ життя рідного народу, його палке прагйедня щастя і вільної праці і ту задушливу реальність, об яку немилосердно розбивалися людські
* Останньо-
го прйзду до Крйворівні, у 1910 році, він закінчив другу частину повісті «Фата мор-гана», де змалюваїв одвічну селянську ьфію п^ як м£фево, іцо втікає всхід^; У свої 47 років, згадує В. Гнатюк, «він був хронічно і то Не на одну хво-'аку високо ідеальну, вичулену до найвищого ступеню людину мусило без-насташіо дразнити і денер-вуваїтй до крайності^ коли вона бачила й розуміла, що кругом неправда і неволя, нщюдзамучашй мовчить.^.»
У Карпатах його з усіх боків обступала розкішна природа, земна краса відкривалася у всій своїй величі, — стихії — сонце чи дощ, спека чи гроза — не знали піьто-нів. 1911 року він побував у далекому гуцульському селі Голов, де його приймав учи-тедЬ Лука Гармдтій — рач і знавець гуцульського фольклору. У першу ж ніч Коцюбинський потрапив ла гуцульський похорбн, який переходив у язичеську забаву ^ «посіджінє» з палаючими вогнями і людсьісим гамором, ігрищами й танцями, які перекривалися величними звуками тр^сбітй;
Чфез день вирупгали з Ґарматієм до Туцулів-пасту-хів на полонину Скупову. Первісна природа і буйна -уїм гуіоглів полонили письменника. Він писав Максиму _Горькому на Капрі: «Коли б
Ви знали^ яка вед тут природа, яке первісне життя. Ґу^ли ~ надзвичайно Оригінальні люди, з багатою фантазією, із с^рєріднрIО^ психікою... Скільки тут красивих казок, переказів, вірувань, символівГЗбщ>аюм теріал, переживаю іфироду, дивлюсь, слухаю і вчусь».
Михайло Коцюбинський
У цей час стали в нагоді книги з етнографії, які запропонував йому Гнатюк, Особливо праці А. Оншцука «Матеріали до гуцульської демонології» та В. Шухевйча — «Гуцульщина».
Коцюбинському схотілося увести до твору і сцену похорону, і те, що побачив на полонинах, і ліси, і хмари, і розбурханий Черемош. іШгіок помітив, що його цікавили Пр05ЇВИ рОДОЕІОЇ помсти в горах, інституція годованців, яка давала змогу старим людям певний час безжзфнб ч<набувати сй» на сім світів вільні взаємини у подружньому житті. Він часто розмоШіЯв з гуцулами Василем Якибюком, братами Петром Та Миколою Потоками та іншими і безутом-но нотував записники, нанизуючи слова* як намистин-
Та обов'язки кликали до-
(Закінчеинії з 2^ої стор.)
нк) землі з урахуванням ^ існуВання громадських господарств і передачі землі у приватну власність?
На це феі>мер, президент одного з банків Мбріс А. Гордон відповів:
—^ А чому б ні. Могли б. Складнощів тут немає.
—' Як дивлйтьея працівники : міністерства сільського господарства СЩА та ділові кола на приватизацію у нас н ев е л и к и X пе р е р о б н И X
комбікормових заводів та елеваторів? Чи мОжна було б налагодити співрбібітництво в галузі ітерфрбки зернопро-
■;|дукції?;;;;;;:,^^^^^^^
— Приватизація дасть добрі результати. У Києві ми відвідали одне з борошномельних підприємств, яке взяли в оренду його працівники. Говорили з нимй. Люди задоволені, бо 'зацікавлені в прибутку. Оренда — це початок шляху до п р й в а т и з а ц і ї. ІД од 6 с п ів р о б іт н и цтв а V то за сприятливих умов іноземні інвестиції могли б бути
дому^ в Чернігові почалися звичайні буденні клопоти, враження від Карпат немов Притрушував потіл. Та одного вересневого вечора він наче знову почув пісню л^рем-біти. І всєі що тамував у собі, вирвалося з нього, як вода, що прорвала греблю. За півтора місяці повість «Тіні забутих предків» була написана. Це був спалах молодості, натхнення й поезії ^— тогОі що він найбільше цінував у житті.
Юлія СОЛОД, кандидат філологічних наук.
шт- ■ - т .
І НІ
значними. ^;■
Це ж саме мовлено в галузі створення малих переробнах м*ясо-молочних підприємств, розвитку овочівництва, в системі захисту ррслин; інших галузях.
Але час від часу американська делегащя наголЬшува-ла: "за відповідних умов". А вони такі: мають бути вільний ринок, вільні ціни і конвертована грошова одиниця. Бізнесменів можна зрозуміти.
Щодо крупних кредитів, закупівлі п'яти мільйонів тонн фуражного зерна і соєвих шротів, то тут гості проявляють обережність. Мовляв, поки що вирішуватимемо ці питання через міжреспубліканський Комітет.
Іноземний бізнес все ширше придивляється до нас. Справжню активність він проявить насамперед за стабі ль ної на Україні обстановки, створення для нього отих "відповідних у м о в". Маємо чітко усвідомлювати: на споживацтво ніч о г 6 розраховувати. Нас, країну величиною з Францію, ніхто не нагодує. Маємо самі закачувати рука ви і, спершись' "на досвід цивілізованих країн, робити добре діло.
("Сільські вісті% Київ).
ЦЕНТР для ВИВЧЕННЯ РИНКУ ПРАЦІ В УКРАЇНІ
Київ.
На виконання
Успенський собор у Володимир-Волинську побудований у 1160 році.
постанови Верховної Ради УРСР від 1 березня 1991 року ■*Про порядок введення вдію Закону УРСР "Про зайнятість населення" Кабінет міністрів України постановив створити Науково-дослідний центр з проблем зайнятості населення та ринку праці Академії наук і Міністерства праці України. Базою його будуть існуючі наукові підрозділи республіки, що займаються вивченням цих питань. Науково-методичне к ерівництв о Центром і міжгалузеву коорди націю досл і д же нь здійснюватиме Академія наук України.
Головним завдан н ям Центру є розробка йнаукове обгрунтування державної політики зайнятості населення, оцінка стану і перспектив формування ринку праці на Україні. Вивчатимуться динамі ка і структура^' зайнятості населення Зч урахуванням розвитку різних форм власності, п р об л ем раці о на л ь н о ї зайнятості спеціалістів і робітничих кадрів у процесі кр нверсі ї п і д приє м с тв оборонних галузей промисловості.
