Понеділок, 4 шістопада 1991 р.
«ЖИТТЯ І СЛОВО»
СТОРІНКА?
СВЯТИНЯ СЛОВ'ЙНСЬкбї
■з
Кіієво-Мргїілян(Я>іса акі^ щюі відзначівлося
І990 року, 'Щ унікальне явииде в історії української та й за-^^аішнослов*янськоІ ніау освіти і культури. Протягом >ільш як півтора століття своєї діяльності була вона цент^ >ом духовного>киттЧі Укіїаіниу в^ на всі його сфери.
Києво-Могилянеька ака-цемія, наівана так на честь її засновн и ка митрополита Петра Могили, виникла на переломі двох епох середньовіччя Й нового часу. Се-^ рединне положення У країни на рубежі двох культурно-історичних спілі>ностей,щ6 складися в Європі в раннє сфедньрвіччя, — грекр-сло-в'янської та «латинської» Ск&толицької) сприяло тому, що саме тут відбувався сйн-тез к\ лЬтур східнослЬв'янсь-кйХ! а західноєвропейських нарі>лів. Під з процесу формувалася й розвивалася українська культура. Й освіті це проявилося у заснуванні з кінця ХУІ — початку ХУН століть шкіл нбвоґб типу Сл6в*яно-^ трекб-латинських.
Основа такої школи була закладена вже у Острозькій гисадемії, де велика увага при-щлялася вивченню не лише церковно-слов*янськоїу тре-дької, а. й латинської мов і так званих <<семи вільних наук», які складалися з предметів тривіуму, ^ граматики, риторики; діалектики та квадріуму арифметики, геоіиетрії, астрономії, му
Традиції, започатковані в Острозькій академії, ізнай-шли своє продовження у практиці братських шкіл, організованих наприкінці ХУІ — початку ХУII століть українськикі міщан-ством, шляхтою та духовенством з міе^окУ поширення освіти, знань, протидії експансії католишізму та уніатства. Зберігаючи «греко-слр-в'янський» характер, тобто віллак)чи перевагу вивченню цеі 'Вно-сл ов * я нської та Грс кої мов, у братських школах, таких як Львівська, Київська та Луцька, запроваджувалося вивчення латині, викладалися «сім вілі>них наук». Ці школи за своїм рівнем наближалися до середніх учбових закладів. Вони були демократичними, всестановими.
Велика увага в школах зверталася на виховання почуття людської гідності, патріотизму, проповідувався принцип рівних можливостей усіх учнів, у статуті; наприклад, біьвівської братської школи (1586 р.) було записано, що. багатий перед бідним не мас жодної пере-ьаги, щО все визначають лише успіхи у навчанні. Вчитель мусив учити всіх однаково — як багатих, так і убогих, тому на перших лавах у
школах сиділи не найбагатші, а найздібніші вихованці.
На Укршні, як і в цілому в тогочасному східнослов'янському світі, не було власних вищих учбових закладів. Вихідці з українських земель здобували вищу освіту у Кра-ківському. Празькому, Паризькому університетах, чимало їх вчилося в Італії та Німеччині. Право на виїзд за кордон для навчання було зафіксоване у нормах Литовських статутів й поширювалося на всі верстви населення. Переборюючи немалі труднощі, матеріальну скруту, багато українців переходило від одного університету до іншого, здобуваючи дипломи магістрів філософії, медицини, часто Одержуючи високе визнання у вчених колах Західної Європи.
Проблема заснування власної вищої школи назріла вже на початок ХУІІ століття. В силу обставин, щО склалися, ініціаторами цього акту виступили Київське братство та архімандрит, а згодом митрополит Київський і Галиіїький Петро Могила.
ним на території монасти-
ря школа, яка мала назву Лаврської (1631 р.), принципово відрізнялася від братської, що діяла на Подолі з 1615 року. Програма Лаврської школи, як це видно з панегірика «Євхарістеріон» (1632 р.), піднесеного учнями школи її фундаторові, складалася з «семи вільних наук», а також богослов'я. Але в основі цієї школи лежало вивчення латинської мови, завдяки чому кияни сприйняли її як «латинську» Школу (тобто католицьку) й побоювалися, що вона стане ррзсадником католицизму та уніатства. Тому міщани та козаки ^ наполягали на закритті школи.
Високоосвічений та діяльний Петро Могила погодився на компроміс, внаслідок чого обидві школи — Лаврська та братська — об'єдналися, причому зберігався пріоритет останньої завдяки високому рівню викладання в ній наук, зокрема філософії.
Новоорганізована школа (вона дістала назву колегії — в Західній Європі колегіями ; називалися університетські приміщення, де навчалися й жили студенти) почала діяти з 1632 року на території Братського училищного монастиря.
Учбовий корпус київської академ^ Гравіора з книги *Чфік$ Ієрополітик^^ 1760.
Києво-Могилянська колегія складалася з восьми класів. Навчання розпочиналося в нижчих граматичних класах, чи школах, як вони тоді називалися. Тут вивчали церковнослов'янську, латинську, грецьку, давньоєврейську, польську, староукраїнську мови.
Поряд з церковнослов'янською, як конфесійною та літературною мовою східнослов'янського й південнослов'янського ареалу, провідне місце в колегії зайняла латинська мова. Вона виконувала функції міжнародної мови того часу* нею викладалися всі науки у західноєвропейських університетах. Без знання латині неможливо було ознайомитиаі з культурними надбаннями західг бував літературний процес ноєвропейських народів. на > країнських землях.
Подолавши граматичні Іншою сферою, де акаде-класи, вихованці вивчали мія посідала провідне місце, поетику Й риторику, а далі було вивчення й пропагуван-філософію та богослов'я. Ці ня філософії. Кожен з викла-курси читалися вже латин- дачів до середини Х:УІІІ сто-ською мовою. ліття, коли викладання фі-
В колегії викладали осно- лософії було уніфіковане й
велося за підручниками, самостійно розробляв свій курс. Ці курси відзначалися творчою думкою, оригінальністю мислення, пошуком.
Ряд вчених та вихованців академії відзначалися енциклопедичною : Освіченістю, яка носила універсальний характер. У багатогранно-
гослов'я або принаймні філософії.
Кшвська академія утримувалася на доходи від маєтків Братського училшцного монастиря, ■ пожертвувань митрополитів (ця традиція була започаткована Петром Могилою, який передав ко^ легії свою бібліотеку, заповів доходи від своїх маєтків, вважаючи її справою свого життя) та гетьманів, певної суми, яка виділялася з військової скарбниці гетьманського уряду.
Задумана як гуманітарна інституція. Київська академія культивувала у суспільстві любов до літератури, філософії, музики, мистецтва. З програмою академії у нерозривному зв'язку гіере-
ви арифметики, геометрії, астрономії. Великого значення надавали музиці — багатоголосому хоровому співу.
Формування організаційної структури Києво-Моги-лянської колегії завершилося вже у 80-ті роки ХУІІ століття. На той час вона фактично стала вищим учбовим закладом, хоча офіційне підтвердження статусу академії було здобуто 1701 року.
Для студентів академії не існувало ні майнових, ні вікових обмежень. Сюди прибували вихідці з усіх українських земель, представники всіх верств — козаків, міщан, духовенства, посполитих. У багатьох козацьких родинах стало сімейною традицією посилати синів навчатися до академії. ь.
Кількість студентів коли-вштЕГСя, іноді число їх сягало двох тисяч. Кожен мав право слухати курс тих наук, до яких мав інтерес, і стільки часу, скільки бажав. Лише з 80-х рюків ХУІІІ століття стає обов'язковим навчання дітей священиків у академії: вони не мали права успадковувати парафії батьків, якщо не прослухали курсу бо-
сті своїх обдарувань та діяльності вони мали багато спільного з титанами епохи Відродження, їх освіченість ґрунтувалася на античній філософській спадщині, філософських ідеях гуманізму та реформації, власних духовних надбаннях. Вони -- поети, письменники, філософи, просвітники, музиканти. Це, в першу чергу, такі мислителі , як Феофан Прокопо-вич, Григорій Сковорода.
Протягом ХУІІ-ХУІІІ століть не було жодної сфери культурної чи практичної діяльності не лише на Україні, ай у Росії, де б не працювали вихованці академії. Вони обіймали посади вчителів, суддів, перекладачів, митрополитів, єпископів та архімандритів, священиків^ лікарів, академіків, фхітектррів, причетників при церквах закордонних російських місій, секретарів при посольствах, співаків при придворній капелі. З них складався гетьманський уряд.
Сама КиєвО-Могилянська академія, не маючи можливості стати університетом, поступово перетворювалася на вищий богословський заклад. У цій новій якості вона почала свою діяльність у вересні 1819 року.
Нині, в перебудОвні роки, інтерес широких кіл громадськості нашої республіки до історії Києво-МогилянськоІ академії, її вкладу в розвиток культури українського народу особливо посилився. Президія Академії наук УРСР і виконком Київської міської Ради народних депутатів з метою збереження колиски української культури прийняли постанову про організацію історико-куль-турного заповідника на території колишніх Києво-Мо-гилянської академії та Братського БогоявленськогО монастиря. ■
О.ДЗЮБА, каїщишіт Історичних наук.
масний
На відлюдному острові на північ від узбережжя кубинської провінції Пінар-дель-Ріо живе справжній сучасний Робінзон. Це — Вісенте Ернандес. Його робінзонада триває вже піввіку. Таким чином він побив рекорд самотності героя Даніеля Де-
...Злидні закинули Ернан-деса сюди 50 років тому, коли роздавали землю. Скромні врожаї давали бідняку змогу прогодувати сім'ю. Та по деякім часі люди почали залишати цю місцевість. Виїхали всі, за винятком Ер-нандеса. Колишній селянин Почав порядкувати біля свого господарства — вирощувати свиней, овець, свійську птицю, а також рис і квасо-
лю (основний харчовий продукт кубинців). Біля невели- * кої його хатини з'явилися грядки з маніоком (сировина для борошна), юкою та гарбузами. Гордістю Ернанде-са став невеличкий садочок з апельсиновими та грейп-фрутовими деі>евами.
Час від часу дружина і діти відвідували самітника, а після революції просили його повернутись додому. Та ніякі вмовляння не відірвали Ернандеса від улюбленого місця. Недавно 80-літньому старому довелося побувати на «Великій землі», бо його очі потребували серйозного . лікування.
Та погостювавши у дітей, сучасний Робінзон повернувся на свій острів, щоб дожити там решту свого життя.