СТОРІН КЛ 10
«життя 1 слово»
Понеділок, 12 липня 1982 р.
з життя НА РІДНІЙ ЗЕМЛІ І в КАНАДІ
В Є рн ОН , Б К .
Шановні друзі в редакції "Життя І Слова"! Моє ім'я Ва с н -і ь К о в а люк. член Пресовго комітету у ВернОн. Ми вдвох з дружиною Лнною належимо до відділу ТОУК. Зараз нам виповнюється 56 років, як ми одр\жені. Хоч ми відзначили 50-річний ювілей нашого одруження і пожертвували з цього приводу $50 на пресовий фонд "Життя і С л о в а". то й те п е р жертвуємо 556.
У 1982 році нам з дружиною виповниться по 80 років життя., З цього приводу .ми щось пожертвуємо на нашу газету і на інші цілі, а тим часом посилаємо вам $56 на ; відзначення нашого 56-
РІЧЧЯ;
В 1942 році я започаткував писати спогади з життя на рідній землі І в Канаді. Прошу Дуже по.місти ти ці мої спогади в "Житті і Слові".
Василь І Анна КОВАЛЮКИ
Від редакції: Ні спога-' дів. ні згаданої суми грошей Василь Ковалюк не спів надіслати до "Життя і Слова" :— він і залишив цю справу докінчити своїй дружині Ан н і. Невдовзі пі е ля смерті Ва сил я К о в алюка ми отримали- від його рідних листа, спогади і гроші. Лист такого змісту:
Дорогі друзі! В залученні посилаю спогади батька Василя Ковалюка з життя на Україні ■ і в Канаді. Він помер 28 березня цього року: Цю свою історію він не докінчив писати. Але ми, . його родина, сповняємо його заповідь і посилаємо вам все те, що він написав. Також посилаємо гроші; які він заповів в останніх днях с в о г о життя. Посилаємо $216, в тому $80 на відзначення 8-их роковин з дня народження батька, $ 80 в ідзначення роковин з дня народження матері, $56 на відзначення 56-их роковин одруження , нашого батька з нашою матір'ю.
Цих $216 батько і мама призна чил и: $50 на пресовий фонд "Жиитя і Слова", $50 на музей Тараса Шевченка, $50 на музей Івана Франка і $65 на пресовий фонд "Юк-рейніан Кенейдіан".
Батько читав українську гірогресивну пресу з того часу, як вступив на канадську землю.
Лусі Ковалюк.
СПОГАДИ
Я. Василь Ковалюк. народився 16 травня 1902 року в Батятичак Львівської області на Україні в ро.дТТні Андрія і Анни Ковалюкін. \ якої о\ло І рп син 11 І ота до її ь ка. Я о\ и наїіс 1 аріпии V і і їси в ■ родині.
я к в ибу X л а перша світова війна; австрійські власті мобілізували- мого батька до війська. Там примуси-ли його воювати. На війні він десь загинув
пропав бсзвісгГі. Мама була слабкого здоров'я і оп.іакувала свою нещасну долю, а : доля її була н е з а в и д н а з м а л и м и дітьми в часі війни.
Війна тягнулася до пізньої осені І 918 року, до розпаду Австро-Уторщи-ни. Здавалось, що настане мир і ми будемо мирно жити на своїй Землі. А то в ід родилась панська Польща і з допомогою других панських держав загарбала наш рідний край - - Східну Галичину. Панська Польща принесла соціальний гніт і злидні на нашу землю, понакладала на населення великі податки, данини.
В 19 24 році мене покликали до польсько-панського війська. Після в і йсько в ої служби я одружився з Анною Волошин. її батько був з 1914 до 1918 року на війні. Коли повернувся додому, -в нас бушувала інфлуенца. Одного місяця її батько і мама померли від цієї інфлуенци; Залишились три сестри сиротами. З середущою я одружився, завів г о с п о д а р к у з невелички.м майном.
Коли ми переконалися, що під . панською Польщею не йде до кращого, а до гіршого, ми вдвох з Анною вирішили виїхати до Канади. Продали майно, купили шифкарти для себе і двох дітей, дали ■ завдаток на гомстед в Канаді і на початку травня 1930 року. виїхали до Канади.
З сльозами на очах ми покидали рідну землю, : прощалися з рідними, товаришами і сусідами. Половину села вийшло нас випроваджати, яке прос ГЯ1 лась на 7 кіломсг-рін. І реба сказаги. цю з ; нашого села багато виїхало до США і Канади, а;іе то ^ були самітні. А тепер пустилися в дорогу за океан чотири родини. Ми разом сіли в замовлений автобус зі Львова і ■;— бувайте здорові, дорогі наші брати і
коли побачимося. Відповідь від багатьох, які нас винроїгоджали, прозвуча-л а : '' Щ а с л и в о ї в а м подо рожі і ща сл и вого життя на чужій землі!"
Зі Львова ми поїхали поїздом до Варшави, а звідти - до Гданська. Тут в пристані ми пересіли на па р о пла в " К о с т ю ш к о ". Відпливли 7 травня, а до Галіфаксу прибули 10 днів пізніше - ■ 17 травня. По канадській землі їхали іюїздом. 20 травня прибули до Едмонтону. Тут агенти завел и нас на . якусь квартиру. Лишаю дружину з дітьми, а сам з другими, як я, їд>' вибрати для себе гомстед. щоб не пропав завдаток. Прибув я в околицю Мун Лейк, на п і в н і ч н и й з а X і д в ід Едмонтону. Вибрав гомстед і вернувся до дружини і дітей. :
Гомстед як гомстед, орної землі на ньому нема — він покритий лісом. Треба вирубати ліс і
сестри! Не знаємо, чи вже
викорчувати пні. Знайшли ми притулок в дооколич-них фармерів і взялися прочищу вати ліс на гомстеді, щоб було де побудувати хату.
З приходом жнив ми поїхали цілою родиною на заробітки в околицю Мондейр. Тут нам так п одо б а л о ся, що ми зали шийся жити ' через зиму. Склалось так, що ми в о к ол и ці М о н де й р прожили 6 чи 7 років. Я ходив на з ар об ітки, заробляв по 50 центів на день, а в жнива ми вдвох з дружиною стукувалй снопи за контрактом від сходу до заходу сонця, до пізньої ночі. За зібрання снопів у стукк на 600 акрах ми заробили $100. Після стукування ми працювали коло молочення. Заробля-лй на життя і дещо заощаджу вал и для нашого майбутнього. Знайти помешкання на фар.мах не було труднощів, бо було багато порожніх будинків. За помешкання не платили, а відробляли.
Тут нам народилося двоє дітей: син Михайло і донька Славка. Одна донька, яка разом з нами приїхала до Канади, простудилася в дорозі, до в ши й ч ас л і кувала ся в Дженерал : тоспіталі в Едмонтоні і гюмерла. Це був великий удар для нас на. початку нашого життя в Канаді.
Поблизу Роял Парк. Вегревилл і Мондейр ми прожил и 7 років. Мене тягнуло на нещасний гомстед в околиці Мун
Лейк. Я їздив туди кожного літа на 4-5 тижнів. Побудував там хату з надією, що в ній колись прийдеться нам жити.
1 дійсно -в травні 1934 року ми почали готовитися на наш гомстед: купили пару коней, поскладали наше майно на віз (плуг, диски і деякі речі) і рушили 150 миль до Мун Лейк. В Едмонтоні ми відпочили і — гайда далі. Прибули до своєї хати та й взялися прочищувати землю з лісу. Піш.то кілька місяців нашої праці.
За той час я відвідав багато гомстедовців. Вони трохи прочищували ліс і ходили на заробітки. Жили вони, як могли, поділилися на угруповання. Спосіб їх життя мені не подобався. Як ми все т\т розвідали і оглянули, то побачили, що життя тут не дасть нам ніякого задоволення. І ми вернулися в околицю Мондейр.
За якийсь час доля закинула нас в околицю Ендру: Тут ми застали людей з Летбридж. Вони працювали майнерами, але й фармували. Ми поселилися на одній фармі з будинками, яку можна рентувати і обробляти. Прийшли відвідати нас місцеві люди — Василь Гросул з дружиною і її батько Лазар Макаренко. Питают ь ся, чи має м о досить поживи і таке інше.
Яочали ми одні одних відвідувати і взаємно собі п о магати в ро б о ті. Наступної весни добрі товаришу заїхали до нас, зорали землю, яку ми рентували, і своїм насінням засіяли.
Перевідали ми, що ту фарму можна купити за приступну ціну. Маємо заощаджених кількасот доларів, щоб дати завдаток. Роздобули ми трохи худо би, за господа р и л и. Побачили, що між хоро-: шиМи людьми і труднощі легше переборюються.
Під час другої світової війни ми брали участь у воєнних зусиллях Канади, щоб побиТЙ КЛ ятого
ворога гітлерівську Німеччину і її союзників, в короткому часі ми зорганізували відділ ТОУК з 20 членів. Молоді люди вступали до збройних сил Канади або працювали для воєнних зусиль на домашньому фронті.
Дея кі люди з околиці Ендру побували в Британській Колумбії. Радили нам перебратися туди, бо там тепліший клімат. Почали ми роздумувати над тим,
продали фарму і 1942 року прибули до Верион. Тут побачили, що в кліматі є велика різниця, а щодо роботи, то вона легше виконується на прейрах в А. І бер ті. ніж в Ока на І а и долині. За ренту вали ми шека, поки щось купимо, віднайшли Український Робітничий Дім. Там сказали нам, що повідомлять нас про збори відділу ТОУК. щоб ми прийшли на них з переступними картками. Місцеві члени були дуже раді, що дістали нових ч .1 с н і в. в і ч; і \ і во і \ а с прийняли і порадили нам в нашому купні. По якомусь часі ми купили 24-акрову фарму в околиці Сан Лейк, .5 миль від Вернон. Одна половина фарми була засаджена фруктовими деревами, а друга половина була зорана для вирощування на ній городини. Влаштувалися ми на цій фармі і працювали на ній понад 20 років.
Поки ми свою фарму продали, нам трапилося купити іюпри гайвей будку продажу фруктів ("фрут стенд'І разом з 8 акрами землі. Пізніше ми побудували там хату, побільшили "фрут стенд" і поширили бизнес. Зробили ми це з допомогою наших дітей — сина Михайла, доньки Марії і зятя Антона, а молодша дочка Славка була в той час в Едмонтоні. Тоді ми продали нашу фарму і почали будувати мотелі коло "фрут стенду". Життя наше покращало.
Пройшли роки, ми постарілися. Тепер ми вдвох з дружиною живемо на пенсії. Живемо в' місті Вернон і господаркою вже
не клопочемося.
* * *,':;^
До Вернон ми прибули під час другої світової
в і й н и. На з б орах і рі зних зібраннях ми побачили чимало членів у молодому і середньому віці. Було в них повно енергії до праці. По своїй активності Вернон тоді був другий по Венкувері. Заля Українського Робітничого Дому не була дуже велика, але крісла були розставлені густо, від стіни до стіни, то й влазилося багато. Не раз свої постояли біля стін, щоб дати місце стороннім людям. ■, ■
Тут існували різні комітети: організаційно-освітній, мистецький, шкільний забавовий, фшьмовий, господарський. На ; сцені ставилися
представлення, відбувалися концерти. Ч асто (Докїнчення на 12 ст.)