Середа, 1 грудня, 1965 р.
"ЖИПЯ І СЛОВО"
Сторійка 5
огляд......Степ
ан МАЦІЄВИЧ
'ТАЄМНИЙ'' ЗЛОЧИН ПРОТИ ЛЮДСТВА
Минулого тижня Білки дім і Пентагон ствердили, що всі балачки уряду США про те, що він є "проти розповсюдження" ядерно? зброї — наскрізь брехлива пропаганда. Вони не тільки не є проти, як фальшиво твердять, але САМІ розповсюджують свою ядерну зброю. ^
Перше державний департамент США, а потім Пентагон виявили "таємницю": вже на протязі шістьох років літаки-бомбардувальники і ракети Західної Німеччиг нк та восьми інших країн-членівНАТО оснащенні американськими ядерними бомбами, ракети —боєголов-ками. Вони ''готові для моментальної дії".
Ці дев'ять кра^'н такі: .Західна Німеччина, Англія, Бельгія, Канада, Франція, Греція, Італія, Голландія і Туреччина.
Шість років Пентагон тримав цей злочин проти людства в тайні. Вперше виявила цю тайну газета ''Нью Йорк Тайме" — і вістка стала сенсацією.
Речники американського уряду далі твердять, що озброєння союзників США по НАТО ядерною зброєю г—. це не є розповсюу^ження ядерної зброї, бо вони, тобто американці, зберігають "повний контроль над боєголовками". Наприклад, два американські солдати "стережуть" кожний літак з ядерною зброєю і ніхто не може ввійти до літака без спеціального американського дозволу-
^ ^Атте^ніхто не вірить, що,цей контроль може бути ефективним. Ніхто не вірить, що американці могли б зупинити німецьких реваншистів, якщо ті хотіли б вжити американську ядерну зброю в СВОЇХ літаках.
Крім того, існує інша велика небезпека, а саме: якась група божевільних льотчиків може вжити ядерну зброю, незважаючи на ніякий контроль).
Це була б — провокація. Але ця провокація розв'язала б жахливу ядерну війну, в якій загинули б сотні мільйонів людей.
Тому американський ''спосіб" РОЗПОВСЮДЖЕННЯ ядерної зброї між своїми союзниками і вчорашніми смертельними ворогами — це злочин проти людства, який треба категорично засудити.
"НІЩО НОВОГО". Серед урядових кіл в Оттаві сенсаційна вістка про те, що американці озброюють своєю ядерною зброєю союзників по НАТО, в тому й Канаду, не викликала ні здивування, ні занепокоєння. Прем'єр-міністр Пірсон байдуже заявив: "Це — ніщо нового". Звичайно, він про це знав. І, звичайно, як вірний васал Вашингтону, мовчав.
Тайна й не була такою "тайною". Вона, безсумнівно, вже давно була відома урядові Радянського Союзу, який зробив з того належні висновки.
ОСИ ПРИЙМАЄ РІШЕННЯ
Рада Безпеки ООН одноголосно (10 голосами проти О з тим, що Франція стрималась) прийняла резолюцію, внесену Болівією і Уругваєм^ яка зобов'язує всіх членів застосувати у відношенні до Південної Родезії такі санкції: ^-Х^
1. Встановити повне ембарго на зброю 1 і нафту-
2. Зірвати всі економічні відносини.
Раніше подібні санкції проти расистської Південної Родезії проголосив уряд Англії. Англія- притому припинить імпорти цукру і тютюну з Родезії, що є її головними грошовими екс|і6ртами^. Щодо ембарго на нафту, становище англійського уряду аж не та^<е-ясне.-
Південна Родезія,імпортує нафту виключно з Ірану. Вона доставляється в Мозамбіг, а з цієї португальської колонії нафтопроводами до рафінадних заводів у Родезії, яка потребує 400,000 тонн нафти річно. Тепер расистський уряд Яна Смита надіється, що йому ідопо-може расистська Південно-Африканська Республіка.
Ряд африканських держав вимагав сильніших заходів — застосування збройної сили, щоб повалити не.-, законний уряд Смита. Однак Англія "перестерігала", що вона буде захищати Родезію від "чорного чи червоного нападу".^ Але це — захист расизму в Родезії!
Політична карикатура до подій в Родезп
КОМАР ХОЧЕ ЗУПИНИТИ НОСОРОГА
У ПЕКЛІ
Минулого тижня кожного дня відбувалися битви — по кілька в різних л-ісцях — між патріотичними силами і американськими агресорами та їхніми сайгонськими наймитами в ііівденному В'єтнамі. Битви були тяжкі, втрати — великі. .Ллє амо-риканське командування "перераховувало" до о-стпннього вбитого ''в'ет-
конга
.11:-
З "величезними
.4
втратами ' для • патріотів, толі як втрати самих а^^е-рикп!{ців • та сайгонських маріонеток' завжди " бул11 • "поміркованими''. •
ЗвичаГпіісіиька брехня. Тільки в одній битві (в долині Яндра!іг) був -вметений в засідці цілий батальйон 1-ї "кавалерійської" дивізії США.
Ось то пише кореспондент Юна Гі т е д Пресе, Інтернейінонал, Джозеф Гплловей, з гори Чу ЛонгГ
Америкаиськиїі солдат вийшов з джунглів в до-лшіу смерті. Кулі свистали над його головою, збивали пил біля їіого ніг.
"Лягай, дурнюГ' — к[ш-чали ми.
Близько вибухнув гар-матішіі снаряд. ДжіЛй -іііііов далі. Він не мав зброї. Шрапнелі зрива.'иі гілля над його головою. Але американець там на відкритому йГнов далі, аж докисне підіїппов до бун-к.ера батальйоїпюго- командування. Він виглядав^ дико, .приголо^тшено.
Тоді уи знали. Він був потрясений в и'б у X а м п. Доходячи до станції, він упав на коліна, потім на , обличчя. Тоді ми вперше побачили його спину.
Вона Не" була гарна. Вона була, розбита кому-ністичіїим снарядом.
Той самий кореспондент ' далі пише, як майор Мур,
плачучи, показав на негра, який лежав в тіні де-, рева. Ко.муністична куля прошила його живіт. Він стискав діру рукою. Він терпів страшний біль. . .
Саме тоді, розказує далі Галловей, стався страшний воєнний .віш'адок. Лмериканський віпипцу-вач-бомбард у в а л ь н и к, "погано розсудивіпи позиції комуністів", скинув напалмові бомби на американців, О б палю к^. ч и й вогонь, коли-він вгіаіі на тіло, не моич'на' було ні за-іаситп, пі стерти. Серед, г,мерикапців почувся крик.
"Добріїй ■боже' крикнув' млііор -Мур Він схопив Радіо, і закричав: "Ви скилаєте тоГі. проклятиГі напалм на нас! 3\пипіть ті прокляті літаки!"
Галловеїі закінчує свою статтю:
"Ви могли бачитії трагедію війни, зарисовану на,обличчях людей.
Чотири ДжіАй вийшли з джунглів, делікатно несучи солдата на ношах. Воші поставили його з [рештою трупів і накрили.
Але вони на нього не дивилися. Вони дивилися в різні напрямки.
"Ми хочемо пам'ятати Г'ого таким, як він був", .сказав-один з них.
Всі чотііри повернули і пішли назад у війну".
Повідомлення написано в такий спосіб,' щоб ви-\ кликати, сим партію, серед американців в США, мов-.ляв:_"Наіпі хлопці гинуть. ГІідтримаїіте їх!"
Але хто і де воює --
в'єтнамці на амсрикансь-...
кіи землі чи . американці на в'єтнамській.земті? Хто захищає свою, рідпу землю? По чийому боці повніша бути симпатія всіх людей лоб рої волі, в тому й амср!ч<анців?
Винуватці цього страшного покла СИДЯТЬ' у Ва-" шнпгтоні.
КРУТЯТЬ язиком
Хто крутить язиком —
генеральний с е к р е т а р
ООН У Тан чи президент
США Линд0н--Джанс6н і
його держсекретар Дін Раск?
Більш як рік тому (фак-' тично, в серпні 1964 року) У Тан поінформував уряд Джанс-она, що уряд Північного В'єтнаму готовий приступити до переговорів в питанні миру в В'єтнамі. Місце — Рангун (Бірма). Це було перед президентськими виборами, отже Вашингтон не хотів входити у переговори. Після виборів у Тан відновив пропозицію.
Однак майже рік після цього — 13 липня 1965 року — президент Джан-сон сказав таке: "Я мушу сказати, що відкритість примушує мене .заявіїти, що не було ані найменшої ознаки того, що друга сторона (Ганой) зацікавлена в переговорах чи (:ез\ліон}птх іисклтіях".
Мин\-лого тижня з Відня прилипла вістка, що Румунія готова бути посередником між В'єтнамом і США в започатку-ванні МИРНИХ переговорів. Того ж дня державний департамент знову "заперечив", мовляв-, що він про таке ''посередництво" нічого не' знає і до нікого не звертався бути посередником.
,Хто знову крутить язиком? І чому?
НА них плюють
До Ріо - де - Жанейро прибув на мітинг САД державний секретар США Дін Раск. Свій коміволж, як дуже ранню ''президентську кампанію"., але не дома, влаштував в країнах Латинської Америки амбітний сенатор Роберт -Кені^еді.
Як' їх приймали? На них в деяких містах плювали.
Художник одного то-ронтонського щоденника змалював карикатуру: " з приголомшених о б л и ч Раска і Кеннеді стікають плювки. Вони запитують один одного: "Що нам робити, — відпльовуватись?"
Фактично, відпльову-, ються латиіюамериканці, на яких плюють, визискуючи їх, американські імперіалісти.