Понеділок; 16 жоітіія 1967 р.
"ЖИПЯ І СЛОВО"
V
Сторінка 1^
Шановна редакціє ^'Життя і Слова"! Прошу дозволити мені на сторінках газети поділитися із своїми враженнями з односельчанами, земляками і взагалі з одновітчизни-ками про гостювання у рідних на_Україні. Гостював я у селі Ленківцях або, краще сказати, був гостем у рідних в столично^іу місті Буковини — Чернівцях, бо Ленківці, як і Стара Жучка, переходять під правління міста Чернівців.
Виїхав я з Торонто 29 липня канадським аеро-планолі, а ЗО липня подався радянським аеропланом з Відня до Києва. 1 ще того самого дня при-, вітали мене мої брати, сестра і вся родина в рідних Ленківцях. Хоч якою радісною була наша зу-ігтріі! за довгі роки розлуки, хоч були обійми і поцілунки, а проте сльози невгамовно лились ^ з наших, очей. Чого люди плачуть з радості і я разом з ними — цього пояснити собі не можу. Але це факт. За довгі роки розлуки я багато плакав за своїми рідними, а оце перший раз я заплакав з радості. Пригадалось мені те, що колись я чув від старших людей про гіркі і солодкі сльози. В цьому я нарешті переконався, шо в людини є двоякі сльози — сльози смутку і жалю та сльози радісно-го хвилювання.
Наш народ на Україні живе зараз багато краше, як колись. Ніхто тепер на Україні не голодує. Правда, нема тепер на Україні багачів, але й нема і бідних. Я не скажу, що наші земляки мають вже усі люксуси. Але є надія, шо незабаром наші брати і сестри на Україні матимуть такі люксусові речі, які нам тут, може, і не сняться. Це станеться, якщо ніхто не'зірве їхнього мирного будівництва. Це я чув від людей, коли зустрічався з ними по селах.
Молодь наша на Україні вишколена, інтелігентна, зовсім не така, якою вона була за часів, моєї молодості. До старших молодь в]дно- ться з пошаною і ввічливістю.
Ленківці, Стара Жучка ' Рогізна — це вже не села старого типу, а підміські території, освітлені електрикою. Люди по селах співпрацюють між со-брю, розважаються, не так, як колись, що кожний жив про себе. Будуєш тепер хату, то всі збігаються і взаємно собі допомагають. Одружуєш си-
45ІІІЮ ГОСТЕМ у РІДНИХ НД УКРАЇНІ
на чи дочку — знову тобі якось в цьому всі раді до-помогти. Одним словом, колективна праця і знищення приватної власності цілком перевиховали народ. Немає вже міжусобиць і ненависті між людьми за приватні посілості, де брат брата убивав за межу. Це вже пропало і ніколи не вернеться, бо цього більше не бажає наш народ. Нема вже тепер таких, щоб бажали повороту до приватного господарювання.
Дмитро КАЛИНЮК, Гемилтон, Онт.
ється, що кращого міста нема в цілому світі. ^Був_ я у Чернівцях на концерті, який дали мистецькі сили з Молдавії. Вони співали молдавські і українські пісні, танцювали молдавські і українські танці. На концерті було понад 5,000 людей. Пісні і танці одушевляли
ній війні, то від такого не почуєте про Україну нічого доброго.
Один з таких був на візиті у своїх земляків на Україні, Він разом зі мною повернувся до Канади (він поїхав до Тиммінс, походить з Галичини). Цей чоловік обпльовував все, що бачив на Україні. Він по-гадючому сичав отруєю на Радянську Україну і Ті народ, а тим самим і на своїх земляків і рідню. Я просто не можу собі уявити, як така лю-
На повищому фотознімку (сидить, в центрі) — автор допису "45 днів гостем у рідних на Україні" Дмитро Калинюк з Гемилтону, Онт., в оточенні родини у Ленківцях Чернівецької області. Зліва від нього — його брат Юрій, а справа — брат Теодор. Позаду нього — його молодша сестра. Всі інші — члени родини.
По селах скрізь є клуби, гуртки, художньої самодіяльності, кіноустановки. А поля, то вже така краса, що не мож надивитися на широкополі лани. 1 колись були лани,- але вони належали до поміщиків, а сьогодні вони належать до трудового
народу. А на цих ланах потужна техніка^— машини до оброблюван^Гя зем-, лі та збору врожаю, Все це збагачує життя народу і його держави.
По всій Україні шосейні дороги обсаджені з обох боків деревами. їдеш цими дорогами-^-сотні кілометрів і не можеш ними налюбуватися. Скрізь бачиш будови прекрасних апартаментів для працюючих людей.' ,
Наші Чернівці були колись красивим, містом, а зараз воно ще красивішим, Воно тепер є центром Чернівецької області, до,' якої входить частина
всіх присутніх. Такого хорошого концерту я ще не бачив у своєму житті.
Задумав я побачити м. Київ. Найняв я таксі і за 6 годин прибув з Чернівців до столиці України. Шофер давав мені пояснення до всіх визначних місць у Києві, возив мене попри наукові інституції, показував великі меш-кальні апартаменти, в яких мешкають робітники, бульвари, парки, пам'ятники, в тому і пам'ят-ііик поляглим героям у вітчизняній війні.
я не є вчсішм. Але бути, на Україні, то-не треба бути аж вченому, щоб побачити великий посхуп е економіці і культури Наука і різне знання допомагають людині краще } всьому розбиратися. А коли людина, хоч і вчена, але не чесна, то вона не дасть признання Україні і її народові за великий поступ вперед у всіх галузях економічного і кулііТурно-го життя. А ще як трапиться , такий, що бажає
дина могла дістати візо для відвідання своєї рідні на Україні, коли багатьом чесним нашим людям в Гемилтоні відмовлено цієї можливості.
Мені говорили, що на Україні під час війни і після війни була велика біда, бо були великі зни-
щення. Але зараз в цілому Радянському Союзі, в тому і на Україні, сталися великі зміни до кращого. І кращає там з кожним роком. І є- надія, що ще буде краще жити на Україні.
Жителі України перш за все бажають миру і співдружності-з- всіма народами в світі. Люди просили мене, щоб я передав їхнє бажання через нашу газету в Канаді всім односельчанам і землякам. Вони, між іншим, говорили;
"Загарантуйте нам наше мирне будівництво, а ми вам дамо гарантію, щр за 10 років переженемо Америку на всіх ділянках го-сподарчого життя". Я переконаний, що наш народ на Україні спроможний зробити великий стрибок вперед.
я дуже задоволений із свого побуту на Україні через 45 днів. Я побачився з своїми рідними, поклонився землі, на якій я народився і виростав. Дякую рідним і землякам на Україні за тепле прийняття. Коли здоров'я мені позволить, то маю надію ще раз відвідати своїх рідних на Україні. Бо хочу бачити новий поступ України і її народу. .
Почуваюся до обов'язку подякувати Павлові Гав-рилцеві, голові заряду нашого відділу ТОУК в Ге-, милтоні, за те, що допоміг в моїх заходах відвідати Україну і мою родину та його сестер в селі Рогізні, з якого він походить (Павло Гаврилець не може відвідати своїх рідних на Україні через дискримінацію канадських властей).
Дякую редакції *'Жят-тя і Слова" за поміщення пих моїх вражень в газеті.
ПРИЙМАЄМО НОВИХ СПІВАКІВ ДО ЧОЛОВГЧОГО ХОРУ в ТОРОНТО
Бсссарабії. • А коли подивитися на київ, то зла-. Україні зниіцення в атом-
Чоловічий хор їм. Тараса ^игоровича Шевченка ПІД керівництвом Євгена Дольного проголошує, що в місяці жовтні приймається нових хористів до цього відомого хорового ансамблю. Всіх, хто любить українські й інші народні співи, запрошується вступити до хору.
Проби хору відбуваються два рази в тиждень в УРД на 300 Бетгорст Стріт, т- в середу від 8-ї години вечора, і в неділю від 10-ї години ранку.
За подрібними інформаціями вдавайтеся по телефону: 259-8828 або 766-1425.