( 10ГІМКЛ П)
«ЖИТІ я І с лопо»
Понеділок, 21 жоптіїя 1985 р.
НОВІ БІДНІ" ХТО ВОНИ?
Якто РІри Vл^ ОПТИМІС1 нч-ним чаярам алміністрадії " СШЛ, у країні иасіаяа сря «загального процвітання». Опубліковані щойно дані про дивіденди 500 найбільших, корпорацій теж свідчать, що минулий рік був для них досить «урожайним». У серед-ітьому 20-40 проценті в чистогану осіло в сейфах власть імуших. Отже, був правий президент Рейген, коли обіцяв своїм виборцям «економічний бум»?
проте таких поспішних висновників не порекомендує робити жодний з американських економістів. Навпаки . Оптимізм «вдасть імущих» і навіть ситі посмішки «грошових мішків» не підкріплює жоден з економічних показників, а профспілковий тижневик <<АФЛ-СІО ньюс» взагалі дотримується діаметт радьмо протилежної точки зору: «Країна наближається до біди, — кричить «караул!» журнал, -т- Серед економістів утверджується думка, що ознаки спаду вже починають проявлятися».
Уточнимо: «ознаки спаду» нового покоління, оскільки обіцяного «економічного чуда» так і не дочекалися аме-риканці, а їх знову залякують скрутними часами.
: Але про який бум можна було вести мову, якщо саме в цей період Америка зафіксувала появу так званих, «нових бідних»?
Хто вони досить детально розповідає газета «Іпіегпа-гіопаї Нсгаїсі ТгіЬипе».
«ТімотіСайпс народився в Югів/існді 35 років тому, в атмосфері процвітання, яке обіцяло бути таким же нескінченним, як стовп диму з труб металургійного комг бінату в долині ріки Куйаго-га. Його батько водив поїзди на сортувальних станціях «Нью-Йорк сентрал рейл-роуд», а мати працювала на штампувальному пресі «Ейс метал стемпінг компані». Коли Єайпс виріс, якийсь час до його послуг були робочі місця, а з ними — гордість робочої людини.
Нині Сайпс — голова сім'ї, яка живе в жовтому дерев'яному бунгало на Шорв'юг: авеню, тут на березі озера минуло його дитинство. Але за цей час зникли робочі міс-иЯі а разом з ними і більша частина його гордості. З дружиною і двома дітьми Сайпс живе на допомогу і не бачить
майже ніякої МО)КЛИВОСТІ В№
братися Із становища, яке склалося.
Кажучи правду, каже Сайпс, раніше він думав, що ТІЛЬКИ чорні й бідняки живуть на допомогу. «ЯЛ Ьдер-жувався існуючої стереотипної думки щодо допомоги, — зауважує _ він. -^_Тепер,
коли я і сам ї\ одержую, моя іх^чка іору імишляся. Я опн-нипся~п такому ж становипіі. Віднині "я не вважаю, що люди, які одержують допомогу ~— не «біла шваль». Це люди, які стараються вижити»,
А вижити за подачку в-360 доларів,  чотирьом чоловікам ой як непросто. Причому сім'я, про яку розповіла газета, ^далеко не єдина у штаті Огайо, як і в усій Америці. За даними «Гнтернешнл геральд трібюн» з 1979 по 1984 рік у країні подвоїлася кількість сімей, які одержують допомогу на неповнолітніх дітей; в Огайо їх кількість більш ніж потроїлася. Тобто  йдетьсяу про сотні тисяч людей, яких «рейгено-міка» кинула за межу бідності, змусила жити на подачку, якої частснгусто не вистачає на те, щоб оплатити квартиру. «Тисячі людей у 88 округах штату перейшли нині на утримання служби допомоги, — свідчить начальник відділу громадської допомоги департаменту соціальних > послуг Огайо Р. Бенсон, -- і їх чекало грубе пробудження. -їх сподівання далекі від реальності. Коли їм пояснюють, що максимальна сума допомоги сім'ї з чотирьох чоловік становить триста з чимось доларів ворш дивляться на тебе і запитують: «Хто ж платитиме решту?». Дивишся на них і відповідаєш: «Решту ніхто не платитиме».
А жити як? Чим платити за квартиру і воду, тепло і газ, у що одягати дітей? Жодна із соціальних служб не знає відповіді на ці пекучі питання . І що трагічно —^: ніколи їх і не шукатиме, бо за роки правління нинішньої адміністрації вже ліквідовано 17 соціальних програм, і заморожено ще 20.
Тобто сподіватися на уряд нічого, на свої руки, які нікому не потрібні, —-теж. А коли тобі 20 років, за плечима середня освіта, а то й вуз, як нестерпно усвідомлю^ вати всю безвихідь становища і власну непотрібність. І про це одверто пише американський журнал «ТІМЕ».;
«Усій молоді, а не тільки представникам національних меншостей, важче знайти рог боту, ніж дорослим. Та найт важче це зробити темношкірим та іспаномовним МОЛОг дим людям і Багатьом не вистачає вміння читати і говорити, щоб справитися з роботою в сьогоднішній сфері послуг... Міністерство пргщі повідомило: загальна кількість безробітних у квітні така ж, як і в березні, —,7.3 г^юцента. Із більш як 8.4 мільйона безробітних американців білих молодих людей у віці 16-Т-19 років -г^ один міль-
йон, а чорних— 360 тіїсяч. Але хоч ряди білої молоді ічїж дуже численні, у неї більше ніаїтсів знайти роботу. Рівень безробіття серед білиX молодих людей становив у квітні 14,9 процента, сер}€д темношкірих ^ 39 процентів.
Президент Рейген назвав безробіття серед чорної молоді «національнок? траге^ дією» і направив у березні в конгрес законопроект, який дозволяє підприємцям /платити молодим людям влітку 2.5 долара за годину замість мінімальної зарплати в розмірі 3.35 доларів. У своїй першій промові на посту мі-| ністра праці І. Брок рекламував президентський план. ]Як стверджує адміністрація, це скоротить витрати бізнесменів і вони наймуть ще додатково 400 тисяч робітників»;
Ось так «вирішується» проблема безробіття і так • народжуються «нові бідні». Офіційно, з благословення уряду. Адже така, з дозволу сказати, ; «зарплата» при тамтешній дорожнечі, де тільки проїзд у метро забере плату: за годину роботи^ не дозволяє вмерти, але і жити по-людськи теж не дає змоги. Ось що думає про цю
цинічну турботу одна з тисяч знедолених молодих ЛЮт
дей, 17-річна Єва Сільва; студентка-відмінниця із Гюс-тона, яка змушена працювати, щоб допомогти утримувати сім'ю: «Для мене це було б жахливо. Хотіла б я побачити, хто погодиться на зниження мінімальної з^ плати. Я думаю, ви не знаєте, що таке боротьба за існування».
Останні слова, сказані дівчиною кореспондентам журналу «Тайм», правильніше було б адресувати авторам цього жорстокого проекту. Адже самою своєю суттю він кричуще порушення прав людини, чого зобов'язалося свого часу керівництво США ніколи не допускати, підписуючи Заключний акт Гельсінської угоди. Та як відомо у своєму оці і колоди не видно...
Проте навіть у такий спосіб ліквідувати безробіття і й особливо серед молоді, не вдасться. Як не вдасться-роз-^ топити байдужі счрця бізнесменів меру Чікаго Ггч>ольдо-ві Вашингтону його сердо-больними закликами до підприємців «взяти на роботу:_ майбутнє»..
доки МОЖНА?
їде п'яний у вагоні Й пісню співає:^ "Розпрягайте хлопці
коні'
Сотий раз лунає.
Ще п'яніший робить
спробу
"співака" спитати — Доки ж можна ту
худобу Ось так мордувати?
А тверезий каже:
"пили?
Не ревіть так дико, Щоби часом ... не
-запрягли Й вас за пиятику!"
Микола Дмитріев.
ПОРИ РОКУ
Є дві пори року в деяких людей — футбол € спочатку А потім хокей...
ВЕСЬ ХРІН ВИГРЕБЛИ;..
Одна сусідка гукає другій:
— Тітко Марино, ваші кури (бодай вони вам виздихали!) геть чи сто всю мою грядку редьки вигребли!
— Неправда! Мої кури редьки не їдять! А от твої (щоб їм йоги покорчило!) в моєму городі весь хрін видзьобали до останнього корінчика!
Емоції, як відомо, не в почестях у світі чистогану. А розрахунки говорять: чим більше «нових бідних» стоїть на біржах праці, як є зображено неоднократно на фото у- газетах і журналах, чим жорстокіші програми
СПРИТНИЙ ЗАЛИЦЯЛЬНИК
Хома йде містом,
зирк — стоїть Ярема ~ Нарядний весь,
в петлиці хризантема!.. "Кого ждемо?" —
Хома завів балачку. Ярема каже: *^Та жду
одну співачку..." "Тебе ж удома
жінка он чекає", "Дивак ти, моя жінка
ж не співає!"
пропонує Білий дім для ек-слуатації безробітних, тим виший процент дішідендів на рахунках «Дженерал елек-трік». «Форд» і іже з ними. Для них «економічне чудо» в тому і полягає, щоб багаті стали багатшими, а бідні — «новими бідними».
Г.ТУГАЙ:
НАЇВНИЙ ЯРЕМА
Ярема вбіг до
Хоминої хати Й давай усіх
присутніх рахувати: "Хома, жона, дочка,
малий в колисці. Бабуся, дід ... ну й
диво, всі на місці!"
"В чім річ?" — Хома
питає, — що за диво?" А той йому: "Ет,
публіка брехлива: Я йшов сюди,
а тітка невідома Сказала, що у тебе
не всі вдома!.."
"Життя І слово" — газета прогресивна, вона служить справі поступуїспра-ві миру і безпеки, вона обороняє інтереси трудящих. Читайте І поширюйтеІІІ