Понеділок, 7 квітня 1986 р.
«ЖИТТЯ І СЛОВО»
СТОРІНКА 7
ЦЕГЛИ НА В Б У ДО В У М И РУ
Майже рік на мою адресу надходять листи, які незмінно закінчуються словами «Ваша Наталка»...
З Наталею Мохорук, керівником українського хору «Ґа-гілка» з канадського міста Торонто, я познайомилась під час виступів цього колективу у Львові. Розповідаїючи про себе, про те, що працюю лікарем, беру активну участь у роботі львівського відділення Товариства культурних зв'язків з українцями за кордоном, а іде пишу вірші, показала співрозмовниці газету з опублікованою там «Моєю Волинню». І раптом побачила сльози на Натал-чиних очах. Це дуже зворушило мене. «Чи не з Волині ви?» — запитала. Виявилось, що звідти родом Наталчина матір. Наталя висловила велике задоволення від того, що нарешті приїхала на землю батьків, говорила про щемливу тугу за рідним кра-ем. '
Під враженням від знайомства , я написала віірш «Волинянка на березі океану», присвячений Наталі, і під Новий рік надіслала його в Торонто разом з віршем «За людське щастя».
Відповідь не забарилася: «Я обов'язково прочитаю його моїм гагілчатам на наступній репетиції і передам їм від вас щире вітання. Вони так часто споминають Львів і наш перший виступ
Майстер виробничого об'єднання «Ворошішовград-тепловоз» В, Барановський знаний і як самодіяльний художник. Виставка його творів відбулась просто в цеху. Колег по роботі схвилювали полотна і акварелі.
на Україні. Цього дня ми ніколи не забудемо, і всіх прекрасних людей України, з якими познайомились, спілкувались — теж». І далі: «Дорога Євгеніє, прошу вашого дозволу на поміщення в нашій газеті «Життя і слово» вірша «За людське щастя». Нам так потрібно власне таких, і ніжно-палких закликів до дружби. У нас ще й зараз отут холодна війна, яка не дозволяє людям справді відкрити серце одне одному. Ми, тоуківці, стараємося це робити нашими виступами і чудовими українськими піснями. Вірші теж мають у собі велику магічну силу. Хай і ваш вірш доло-жиТь ще одну цеголку в будову Миру тут, у Канаді».,
■ У наступному листі Н. Мохорук писала:
«Я одержала ваші поезії, і вірш «Не буде війни» вже опублікований у газеті «Життя І слово». Як точно в ньому сказано про наше спільне бажання!
Сьогодні в нас сумний день, ми втратили провідну співачку нашого хору «Гагіл-ка». Мила Євгеніє, шкода мені, що пишу про смуток, але я мушу з кимсь поділитись. Мені так жаль, що у нашій частині земної кулі так багато грошей і часу витрачають на знаряддя війни, готують страшну зброю масового знищення, аі на лабораторну працю лікарів-дос-лідників у нас не вистачає фондів. Це просто є свого роду злочин проти гуманності, проти людства.
І коли подумаю про все це, то навіть чудова весна не поліпшує мого настрою. А весна у нас уже почалась від
учора. Сонце, теплий вітерець, земля пахне свіжими рослинами, травою! Як хочеться жити, бачити наших дітей, як вони виростають, мужніють!»
Наступний лист із Канади надійшов нинішнього липня: «Дорога Євгеніє, мила Же-ня. Я отримала вашого листа з гілочкою полину. Як Мені було приємно і радісно, що тримала в руках живу рослинку з України. Женю, ви собі не уявляєте, яке почуття огортає дущу коли тримаєш у руках щось, що виросло з землі, про яку так часто мрієш! Треба пожити тут, потинятись коло чужих порогів, поїсти чужого хліба і шварготати чужою мовою — тоді стане ясно, що таке земля батьків, мова, пісня і який смачний отой рідний хліб, як гарно пахне свіже молоко...-  Женю, людина
ДОЦІЛЬНО І СВОЄЧАСНО
(Докінчення з 6-ої стор.)
Ми проти тліну, проти ЦВІЛІ
і злобних паліїв війни. Ми проти тих, хто посягає
на сонце нашої весни. Ми хочем миру! Ми ідемо
у величаве майбуття, І тих. хто стане на дорозі,—
розчавить колесо життя!
Св ос ю збір кою " Д воб і й " Ростислав Братунь зробив г а р н и й гіодарунок Для баТа т ь о X у к ра і не ьк и х канадців, які цього року відзначають 95-річчя, коли на канадській землі почали поселюватися перші українські емігранти.
Петро КРАВЧУК.
чомусь не вміє шнити — що справді нам, людям, так мало треба, щоб бути щасливими!
Ви пишете про сінокісну - пору на Волині, і мені уже ввижаються копиці сіна, яке так пахне, коли тільки-но починає сохнути. І тут є літо, але не таке. Тут літо — це значить страшна задуха, ідуть у рух холодильники повітря в місті, повному хмарочосів, від них аж пашить гарячим бетоном та залізом. Ми тоді втікаємо на суботу і неділю до містечка Палермо, де є парк (наш. Товариства об'єднаних українців Канади) імені Т. Г. Шевченка. Тут усі свої люди, чути українську мову і я слухаю платівки з нашими піснями .—
одним словом, за тих два дні я оживаю і пищу листи до всіх моїх знайомих, друзів та рідних на Україні.
Я дуже вам вдячна за збірку ваших віршів. І дуже ВД5ІЧ-
на долі, що вона схрестила наші дороги! Спасибі за все-все! Ваша Наталка».
Спасибі й вам, Наталю Мохорук, за пісню, що лунає за океаном, у виконанні славних гагілчанок, за сто-варишеність, за те, що поділяєте моє:
Хай колосяться пшениці у
полі
І квітне мир: Хай вічно
буде мир!
Євгенія ЛЕЩУК, кандидат медичних наук. (Львів).
Емілія Слобода
Катерина Поврозник
В посмертних згадках про Емілію Слободу з Тондер Бей, Онт., яка померла у Нью Вестминстер, Б.К., і Катерину Поврозник з Вінніпегу, які були надруковані в «Житті і слові» в номері за 24 березня (13-та стор.) зайшла прикра помилка — в друкарні, де друкується газета, були переставлені фото в цих посмертних згадках. Де мало бути фото Емілії Слободи, було поставлене фото Катерини Поврозник, а там, де мала бути Каітерина Поврозник, було фото Емілії Слободи. Фото були правильно зазначені у нас у редакції, та через недогляд друкаря неправильно розставлені.
Друкуємо фото з правильними підписами. Просимо пробачення у авторів посмертних згадок і родин покійних за прикру помилку друкарні. В друкарні запевнили, що звернуть більшу увагу, щоб таких помилок більше не було.
(Докінчення з 5-ої стор.)
С.Л.: На мій погляд, не.ма чого виграти. Якщо вони думають, що таке ставлення їм служить^ вони пом ил яються. Таке ставлення протидіюче, якщо вони намагаються оборонити репутацію своєї громади
ВЦІЛОМу;   якщо   ВОНИ   боЯТЬСЯ буТИ
тавровані. Найбільш надійний спосіб для одержання поваги своїх співгромадян: — це спосіб допомоги в справі віддання воєнних злочинців до відповідальності.
ЮК: Як ви дивитесь на громади, які ви згадували в своєму представленні, зо кр ема на укр аїнс ь ку г ром а ду, що найбільш цікавить наших читачів, у відношенні до Дивізії СС Галичина. Другої світової війни і питання, які виникли з тієї війни'.'
С.Л.: Подібна ситуація існувала на Україні, як в більшості європейських країнах. У вас була мала г-рупа фанатичних про-нацистських фашистів. У різни.х країнах вони носили різні назви. В Угорщині —
Хрест і Стрілка, в Румунії - Залізна гвардія, на Україні було подібне.
Ці люди, віддані фашизму, вважали Птлера героєм, захопилися його програмою, його диктатурою і :з н и ще н н я .VI . св реїв , за в з я то допомагали йому досягти цих цілей. Це — ті люди, які поспішалися вписатися в місцеву міліцію і тоді б у л н в кл ю ч ені в мі с це в ИX поліцейських угрупуваннях. Вони були з о р ганізова!! і: щоб бо ротися проти партизанів і. пізніше, вступили до різних угрупувань Ваффен-СС. Гі.ммлер зорганізував 20 іноземни.ч розділів Ваффен-СС.
Ми зацікавлені цими особами, серед яких с українці. На жаль, деякі об ми пул и провіряючі процеси і були впущені до Канади.
ЮК: Як ви дивитеся на Братерство ветеранів Першої дивізії Української національної армії, організацію, яка -п редставляє приблизно 600 колишніх членів Ваффен-^С Дивізії
Галичина, що вільно, відкрито і навіть гордо веде свою діяльність в Канаді?
С.Л.: На мою думку, якби я служив в розділі Ваффен-СС, я б з гордістю не проголосив цей факт. Ваффен-СС знаний як одним з інструментів Птлера для знищення євреїв і для поневолення українців та інши.х народів. Розділи Ваффен-СС були використані як вартові в концентраційних таборах, для прочищення гетто, в придушенні Варшавського ■ повстання. Я не розу.мію психології л юде.й, я кі гордяться свої.м членством в організації, що вчинила такі дії, я не розумію тих. хто хвастається цим і несе таку історію, як медаль пошани.
ЮК: Здасться, що члени Братерства, яке чергово : засідає, не уникають визнати Своє членство й, здасться, це не перешкоджає їхньому І соціальному статусу в крайніх колах українсько-канадської громади. Що де вам говорить?
С.Л.: Я не знаю, як справитися з цим.   в   першу   чергу,   це ваша
проблема, більш комусь іншому. Дійсно, якби існував єврейський розділ Ваффен-СС, жодний член того розділу не міг би почуватися затишним або безпечним серед єврейської громади.
ЮК: У вашій відомості, чи були українці в Канаді, які були прихильні Гітлеру і фашиз.му під час Другої світової війни?
С.Л.: Так, власне дослідження свідчить, що до війни серед українців існували найменш дві великі групи, які були прихильні Гітлеру і фашизму, і мали прямі зв'язки З штаб-квартир о ю Ор га ні зації українськи.х націоналістів у Берліні.
їх існування було проблемою чималої серйозності для канадських властей, які порушили проблему цікавим' способом. Агенти сильно натиснули ці групи, щоб створити першу загальну складову українську організацію. Цією структурою, використовуючи впливових та престижних радників, уряд зміг вплинути на поведінку тієї частини громади під час війни.