"ЖИТта ГОЛОВО
Прнедіїіок, 16 жовтня 1967.р*
(ФЕЙЛЕТОН)
Чи потрібно комусь знати, хто я. коли і де народився, як жив, шо робив і чи зрой.ив ІДО доброго 8 сваему- житті? якшо не потрібно буде комусь знати; то хіба аж тоді, як я помруі
А шоб тому "комусь** улегшити замороку розві-дувагн про моє життя-бут-тя до посмертної згадки, то я ось вирішив написати хоч коротеньку свою біографію.
Отож починаю:
Я, Панько Пантелейо-вич Істик (батька мого звали Памтелеєм), народився року божого 1890 в селі Біднотинцях Здирків-щпнського повіту на Русі-Україні. Доводити, шо я дійсно народився, а не був принесений бузьком, як мені малому мама казала, уважаю за непотрібне. Адже ж у мене були батько і мати.
Мої батько і мати мали маленьку хатину, яку збудував мій прадід ше за часів паншини. В тій хатині, кромі печі і лавки, був ше стільчик з однією відломленою ніжкою. Зрозуміло, батько й мати спали на печі. З часом батько, працюючи в панському лісі, крадькома приносив з лісу ломаки із них змайстрував ліжко, вимостив його соломою. *'позиченою" з панського фільварку, а мати накрила солому драною веріт-кою, крізь яку стирчала солеям а — і постіль на ліжку була готова.
Отож я народився в тім і хатині.    І прийшов я на світ не без причини.   На- : -родився,   як і всі люди смертні.    Але мати говорила   інакше: "Покарав нас господь  отаким   чор- , том", коли я дуже кричав. А я, треба признати, кри-чав з першого дня наро- ' дження, бо на мені тяжів *'первородний гріх'^ якого я не міг спокутувати. Ле взявся у   мене той гріх? Мабуть, що він ліг на мене, безсилого і безпомічного, за   те,   шо батько змайстрував ложе в хатині з панського дерева і соломи.   А гріхи не пропадають та ще й за панське. Покарав господь і батька: він .помер, коли мені було дев'ять років, коли .я вже виходив до школи аж два роки.
Плакала мати кілька тижнів без перестанку, а я потішав її тим, шо покину школу і буду ходити до праці на панські лани та й заступлю батька. **0н, господарю -ти мій!" — гірко зітхала мати, погладжуючи розкудовчену мою чуприну.
І я став ''господарем" на панських ланах. Гірка була на них ланах праня. Про це можна написати велику книгу. А я пишу тільки коротеніїку свою біографію. Скажу тільк!^, то я на тих панських ланах покутував свій "пер-вородний гріх" з дев'яти років свого, життя аж до того часу, коли мені пішов дев'ятнадцятий.
Сім років після смерті батько померла й мати. Вона . також працювала на панських ланах. Одного дня, прийшовши від праці, положилась на постіль і більше не встала. Д^ені тоді було шістнадцять років. Хатина розпадалась. Як падав дощ надворі, то майже в однаковій мірі' падав він і до хатини. Через те я радше спав у панській стайні, як в рідній хатині.
"Господарював" я отак після смерті матері ше повних два роки. .А поті.м при допомозі "доброго" чоловіка, заможного куркуля, який мав "око" на той кусень землі, де стояла напіврозвалеиа хатина, я дістався до Канади.
і' Канаді я ніс два -і^®''
ки терпів і покутував свій ''первородний гріх". Потім я дізнався, шо я ще не зовсім позбувся того гріха від народження. Покутую ще й зараз, але вже знаю за шо. Добрі люди сказали і .навчили __мене того, чого я перед тим не знав. І покутувати стає легше, бо знаю, за шо покутую: за гріхи великих грішників.
Доробився я в Канаді також До того, шо маю маленьку" хатину, зажив сіі^,нно. Ііароджувались мої' діти без гріхів, бо я ' не грішив і не маю що оставити своїм дітям. Хіба те. шо їх дещо навчив. А навчив я їх того, чого мене навчили добрі люди — Шо Ми терпимо ііе за свої, а за чужі гріхи, за гріхи великих грі.шііиків, проти яких треба зводити боротьбу й не звинувачувати більше Всевишнього.
Мої діти виховують своїх діт'ей ше краще, як я їх &н-ховав. Маю надію, що рано Чи пізно світ останеться без великих грішників, а тим самим і без гріхів Люди заживуть справедливо, як добрі брати і сестри. Настануть нові люди, новий світ.
Оце найважливіше в, моїіі біографії. Решта все, як і в багатьох з вас:
Гарував, бідував, Кращої долі шукав,' Піїнком Канаду сходив, Долі й за хіііст не зловив.
Панько ІСТИК.
ДЯКУЮТЬ ГВК РЗТ ЗА ДОПОМОГУ
(Докінчення з 11 ст.)
ліла б не хворувати і регулярно свої вкладки^ вносити до каси РЗТ. Та не все так стаеться, як я бажала б. Добре, що м^и ма.-єм(^, таку організації^), як РЗТ, яка опікується нами, догУомагае нам в разі потреби. -   . .
Закликаю всіх, хто ще не є в рядах РЗТ, вступати в члени нашої до по морової організації, щоб в разі потреби користати з допомоги.
Анна ТКАЧУК.
*
Вейнфліт, Онт. — Сердечно дякую Головному Виконавчому Комітетові РЗТ за виплачений мені спеціально - госпітальної допомоги за перебування
17 днів у госпіталі. Ця грошова допомога стала мені у великій "пригоді. '
Щиро дякую зарядові віііділу РЗТ у Велланд за квіти, які були доручені мені у госпіталі в Донн-вилл. Рівнож щиро дякую ти.м членам і членкиням РЗТ, які мене відвідували і прислали мені картки^ з. поздоровленням.
Все це є доказом, як -РЗТ дбає про своїх хворих членів і членкинь. Хоч я була хворою і дуже немічною, але відчувала відрадність, що про мене дбають, турбуються, хочуть допомогти і бажають скорого виздоровлснпя. Це таке хороше почуття, що робить вас здоровішою.
Анна ПУРИЧ.
ПОПРОЇДАЛИ ТОВ. ТОМУ ЄМЧУКА З ПОВОРОТОМ НА УКРАЇНУ
Торонто, Онт. —В неділю, 10 вересня, одно-сельчац^і села Поточище Городенського району і члени українських прогресивних організацій зібрались в домівці Томи й Анни Семенюків угзв'язку з виїздом Томи Ємчука на сталий побут на Україну.
Тома Ємчук приїхав до Канади молодим юнаком
ТОМА ЄМЧУК
в 1923 році. Приїхав він до Вест Форт Вильям, де проживало багато його! односельчан. Перші дні, місяці і роки для Т. Ємчука в Канаді не були найкращими. Пошуки за роботою, якої не завжди бу-^ ло легко дістати, і погане трактування чужинців робили ногаїіс враження про Канаду. Побачив, віч кругом несправедливість, побачив, лави безробітних, які нілялися по вулицях^ ш\'каючи роботи. І Тома разом з ними ніукав рог боти, щоб заробити на прожиток.
Разом з іншими робіт-ініками .зайшов він до ^'краіпського Робітничого Дому, прислухувався до балачок і дііскусій про ви-
хід з положення. Не думаючи довго, він вступив у члени робітничих організацій, став ^ередплатни-ком нашої газети і борцем проти знущань і визиску. - Під час великої економічної кризи в 1932 році він разом з~іншймй боровся в лавах безробітних. Залишаючи В е с т Форт Вильям, він приїхав до Торонто і насамперед зайшов до Українського Робітничого Дому як член організації. Тут, він про-довжав свої організаційні обов'язки в користь прогресивного руху до останнього дня перебування в Канаді. Барбером він заробляв на прожиток в Торонто й інших містах.
Прощальне зібрання односельчан і членства відбулося заходом товаришок А. Семенюк і А. Давиди та ТОВ. Ф. Ємчури. Прощали Тому Ємчука з поворотом на Україну і односельчани, і члени організації, побажавши йо* му щасливої подорожі, довгого і веселого життя на рідній землі із своюе ріднею.
Останнє слово забрав Ф. Ємчура. Він запропону-. вав провести збірку грошей на пресовий фонд для "Життя і Слова" і щоб на його сторінках опублікувати допис про поворот Т. Ємчука до рідних на Україну. З колекти на його заклик вплинуло $50, які передано до редакції *'Життя і Слова'* разом з цим дописом.
ІДира подяка всім жертводавцям, великий спасибі товариніам Семенюкам за те, що погодилися відбути у своїй хаті прощальне зібрання. Томі Ємчуку бажаємо всього найкращого.
Присутній Г. К.
НЕ ПІДДАЮСЬ У БОРОТЬБІ
Тупіє вже моє перо, Яке так мало написало. Ознака це не на добро — Здоров'я також" занепалб7
Перо заржавіло, зчорніло, Рука дрожить, сили нема, А'думка вже якась
несміла... Чи це життя мого зима?
Мабуть що так, що я
пропхав
Багато злиденних років.
Дещо побіжно записав
З життя канадських
бідаків.
І проминає життя осінь, Люта насовується зима;
Думки не в'яжуться,
як досі. Завзяття давнього нема.
Я мущу"з болем це
признати, Що наближається пора, Коли не зможу я держати Моєго любого пера.
Та поки ще воно
держиться І думки тліють ще живі То я не хочу вже хилитйсьі Не піддаюсь у боротьбі!
Михайло ГЛРЛСИМЧУК.
Ошава, Онтеріо.,