Понеділок, 29 червня 1987 р.
«ЖИТТЯ І СЛОВр>>
СТОРІНКА11^
РичМонд^   Б,^ к.
Я
народився 1897 р. в селі Бешів Сокальського району Львівської   області на
:у У родичі 'були
безземельними, служили в пана 4} ж панськ^іх бараках. Батько був річним наймитом і його зарплата■ була така: ячменьо і жита на хліб, : дві фіри : гнляк на пал и в о. і 10 р и ись кн х грошима -г^; це все за один рік праці. Мати моя працювала д енною ро б і т н и ц е ю і заробляла, що ми тепер уважаємо по 20 .центів на л е н ь     Ба ть к о   і ;м а т и
.  пра цю вал и   за   харчі. . а робочий день був від сходу
■до заходу сонця:.
М ої родичі так пра то вал и і 4 років від дня свого одруження. В о ни заощаджу-
. вали   кожний   цент, щоб заплатити /за   подорож до
■ Канади:
На весні 1903 року ми . залишили рідний край в пошуках кращого життя і прибули до Гал іфа ксу, Канада. Щоб продовжати подорож по Канаді, батько виміняв гроші на канадські
г $35 і ми виїхали поїздом до Ростерн, Саскечеван тут залізна дорога кінчалась... Мєн і,   п ' я тир ічному
ЩО Я п^^^
Xлопце в 1, ця подорож о> цікавою, я добре пам'ятаю; як ми виїжджали з рідного села: було дуже тепло, люди працювали на гіолях і в городах. Зовсім інша погода зустріла  нас у  Ростерн —
та зима, метелиця: не було : видно ; с в і ту : ісру го.м!;. ;М ої .. родичі   зустріли погану ; п огоду   в   чужій   країні зі сльоза.м и,   каялись. що залишили рідну землю!
"Ой боже, що то за країна? Одного дня сонце світить,' а на   другий : день   та ка
: ; сніговиця,   що   НІ   СОНЦЯ, НІ
світу" не" б^ачїГш!""' -— так г О в о рила   мам а крізь
сльози...
Чоловік,ЩО привів нас до бараків у цьо.му містечку,, відійшов, залишивши нас з дровами ґ вугіллям та сказав, щоб ми топили і грілись! Ні жур ба, н і сльози не помагали. Батько пішов до крамниці і питався крамаря, де м о ж на тут. д і с та т и гомстед? Крамар відповів російською мовою, був сам духоборець: "Тут близько гомстедів немає - - треба їхати якихось 50 миль на схід, там с їх багато". До , батькової журби ще додав: "Як заівірюха перейде, трохи потепліє і люди з тої околиці приїдуть дещо купити в крамниці, тоді поговоримо, я певний, що вони тут будуть, бо уже довго їх не
було",.
Справді — сніг стопився, потепліло і при кінці квітня прийшов чоловік до нашого бараку. Яка це була радість, коли ми дізнались, що він
походить із села Стоянова! Майже наш односельчанин ;— Петро Середа. Каже до родичів: "Я беру вас з собою, якщо ви схочете їхати до нас, після того, як я куплю потрібні речі в містечку". На. таку пропозицію відповіді не б у л о , л и ш е п о ч а л а с ь підготовка до подорожі.
Пізно вночі ми приїхали до його .дому коні- ледь
дійшли туди, були худі і не ' виглядали на добре годованих: Петро розказував нам про життя в Канаді: "Коні добрі, хоч худі, бо овес не дійшов до зер на через морози. Таке саме з житом і пшеницею. .Пшеницю мусимо купувати — 51.25 за сто фунтів":
Батько просив края на; " По радь мене, брате, де я тут недалеко зм ожу купити землю, гомстед? Тільки, щоб недалеко, бо ми не маємо можливости далеко їхати".
"Треба їхати не .менше тридцяти миль на схід, там є гомстЬди. Не журіться, там є люди з сусіднього села Корчина, коли вони будуть, їхати додому з Ростерн, то заберуть вас до себе" - так порадив краян Середа.
Родичі раділи таки .м : плапом, буде; добре і люди знайомі. Добре, що ми зустрілись з ними на відпусті. Лиш би скоріше приїжджали! Ми перебули у краяна Середи три тижні. Нас гарно гостили, як рідних, завжди потішали і запевняли, що усе буде гаразд. Одного дня він каже: "Вже приїхали ваші і наші краяни!" Він запросив їх до хатини і познайомив нас з ними і розповідав ї.м про наС: Сказав, що ми щойно прибули до Канади з села Бешева, а ті що приїхали, є з села Корчина, так що ми були близькими сусідами. Мама через ельози розпиту-вала про життя на чужині, тут в Канаді.
К раянка з К орчина відповіла, що життя є не зле. Риби є досить, ліса багато і є де накосити трави на сіно. Ті льки т я жко обробляти землю, всюди ліс і каміння, а канадські комарі то просто виїдають очі. В неділю дуже скучно, бо немає де богу помол йтись... Щоби скоріше більше людей тут осілись, то буде усім легше.
Раненько на другий день краяни з Корчина готувались у подорож до Ростерна, щоб там купити собі муки і нам один мішок.:іБатько дав їм гроші на муку. Більше ! купити муки
..... нашу СІМ ю 1 речі І ми поїхали
далі на СХІД до тої "обіцяної землі", де за $10 можна було купити гомстед — 160 акрів землі. В МОЇХ родичів були такі думки, що от будемо, колись господарями...
То їхали ми, то ішли пішки - конята бідні. Не годовані об роком. Дорога погана, тільки знак ^ по камінні, баї ато пеньків і каміння. Застрягли в болоті, даємо ; коням поміч виїхати з болота і; далі їдем... Де ніч нас-захопить —- там і: ночує.мо. Знос и м о с у X і ло маки, розводим багаття і гріємось. Вовки і кайоти винзть серед ночі, жаби під ногами райкають по своєму - - ніби концерт дикої, філармонії звучить почерез кожну ніч. Так ми пробули три дні і три ночі і врешті приїхали до ■■■ дому краяна.
Вони мали кілька акрів землі за три роки праці Н а йбільша т р у д ність і перешкода — великі морози у зимові місяці. Картопля дрібна, бо що зійде, то паморозь приб'є молоденьке листя і припинить ріст. Пшениці теж мали небагато - мороз і тут залишив свій знак, зерно сухе і легеньке як порох. Але всі вірили на божу ласку, що в , май бут ньому б уде кра ще.
Прожили ми в краянів один тиждень, другий і все думали, коли ж підем в ліси шукати гомстед? Краян, був грамотним, бо в краю був дяко.м і п о з назначував для своїх рідних зе.млі, щоб купили, коли приїдуть до; Канади. Батько наш мусив тепер іти далеко від краяна в пошуках . гомстеду, кілька миль лісам и . На р е шті прийшов день іти ; в ліс! Здибали добру землю в доброму місці. "Ні, тут не можна купити гомстед, бо це компаній на земля" — каже ; краян, к о л и II р 6 чи та в '' паликуяку інженери залишили і позначили.
Краян і батько знову пішли "лінійкою" через ліс. Знову найшли гарне місце,, але і тут не можна, бо ця земля належала до Гадсонс: Бей кс)мпанії. Третє місце належало до шкільної агенції і вони пішли далі, комарі виїдали їм очі...
Нарешті   п р и й шли до місця, де земля була вільна для  гомстедів,  тільки біда в одному — всюди ліс.
неможливо, бо це становило великий тягар длй коней, а дорога була далека. Так нам вони поясняли.
Наш і: краяни по ве рнулись з Ростерн за два дні, забрали
каміння, мочари Гтак миля за милею, бідненька земля.
От на кінець здибали гомстед, котрий виглядав незле. Батько каже: "Тут є горбок, гарне озеро, котре може бути близько хати" і т. д.- Дивиться краян на "палик" на розі, читає і повторяє, щоб батько добре пам'ятав: "то є 10-та секція, тавншип 43-ій,
рендж 24-ий". Після того скоро повернулись до хати к раяна, бо у же вечо ріло.
Мама розпитувала батька про землю, про місцевість, ліс і все інше, питала з е н ту з і а з мом, а ба ть ко, будучи реалістом, відповідав просто, без захоплення. Мама всетаки не губила надії, запевняла батька з піднесенням, що все буде Добре, будуть вони, працювати, мати свою хатину, а Не панський чвррак, як було в краю. За рік -- два буде їм набагато краще, запевняла мама. :■. :'\'\
Батько розпочав будову, п е редба ча в майбу т піст ь, п ра гнув щасл ивого ж иття. ІДодня ходив у ліс , і про ру б у в а в щ и р шу " ла й н у ", щоб можна заїхати на го.мстед. Потім, другі люди казали йому, треба збудувати землянку, а батько мав намір видовбати печеру в горбку. Казав: "Це буде ліп ще від зе мл янки і мама з дітьми буде тут мешкати, а я з краянами піду шукати роботи". ■■   .'' '■■
У батька були добрі плани: справді, треба було викінчити печеру і скоро іти на з ар о біт к и , з и м а у ж е наближалась, а гроші на харчі, зимовий одяг і інші речі, були дуже потрібні. За $30 батько купив у француза "ренчара" корову і наш краян відвіз нас і наші речі до нашого гомстеду, до нового дому — до печери. Нарешті .ми вдома... Який же був той дім? Яка господарка? Яке життя?   '■. ■.•■'■^
Ма.ма нажала трави, настелила нам і спимо як "пани"! Корову пасем — маємо молоко, ой яке воно було смачне! Краяни дали нам тої змерзлої пШениці, ми її варимо з молоком — їмо як "пан и"! Коли уже ми устаткувались і було видно, що мама дадуть собі раду з дітьми, батько.пішов шукати заробітку...
Не було у нас часу скучати за ним, мама корчувала ліс на город, а я зносив рііца на купу, щоб його- палити, робити дим і відганяти комарів. Мені уже ішов шостий рік, а сестрі третій, так, що треба було мамі помагати. Правда, не все проходило з успіхом. Батько повернувся з п о шу кі в заробітку без цента. Роботи ніде не знайшов, вернувся додому проголодавший і у прикрому настрою. Ціле щастя, що зміг вернутись до своєї сі м'ї! Верну вшись додому, він запропонував нарубати кругляків і збудувати хату, бо зима була •' уже майже тут. Так і зробили, будова почалась, звели крукви, побив лати і зробив
ус е, з а л и ш и л о с ь л и ще покриття даху. Дав мамі обов'язок: "Ти нажни трави, такої довгої, а як я вернусь з роботи, то накриємо дах" - і з тими словами пішов знову шукати роботу. Ми ніколи не знали, які труднощі він переживав у. час пошуків за роботою.
Тим часом, ма.ма косила косою траву Для коррви, а серпрм жала довгу траву на пошиття даху на хату. Вона нанрсила   рядном .порядну; копицю сі на. З довгої трав и робила снопики і накривала хату,   говор я ч и   мєн і: "Подавай,   синку, сногпіки мені і ми накриєм дах, будем мати   гарну   хату. Взимку . буде   нам   тепліше   ніж в п ече рї ". ^ М а .ма   чу л а с ь щасл и в ою   і   гр врр и л а . позитивно,  мала позитивні думки і наміри. Такі думки і наміри приохочували її і вона черпала  від  них величезну енергію. Вона місила глину, ліпила хату сама і закінчила її. Десь мама знайшла велику-камінну плиту і з Неї зробила примітивну піч і кухню, на якій  можна будр варити і пекти їжу. Така була моя .мама.   Усе   ніби-то було готове в хаті.  Ми чекали, виглядал и бать ка, коли ж то він   уже   по вернеться із заробітків?
Були у нас теж "непрошені гості". Одного разу я; сестра і Мама пішли трохи дальше від дому, назбирати грибів на вечерю і коли повернулись додому,   застал и   якусь "кицю"  на   постелі. Мама тихенько випросила її з хати, але   після   неї залишився дивний  запах у хаті.:, ми довідались, що у нас в гостях побувала "скунка" (скунс). На ■ другу   оказію,   коли■; повернулись   на подвір'я, бачимо, а тут перед нами стоЯВ'  великий   чорний ведмідь.  Зайшов до нашої "резиденції", засвітив очима і Як заревів! Так тільки може заревіти величезний звір, ми швидко відійшли і вилізли на горбок,   дали   йому, змогу мирно ; залишити подвір'я. Немало   ми прожурились, якщо він скорб не піде, а ніч уже надходила, де ми будемо ночувати? Наш "НепрРшений гість" щось собі передумав і залишив нас без "аргументу" і   навіть   не  вчинив ніякої шкоди.
Петро ПАХОТА. (кінець першої частини).
ЧОМУ ПТАХИ ЛЕТЯТЬ КЛИНОМ
Перелітні птахи летять клином. Чому? Коли птах робить мах униз, то за крилом утворюється висхідний потік. Птах, що летить слідом, використовує його. Таким чином, всі, крім вожака, заощаджують енергію.