Сторінка 12
"ЖИТТЯ і СЛОВО'
Понеділок. 12 липня 1976 р.
ВШАНУВАЛИ 70-РІЧЧЯ ДОВГОЛІТНЬОЇ ОРГАНІЗАЦІЙНОГ ПРАЦІВНИЦІ
Гемилтон, Онт. — В суботу, 12 червня, відбулося в нашоліу УРД відзначення 70-их роковин з дня на_родження організаційної працівниці Ірини Прокодчук. ЮвілейнихМ зі-браннялі зайнялися член-кині організації і ансалі-бдю ''Берізка" Т. Липка, В. Заболотна і Ю. Лукасе-вич та дочка ювілярки Марія Калужер. Ірина Прокопчук увійшла в залу УРД в супроводі свого сина Юрія і його дружини. Ансамбль "Берізка" привітав ювілярку піснею 'Теплі биртдей". Внучка Синтія почепила бабусі корсаж, а дочка Марія почепила братові білу квітку.
Під оплески гостей ПОг
чалась церемонія. Головувала Т. Липка. Вона привітала Ірину Прокопчук з 70-річчям і запропонувала тост за її здоров я. Почалася вечеря з різних смачних страв. Після вечері В. Заболотна вручила ювілярці дарунок від всіх зібраних, побажала їй щастя, здоров'я і всього добра. Ю. Лукасевич, вітаючи ювілярку від всіх гостей, розповіла про / її життя, про участь в організаційній діяльності.
кої дитячої школи ТУРФ-Дім-
в 1943 році приїхала з дітьми до Гемилтону. Тут вона приходила на збори РЗТ і вписалася до хору, який проводив діяльність в рентоваСНому приміщенні, бо УРД був тоді у ворожих руках (ТУРФДім був закритий). Диригентом працював Андрій Прокопчук, з яким Ірина
)ина Прокопчук, з родини Маїїдзібків, народилася в ч-рвіті І90>5 рок • в селі Гаврплці на Буковині. Було тоді все в розквіті. Але життя Ірини не було рожеве. На 17 році життя вона вийшла за-міяс за Івана Мандзюка. А4ав він таке ж Прізвище, як Ірина, але не походив з її родини. Народилось в них двоє дітей — Марія і Юрій. Іван займався шевством, з якого не заробляв стільки, щоб вижити з родиною. Тому вирішив поїхати до Канади, щоб покращати свою долю. Через два роки спровадив до Канади дружину з дітьми. Спершу Мандзюки жили в Севен Систерс Фаллс у Маніто-бі, де Іван працював на залізниці. Через 6 років стався випадок: Іван дістав сонячний удар і помер. Ірина повдовіла, давала собі раду з дітьми, як ліогла.
В 1939,році Ірина Л4ан-дзюк переїхала до Вінніпегу. Стала до праці, заробляла по $8 тижнево. У Вінніпегу Ірина вступила до відділу РЗТ. Дітей своїх посилала до Українсь-
ІРИНА ПРОКОПЧУК, організаційна працівниця ТОУК і РЗТ в Гемилтоні, пожертвувала $100 на добрі цілі з нагоди 70-річч.я від дня свого народження.
в 1946 році одружилася. В 1957 році Прокопчуки виїхали до Атікокан, а звідти до Манітоби, де Андрій працював організатором РЗТ. В 1963 році він помер, а в 1966 році Ірина знову приїздить до Гелпілтону. Тут вона бере активну участь у відділах ТОУК і РЗТ, співає в ансамблі "Берізка", працює в зарядах відділів, о-чолює комітет вишивальниць, докладає багато труду в річних виставках рукоділля. І належить до Клубу літніх українських громадян, виконує обов'язки в його екзекутиві.
Слід згадати, що дочка ювілярки, Марія Калужер, іде слідами своєї матері, належить до відділів ТОУК і РЗТ, співає разом з мамою в нашому ансамблі, належить до Крайового жіночого комітету при КВК ТОУК. А дочка Марії, Синтія, виступає солісткою на наших концертах.
Марія Калужер висловила щиру подяку матері за добре виховання Гі з братом Юрієм. Син Юрій теж виступив із словом щирої подяки. Внучка Синтія щирими словами привітала бабусю з ювілеєм . Внук Леррі, який живе у Вінніпегу, прислао
вітальну картку для бабуні.
Ірина Прокопчук, дякуючи всім присутнім за честь і пошану, в зв'язку з її 70-річчям, заявила, що з нагоди свого 70-річного ювілею жертвує $100 на такі добрі цілі: $25 на оргфонд ТОУК, $20 на пресфонд "Життя і Слова", $20 для ансзімблю "Берізка", $20 на вдержання Музею Тараса Шевченка в Палермо, $15 на фінансування дальшої роботи Канадського Мирового Конгресу.
Ансамбль "Берізка", вшановуючи свою співачку Ірину, заспівав у її честь кілька пісень. Дочка Марія і внучка Синтія співали дуетом "Рідна мати моя". Ансамбль підхоплював слова пісні, і творилась милозвучна мелодія. Диригентка ансамблю Марія Стефани-шин співала соло "Не сумуй, не тривожся". Тут повторилась історія першої пісні: ансамбль підхоплював слова пісні і гармонійно співав разом з диригенткою.
Ювілярка щиро подякувала диригентці і всьому співочому колективу за вшанування її піснею. Подякувала комітетові і всім, хто спричи н и в с я будь-чим до вшанування і відмічення її праці в організаціях, хто постарався про смачну вечерю і печиво. Товаришам Лип-кові, Павлову і Мироию-крві подякувала за обслуговування.
Нехай щастить доля нашій ювілярці, нашій щирій подрузі і довголітній організаційній працівниці Ірині Проісопчук. Юлія ЛУКАСЕВИЧ.
ТИЖДЕНЬ КАНАДСЬКИХ ТУБІЛЬЦІВ
В ТОРОНТО
ПАПІР з... ДИМУ
Злйшуючи кристали гіпсу, яішй утворюється під час очищення від сірки диму із спалюваного важкого масла з целюзою, я-понські вчені одержали м'який папір. Він вогнетривкий і не розмокне у воді. , ,
НАПІВЧЕСНИЙ САЖОТРУС
У місті Льєж (Бельгія) з'явився - сажотрус, який гарантував, що робитиме свою справу "без шуму і пилу". Гарантії виявилися дійсними. Клієнти справді не чули гуркоту й не бачили сажі. Секрет же полягав у тому, що "майстер" т і л ь к и справно брав гроші, а димарі й не думав чистити.
Торонто. — Від 14-го до 17-го червня тут було лро-голошено Тиждень канадських тубільців. Кожного дня на протязі цього, тижня коло "Ситі Галл" можна було побачити виставки різних ручних виробів, виконаних майстерними руками, почути їхню музику і помилуватися танцями. Вони намагалися показати людям інших народностей свою культуру і мистецтво. Навколо видніли на-
писи на плакатах: "Кожний день 1976 — індіанський".
Звичайно, один неповний тиждень присвятити індіанам та їх проблемам — то дуже мало. Вони мають право і повинні жити так само, як і усі інші народи і національності, що населяють Канаду.
В провінції Онтеріо проживає найбільша кількість індіанського населення, коло 63 тисяч, що складаються з семи племен. Брак грошей або неможливість їх заробити змушують молодих індіанців залишати рідні домівки і йти до "непри-ятельських" великих міст.
Індіанський ватажок Стефен Пойит пояснює: "Проблеми великі; З верх 60 відсотків індіанців —-безробітні. Смерть новонароджених р ■ і серед індіанців у два рази більша, ніж загально в Канаді. Кількість помешкань, що знаходяться у загрозливому становищі, у індіанців у 8 разів більша, ніж у неіндіанського населення. 90 відсотків усіх індіанських родин живуть ■ на встановленій офіційній лінії або нижче неї — в нестатках" ...
Вже більше 13 років в Торонто існує тубіль-ський канадський центр, його було започатковано 1963 року. Приміщений він був спочатку на Чорч вулиці, де двоє людей обслуговували і надавали допомогу індіанцям, які прибували до Торонто. З часом програма і активність цього центру значно зросли. 1966 року, з приватною допомогою, центр було перенесено на Беверлі Стріт, де він займає більший будинок. Сьогодні центр має 13 службовців і 16 членів Ради директорів. Громада тубільців у Торонто постійно зростав — із
зростом еміграції з резервацій і з північних територій. Але в Торонто вони дістають допомогу, бо вироблення програми і адміністрація центру зараз цілком і повністю в руках у тубільних людей.
Останніми роками по-стсша потреба в більшому приміщенні. В грудні 1975 року було прийнято рішення закупити комплекс "Онтеріо Байбл Ка-ледж" — на розі вулиць Блур і Спадайни. Цей будинок стане справжнім-центром канадських ту-, більців в Торонто. Тут. буде кафетерій, аудиторія, джимнезіум, друкар-, ня для видавництва "Торонто Нейтів Таймс"і МІ-: сце для зібрань, місце для^ артистів і тих, хто майструє ручні вироби, допо-< міжні і адміністративні приміщення. 120 секцій апартаментів для стар-: ших громадян будуть сполучені з будинком ценг-ралі. ■
Почесний комітет компанії складається з 24 вц-значних осіб, серед -них:, Д. Кромбі, мейор- Торон-. то, алдермен Д. Гіп, 2.про-, фесори Торонто нського, Університету, представ-.. ники Юній та інші.
Канадські тубільці взяли на себе важке, , але, здійсненне завдання: змінити відносини між собою і всіх інших народів Канади до себе. Ко-: у жна тверезо мисляча люг. дина повинна змінити відношення до інді^нцш. І. ЗБАРАЖЕНКО.
ЧОРНА НЕВДЯЧНІСТЬ
Сидні Берне, який вив-, чає літературу в Кемб-ріджському університеті, на дозвіллі займався. лікуванням гіпнозом. Йому навіть вдалося вилікувати свою домогосподарку, яка в шоковому стані втратила слух. Але через два тижні "пацієнтка" виселила свого "лікаря" з квартири, мотивуючи рішення тим, що він надг то галасливий.
ЩО ВИ БАЧИЛИ. ПРОФЕСОРЕ?
Професор з Амстердама, відчувши, що в нього послабився зір, звернувся до окуліста. Той встановив: у науковця розвивається короткозорість. "Як же ви працювали?", — вигукнув лікар, дізнавшись, що його пацієнт —.. астроном.