Понеділок, 6—13 листопада 1978 р.
'життяіислово"
Сторінка 7
Листування ВаснАяК^
(Продовження) Квшв, 23 І. 72.
Справді, коли обговорювали виставку творів Ольги Мари-щук-Кендель, я ще був у лікарні. Вона вчилася рік не стільки у мене/ як у стп^Дентів, хоч я був її керівником.
Минуї^ був для ме-
не з одного боку дуже сприятливий, бо уряд нагородив мене орденом Леніна, а секретар партії і голова Уряду України нагородили мене Державною республіканською премією Української РСР за науку про мистецтво, точніше за вихід у світ шеститомної "Історії українського ми-стецтва'^ у семи книгах. Я був відповідальним редактором другої книги IV тома, відповідальний за V том і автором ізступ-них статей. Тепер у мене, кріхМ золотої медалі з портретом Шевченка, є золота медаль Республіки з Гербом Української РСР.
ІШб, 31. 72.
Сьогодні посилаю Вам Каталог моєї виставки ранніх і вибраних творів. До ранніх увііішли всі ті твори, що я отримав від Вас, й про які я майже забув. Сподіваюся, що Вам приємно буде побачити, що Ваші подарунки збе-рігаюіі>ся добре, друкуються і навіть про них багато хорошого
Вшішбв також Каталог моєї виставки в Чехослрваччині, але не посилаю, бо там все по-чесь-ки надруковано.
ВИСТАВКА В ЧЕХОСЛОВАЧЧИНІ
Київ, 5. IX 72.
Сердечно дякую Вам за листа, з якого довідуюся про Ваше здоров'я і поводження. Ліда моя принесла лист до лікарні, де завтра будуть вливати мені кров, щоб збільшити гемоглобін, я почуваю себе добре, тут чудові у-мови, повітря хороше, добра дієта і видатні лікарі. Десь через тиждень буду вдома, бо за цей місяць маю підготовити виставку моїх творів до Альшової пів-денночеської галереї у місті Глибока над Влтавою в Чехословач-чині.
Недавно повернулася моя виставка, що була у містах Фронш-таті. Новому їчіні і Пржіборі в твнічній Чехословаччині. За цей місяць хочу підготовити до друку подарункове видання "Кобзаря" Т. Шевченка, в якому має бути біля 100 малюнків, усі кольорові.
завжди згадую Тебе, рідний брате Іване, з найкращими почуттями, бо Ти допоміг мені в кршичні часи мого навчання в Академії мистецтв у Празі.
Київ, 10 IV—73.
Моя виставка творів мандрує по містах Чехословаччини. Тепер вона у місті Кромержік, де народився мій професор Макс Швабінський, 100-літній ювілей якого відзначає цього року ЮНЕСКО
ності, про що постійно згадував у своїх листах до брата в Монт-реалі).
Кшв, 25. VII 1973.
Моя художня виставка експо^ нується тепер у містах Чехословаччини. Прислали мені каталог і запрошення та плакат. Проте поїхати туди на відзначення 100-річчя від народження мого професора Макса Швабінського, що буде 17 вересня, на жаль не зможу. Із-за лікування я вперше не був цього року ні на з'їзді художників СРСР, ні на засіданнях Ленінського комітету по преміях, не брав участі в роботі Академії мистецтв.
Здав до видання в 1974 році
друку
подарункове може вийде
У газеті У
««1
дить
в. Касіян.  Леся Українка. 1970. Ктв, 10 V 73
Вступ до моїх "Спогадів" був надрукований у газеті "Життя і слово" та мав би бути також Рідний край", що вихо--Айресі і в газеті вісті" у Нью Йорку. Однак цих газет я не отримую і тому не знаю, чи друкували мій Вступ" до "Спогадів".
У "Спогадах" буде чимало про Юрія і про Тебе. Хотілося би, щоб писати правду, тому просив би я Тебе відповісти на мої запитання: яка причина, що ти кинув роботу у діда Тодира і рішив їхати до Канади? Хто дав Тобі гроші на шіфкарту і.все інше, аж до одягу, і хто чекав на Тебе у Канаді, давав Тобі роботу тощо? Що було причиною, що Ти покинув Канаду і приїхав у Мигаєво будувати комуну? Чому вирішив вернутися в 1927 році до Канади? Як ти вивчився на шеф-кухаря у великому готелі у Монтреалі? Як скоро ти опанував англійську мову?
Взагалі хотів би знати якнайбільше про Тебе і по можливості про Юльцю, саме найкраще таке, що не забувається.
ііЕР^увАїїіія В ліклгаї
<В 1972 і 1973 роках Василь Касіян часто перебував у лікарні "Феофанія", де йому робили переливання крові, щоб лікувати від анемії.
Хоч він був у лікарні, не поривав зв'язків з Художнім інститутом, далі наполегливо робив плани щодо своєї творчої діяль-
ПРО РОДИННЕ ПОХОДЖЕННЯ
Київ, 8.x 73.
Дякую за лист з вирізкою з газети, де Ти граєш роль перекладача. Воно не дивно, що тебе прийняли за - вірменина. Наше прізвище кінчається, як у вірмен, на "ян".
Дуже давно у нас на Покутті жили вірмени, які втікали, рятуючись у нас, від турецьких релігійних погромів. Тоді наші дівчата ставали на великдень коло церкви, коли трали "жука", "Чорні очі вірмен має, я то люблю, він не знає, грай жуче, грзій, тут добрий край", або іншу: "Не бійтеся, хлопці наші, хоч ми фай-ні, та не ваші, грай жуче, грай, тут добрий край".
•і "''^
^^^^^^
19) Юрій — брат Василя І Івана.
В. Касіян.   "Одне слово". 1970.
Вірмени одружувались з нашими дівчатами із часом Покуття стало їх другою вітчизною. Залишились лиш прізвища: Касіян, Гоян, Сміян та ін.
Тато казіали, що наш дід Якуб був з вірменів, і як піп правив службу божу у церкві, що була соломою крита. У Снятині була і досі є вірменська церква, а у Львові т. зв. "Волоська церква".
Я, коли буваю в Єревані, то мене теж мають за вірмена, дру-
кують мої статті по-вірменськи і пишуть мені своїм альфабетом.
Кшв, 3. XII 73.
Я ще находжуся у лікарні "Феофанія". Це найкраща лікарня республіки. Тут відвідав мене недавно Петро Прокопчак. Був у Києві Петро Кравчук, але зустрічі з ним не було. Всім їм і їх родинам бажаю у Новому 1974 році всіх благ, здоров'я, щастя!
ГЕРОЙ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ ПРАЦІ
Київ, 23. II 74.
Я вже призабув, коли в останнє писав Вам. Здається ще з лікарні, а може з дому. Причиною було те, що 11 січня цього року Президія Верховної Ради СРСР своїм Указом відзначила мене найвищою нагородою — Героєм Соціалістичної Праці.
З того дня у мене один за одним приходять кореспонденти, критики та інші, щоб дати запитання. Від них немає можливості сховатися. Фотографи кла-цгіють апаратами. Ті, що хочуть писати, весь час говорять, а мені иіяк не знайти часу, щоб спокійно сісти і відписати на численні листи, телеграми і поздоровлення. ■,.    л ■
Вчора у червоному залі Верн ховної Ради наш президент Іван Грушецький вручив мені грамоту, орден Леніна і золоту медаль "Серп і Молот". Сьогодні вже спокійно, прийдутьтазети з фотографіями цієї події. Прийшов тільки один Німенко (поет і І скульптор), бо має написати про мене брошуру, яка всім тиражем піде для укранїців, які живуть І за кордоном. Тепер він пішов, І в мене стало спокійно. Отож сів і пишу до Тебе лист, бо соромно самому, що так запустив пере-писку.
Київ, 4. IX 74.
Посилаю Вам ще раз травневе і червневе числа моїх спогадів, може Вам пригодяться, бо тут уже купити їх неможливо. Готую до видання книжку своїх спогадів з рисунками і фотографіями.
Незабаром буде у Вас співати наш Гнатюк і наша Мірошниченко.
27 вересня 1975 р.
Я вже здається давно до Вас не писав. Очевидно старію, багато забуваю, або, як
20) Народні артисти СРСР —• Дмитро Гнатюк і Євгенія Мірошниченко.
(Продовження ва ст. в)