Понеділок, 22 січня 1979 р.
ЖИТТЯ І СЛОВО
Сторінка 7
(Продовжешія)
"НОВІШ ШЛЯХ"
Але чи не найбільше місця присвячує мельни-ківська газета "Новий шлях" (Торонто) відбуттю збіговиська націонал і-стиадих зведеюоків. Особливо числа за 16 і 23-20 грудня відступили для цього цілі сторінки.
"Сініор" української націоналістичної журна-гіістики Іван Кедрин (Рудницький) у статті "Найперші підсумки ІП-го СКВУ" також говорить про "світла і тіні". Він признається: "Від самого початку ІІІ-го СКВУ всі його керівники і всі учасники смертелиіо лякалися, щоб не повторилася історія Другого Конгресу, на якому на бенкеті не міг був виголосити запо-віджену промову новообраний президент просто тому, що його — не можна було обрати.
До останнього моменту існувала і тепер загроза, що той нещасний пре-ііидент з Другого СКВУ в Торонто знаііде свого заступника також і на Німу СКВУ^\
Даїїі він каже: "Соломонове рішення, щоб по^ ділити повну каденцію нового Секретаріату поміж існуючих кандидатів, з яких кожний мав своїх прихильників^ це рішення не є ідеальною розв'йзкою. Але в даній ситуації було наймудрі-ше й найкраще саме тому, що виминуло загрозу- хаосу'*
Іван Кедрин розтовк-мачуе, що коли б не було прийшло до "філософського розв'язання" (Ма-ринці по половинці), то напевно СКВУ був би капут. Отже, погодилися на компроміс, бо кожна група сподівається за наступних кілька зміцнити
щоб захопити контроль у цьому конгломераті без -узгіднення".
"Сініор" пише, що "дискусія довкола тієї нещасної 23-ої статті статуту ^ЧЮ "узгіднення-7 на-леясала до нанггемніших тіней конгресу".
У цьому ж числі "Нового шляху" є ніби редакційна, підписана ініціалами В. В. (Василь Вер»и-гіа?) під заголовком "Світлі моменти Третього світового конгресу вільних українців". У цій статті він з телячим захопленням радіє, що "нові керівні органи, очолені цим разом Миколою Плавюком, швидко візьмуться до праці". У стат-
років так свої ' позиції.
(Монтаж цитат З націоналістичної преси)
ті він вивишає особу Миколи Плавюка, як колишнього "генерального секретаря", потім "заступника президента" (а на ділі дійсного керівника), а тепер — "президента" (про бандерівця Івана Ба-зарка, який є "півпрези-дентом" СКВУ на другу половину каденції, В. В. ані муркнув, начеб він не існує на світі).
Далі В. В. визнає, що "деякі гарячі голови намагалися, як і п'ять років тому у Торонто, ставити свої групові інтереси", незважаючи, що "з боку деяких угруповань" велась шалена пропаганда проти Миколи Іїлавюка, то все-таки він "вийшов президентом".
Але вже в другому числі (за 23—30 грудня) "Новий шлях" умістив, крім редакційної "Завдання СКВУ на щодень", статтю "делегата на ІІІ-ій конгрес вільних украї№ ців" Василя Вериги — "Третій світовий конгрес вільних українців". Дозволимо собі навести цілий уривок з цієї редакційної, бо він дуже промовистий, якщо вдуматися, що і кого має на думці В. С, який підписав цю статтю. Цитуємо:
"Ненависть не є рушієм прогресу. Найвища пора припинити припису-ііати будь-якими середовищами лише собі не сплямовану чистоту патріотизму, а всім інакше-думаючим закидати опортунізм, якщо не національну зраду. Український загал в розсіянні політично вироблений, доказом того є третій конгрес СКВУ, на якому будь-які намагання поодинокого середовища взяти верх, були б зустрічалися з повною невдачою. Мусили прийти "узгіднення". Але з цього випливають консеквенції на майбутнє: поменше непримиримості до інакшедумаю-чих, побільше ігоступчи-вості до спільної дії. Не партії, а поодинокі заслужені для спільноти індивідуальності мусять перебрати провід усіх виявів збірного еміграційног го життя і знаходити контакти із державними мужами західних держав". (Іншими словами: не бандерівська партія, а "заслужений" мельниківсь-кнй бонза Микола Пла-
вюк компетентний перебрати провід над "українською діяспорою" і увійти у контакт "з державними мужами Західних держав").
А тепер даймо слово дивізійнику Василеві Ве-ризі. Він прямо — безцеремонно і безпардонно — вішовідає "войну" естаб-лішменту УККА (Українського конгресового комітету Америки), опанованого бандерівцями, за те, що збіговисько націоналістичних зведенюків пройшло так мізерно і незамітно, бо коли б не галабурда з поліцією на вулицях Нью-Йорка, то про нього і собака не гавкнув би Через засоби масової комунікації (пресу, радіо і телебачення).
Ось ці обвинувачення, які виставляє Василь Ве-рига на адресу УККА:
1. Нью-Йорк не відповідне місце на конгрес, бо там він був без належної парадної церемонії та відповідної політичної репрезентації. ,
2. В готелі "Америка-на", де відбувалося збіговисько, не було ві^овід-них приміщень ані для загальних сесій, ані для поодиноких комісій.
3. Організаційний комітет, за який відповідав естаблішмент УККА, не зумів навіть приготовити такої дрібниці, як конгресові стяжки, я кі допомагають контролювати делегатів, гостей Та "розпізнавати їх від небажаних елементів".
4- Якщо йдеться лрю репрезентацію з політичного світу, то вона була ще гірша, ніж на першому конгресі, бо не було навіть звичайного писарчука з якогось важливого департаменту.
5. Довелось "трагічну ситуацію" рятувати запрошеним канадським міністром, якого аж двічі використовували — іюпо-лудні на сесії і вечером на бенкеті.
6. Ніхто не пояснив, що сталося із запропонованою зустріччю делегаті ів з "українськими пар-ламентаристами ЗСА та Канади".
Вичисливши всі ті "недомагання", які ставить у вину естаблішменту УККА, Василь Верига запитує: Що це: випадок чи недбальство? І сам же зразу категорично відпо-
відає: нам здається, що недбальство".
, Розправившись з ес-таблішментом УККА, він перейшов до інших "нед-бальств", чи, пак, "недомагань", спричинених на збіговиську. Цим разом влетіло і католицькому монсеньйору Василеві Кушніру, і православному "митрополиту" Мстиславу (Степану Скрипнику). ■
Щоб дослівно розповісти, ми приневолені навести довші цитати з його статті.
Про Василя Кушніра: "прийшло розчарування, яке спричинив не хто інший, а таки президент СКВУ, о. Х-р Василь Кушнір. Хтось ^юбив цій... людині кривду, не устій-нивши з ним ані змісту, ані часу його виступу. Як виявилось, він фізично не був спроможний виголо-сігги свого власного привіту на відкритті конгресу. Взагалі у нас не розуміють слова "привіт", і замість привітати й побажати учасникам конгресу успіху у ділових нарадах, кожний виголошує довжелезні доповіді; які завжди своїм змістом пОчи-. каються від Адама і Єви... Півгодинний виступ о. президента СКВУ закінчився прямо трагічно, бо він ані не говорив ^до мікрофону, ані також не міг прочитати того, що собі приготовив і зал я практично нічого не чула, за те ті, що сиділи поближ-че президії конгресу, чули, як заступник президента (Микола Плавюк.— В. Б.) суфлерував прези-денгові!
Про "митрополита" Мстислава: "Ще не відій-ліїли учасники конгресу від першого доволі прикрого враження, як з привітом виступив митрополит Мстислав... Замість кількахвилинного іфиві-т^', продовжав не вітати учасників, але розправлявся з своїми опонетта-мн, а також із совєтською проти-коіпресовою пропагандою, що зовсім не відповідало ані цій точці програми, ні тим більше наміченій програмі, яка вже була спізнена".
А ось ще одна цитата з статті Василя Вериги : "...серед делегатів запанувало пригнічення,' тим більше, що постійно приходили інформації
що там "на горі" не мо-лать "узгіднитіі" нових керівних органів СКВУ. Але що найголовніше, йде гострий спротив проти кандидатури М. Пла^ вюка тоді, коли опонуюча сторона не має свого відповідного кандидата на президента СКВУ".
І Василь Верига робить таку репліку: опозиція (бандерівщина) намагалася "позбавити СКВУ одного з найбільш надійних і найбільш відданих працівників, можна сказати засновника СКВУ".
При кінці своєї статті Василь Верига обіцяє ще повернутися до інпшх "тіней" СКВУ — до ста-тутових "тіней".
"ВІЛЬНЕ СЛОВО"
Промельниківська газета "Вільне слово" (Торонто, 16 грудня) у репортажі "Відбувся світовий конгрес вільних українців", написаному "Учасником", маїЬке дослівно
підкреслює
Ш
самі "тіні", які вичисляв Василь Верига у "Новому шляху". Помічається, навіть без призми, той же самий стиль, тому не важко відгадати, хто заховався за "Учасника".
Все-таки варто навести уривок з цього репортажу. Ось він: "...хочемо підкреслити, що Організаційна комісія конгресу, в основному складалася з членів УККА, або ними делегованих, в жодному вішадку і під жодним оглядом не вив'язалася зі свого завдання. Вся організація була незадовільна, включно з помилками в написі: "Вітайте делега-тн Третього світового
конгресу...", де букву "г заступлено буквою "ч" і так на стіні за президі-яльним столом можна було прочіггати "делечати" і "кончрес". замість "конгрес". Робилося враження, що організатори, підготовляючи конгрес, не вірили, що він пройде з успіхом і приготовляли його, як говориться, від напасти, а сам естаблішмент УККА, знаючи свої обмежені можливості, чомусь то вимагав, щоб конгрес не відбувався в Торонто, але в Нью-Йор-
З цього ж числа "Вільного слова" довідуємося, іцо екзекутива КУК запросила на трапезу СКВУ "38 діючих українських парламентаристів в Канаді", однак вони не прибули, крім сенатора Павла
(Продовження на 8 от.)