Сторінка 10
4І
ЖИТТЯ І СЛОВО'
Понеділок, 12 січня 1981 р.
Відомий український письменник, мистецтвознавець, фольклорне г, ет нограф і талановитий бандурист Гнат ^откс-»нч приділяв багато уваги Гнатові Гончареіікові. Він високо оцінив його спів та гру на кобзі. "Це найсвітліший образ з усіх відомих мені кобзарів, — писав Хоткевич. — Уже одна його зовнішність справляє ,якесь-то... навіть хочеться сказати — чарівне враження".
Гнат ТихоноБнч Гончаренко походив з кріпаків. Народився 1835 року ь слободі Ріпках Харківського повіту. Прожттпав цп Г\'баснковім хуторі, недалеко під Харкова. Після тяжке»! хворобіт ь'а очі лваїїалцятирічним х.'оп-
^'ИКОМ осліп. Де. КІПЦЯ
своїх днів зал НИНІ ос Я калікою.
На лвадпятомі' чи два. лиять друго.хту ропі життя Гончарен.ко почав їжитися ГРІ на кобзі у похилого віком незрячого коб'-заря з Харківщини Петра Кулпбаби, засновника першої кобзарської гтко-лн. В науці у Кулнбабн Гнат пробув 4 місяці. Далі вдосконалював майстерність самостійно. Маючи приємний тембр голосу і хорошу техніку гри на кобзі, Гончаренго незабаро.м став вельми популярни.м кобзарем. Згодом уже й у нього самого були учні.
Перші записи кобзар-, ського репертуару Гончаренка зроблені в 1889 ропі. 1902 року разом з ін-ши.ми відомими кобзаря-.\ш Гнат Гончаренко успішно виступив у Харкові на ХП Археологічно.му з'їзді.
Мандруючи по селах, ярмарках та базарах, співець заробляв собі копійчину на прожиття. Згодо.м поліція почала пересліду-' вати Гончаренка, як і інших кобзарів, не дозволя ла йому грати на кобзі, співати українські народці думи та пісні. В похилі-роки. коли Гончаренко хтав удівцем, він переїхав па постійне місце проживання до сина, який пра-іцовав залізничником у Севастополі.
Про перебування Гната^ Гбнчаренка в Севасто-полі:^овіДалас я поетеса. Леся Українка. Саме від неї маємо найбільше даних про його життя і .зарську діяльність. Українка запросила митця др себе в ^ту;Це врйа
аїнка і кобзар Гнат Гончаренко
(До 145 річчя з дня народжеїшя кобзаря Гната Гончаренка)
}іа три час- проичивала. Кобзар охоче відгукіїувся на-її -запрошення. Перед приїздо.м Гончаренка до Ялт[і поетеса 28 серпня 1908 року в листі повідомляла відомого галицького професора. фольклориста Ф. Колессу, що їй цотріб-}!о негайно записати репертуар від кобзаря Гончаренка: "....страшно увід-кладатц справу надовгІЕкз таким чоловіком, як Гончаренко — він же мас 72 роки".
Ось так розповідає Леся Українка...про приїзд кобзаря: "...на пристані в Ялті поліція таки вчепи-:гася ло ньОго, як до жсб-]^ака з нсдозволенилі способом прошеїшя (л бап-;іурою)". І тільки запевнення, шо "Гончаренко не жебрак, що він їде в гості ло. відомих людей, на відому адресу, врятувало бідного артиста від непрнсм-ності. В ньму справді нічого жебрацького немає, починаючи з одежі, пристойної чумарки, як носять прнгород.ні селяни з Харківщини, і см^тпевої шапки, і кінчаючи повелінням^ повним гіпності, без запобігання... Все в ньому повне благородної
простоти, особливо вида— "ку до с-воєї матері О. Коїться в вічі ііого ру::а з .сач пите: "Вже розпоча-тонкими~~^^р:щстичним^^ти -МИ оруду з думами, то пальця.ми і велична поза
високої, стрункої, ЗОВСІМ
незгорбленої постаті. Не тільки грошей, але й найменшої послуги -він не
КОБЗАР ГНАТ ГОНЧАРЕНКО
вважає-за можливе приймати дар.ма, так, наприклад коли на пароході йому траплялось просити матросів провести його, то він потім грав ї.м за те на бандурі
НІЯКОЇ плати
1 не приймав
Готуючись до запису дум від Гната Тихонови-ча,Леся Українка в листі від 18 листопада 1908 ро-
треба и постаратись до у.ма довести, щоб не жаль було... Ми хочемо записати в фонограф думи від кобзаря Гончаренка в Севастополі, а потім послати їх Колессі, щоб записав на ноти і включив у ту свою колекцію записів дум, що він зібрав си.м літом і що мають з іЮБОго року друкуватись при Записках Товариства ім. Шевченка".
Згодом, 4 грудня 1908 року, Леся Українка пише відомому львівському етнографу Володи.миру Гнатюку, пдо вона посилає поштою фонографічні валики із записами дум від Гончаренка і просить Передати їх. Етнографічній комісії Товариства імені Шевченка. Поетеса також просить Комісію, щоб після опрацювання фонографічних валиків зберегти їх у спеціальному сховищі.
У цьому ж листі Леся Українка дає досить розгорнуту характеристику народному співцеві: "Кобзар Гончаренко незвичайно інтересна люди-
В гостях у ''Червоної шапочки
79
На Олександрійській паперовій фабриці, що на Кіровоградщині, працюють в основному жінки. У багатьох є малі ді-ти. Цікаво як вони доглянуті?
Робітні щ я Люд.мила Іванченко розповідає:
— У мене дві дочки. Старніа Наталочка виросла у "Червоній шапочці" — нашому садочку. Молодшу, Світланку, віддали туди, коли їй виповнилося одинадцять місяців. Тепер їй два роки. Вона знає багато пісень і вір цщків.
Дитячий садок "Червона шапочка" розмістився неподалік фабрики. На подвір'ї багато квітів, гойдалки, ігрові майдан£-чики, альтанки.., :
ооідня пера. У гфіілШценні ^стбШга тиша. Хлопчики й дівчатка спа^ лн -в іЗі:)учцих лііжечках, кухарі готували полудень, завідуюча Галина
/ша переглядала дані про стан здоров'я кожної
дитини; Вона розповіла ла мені як проводять день господарі "Червоної шапочки", показала їх "володіння".
В одній з кімнат висить портрет Тараса Шевченка, прикрашений БИ-шити.ми руШникалш. Нижче на полиці — акуратно з.майстрований макет вкритої соломою хатини з маленькими вікон-цялні. Поруч — мініатюрні старовинні селянські меблі.
•— Все це виготовили вихователі й батьки, щоб діти мали уяву, як колись жили люди,— пояснила завідуюча. -
З любов'ю розповідає Галина Груша про дитя-ічий аасалібль, у якому з трирічного віку малята співають і таицюють, вчд^ Ться грати на різних му зичних інструментах.
, Т^^бя^ каже, іцр діти дуже люблять доглядати рослини. На свята вітають батьків, дарують їлі квіти, виро-
щені в дитсадковій оранжереї.
Минула "тиха година", і кімнати наповнилися дитячими голосами. Ми завітали до иаймолод-ших. Ті ще лежали в лі-
в
жках і чекали поки підійде до кожного няня і спе> ціальною рукавичкою обітре їх тільця водою. Ця процедура була настільки звичною для малят^ що вони лише усміхалися і солодко потягувались.
— У нас всі діти поступово призвичаються до сеансів фізичного гартування, зауважила завідуюча. Згодом вони само стійно обтираються прохолодною водою, прийма _ють повітрякі^і сонячні ванни, займаються фіз культурою. Відколи запровадили гартування, Ііаші вихованці стали менше хворіти. Зважаючи на це, фабрика має намір/ збудувати плавальний басейн.
Любов ПАВЛЮХ.
на і з етнографічного і-на-віть з белетристичного погляду, так що я почуваюся цілком нагородженого за-КЛОПІТ тими скількома днями, пробутими в його товаристві...".
Записані Лесею Українкою думи ввійшли до відомого збірника, упорядкованого Ф. Колессою, під назвою "Мелодії українських народних дум" (Думи "Про Олексія Поповича", "Про вдову", "Сестру і брата", псалми і сатиричні пісні — "Дворянка", "Чечотка", "Попадя"). Оцінюючи тексти дум, вчений говорить про них, як про високомистецькі твори, і вважає Гончаренка найвизначні-ніцм із знаних дотепер кобзарів.
1913 року поетеса знову повертається до постаті кобзаря Гната Гонча-реенка. Перебуваючи вже на лікуванні в Єгигггі, 5 березня в листі до Ф.' Ко-лесси вона порушує деякі питання кобзарства. Тут же Леся Українка ще раз торкається кобзарської майстерності Гончаренка, висловлюючи своє захоплення його віртуозною грою.
Вона відзначає чемність і внутрішню культуру Гончаренка, який глибоко шанував працю вчених, зокрема етнографів, ставився до них з повагою і без упередження, як до людей, що роблять потрібну і серйозну справу.
Особистістю Гончаренка цікавилися й художники. Відомо, наприклад, що видатний український живописець С. Васильківський знав кобзаря, захоплювався його співом та грою на кобзі і намалював прекрасний портрет Гната Тихоновича.
Помер Гончаренко близько 1917 року, проте точна дата смерті й досі не встановлена.
Обдарована людина, видатний співак і музика, виразник і носій кращих традицій кобзарського мистецтва, яке так високо ці. нував український народ, Гнат Гончаренко був од-_ -НИМ- з яскравих представників самобутніх талаи= тів України.
І
^ Феді^пдаврів,
кандидат філологіч-
них наук, голови художнії ради бандуристів Музичного Товариства