Понеділок, 12 січня 1981 р.
ЖИТТЯ І СЛОВО
Сторінка 7
ЛЬВІВСЬКОМУ ОПЕРНОМУ
-40 РОКІВ
Вік Львівсьн^^ державного академічного театру опе-рРГ і балету імені І: франка відлічується від тих вересневих днів, коли вся республіка святкувала річницю возз'єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною. Саме тоді й народився самобутній творчий колектив. Це була велика подія в культурному житті міста і всього визволеного краю.
Саме у Львові здобули перше сценічне втілення «У-крадене щастя» Ю. Мейтуса, «В степах України» О. Сйнд-лера, «Лісова пісня» М. Ско-рульського, «Тіні за6утих_ предків» В. Кирейка. Темі боротьби трудящих Західної України за возз'єднання з Радянською Україною було присвячено оперу «Заграва» і балет «Орися» А. Кос-Ана-тольського.
Стіни Львівського оперного чули голоси славетних І. Паторжинського, 3. Гайдай, О. Петрусенко, С. Крушель-ницькоТ, С. Менцинського'. В колективі театру зростали і досягли вершин майстерності народний артист СРСР П. Кармалюк, заслужені артисти УРСР В. Кобржиць-кий, Н. Слободян, О. Сталінський, Н. Шевченко, Г. Ю-ровська та цілий ряд артистів хору і оркестру, який, до речі, є одним з кращих на Україні.
Має свої традиції і школа художників^декораторів теа-"тру. БГля її колиски стояв народний художник СРСР, нині головний художник Київського державного академічного театру опери і балету УРСР імені Т. Шевченка Федір Нірод. Естафету прийняли його гідні послідовники — головний художник театру Євген Лисик і син Федора Ні-рода художник-декоратор Ярослав.
Львівський театр опери і балету по праву здобув репутацію самобутнього, талановитого колективу. Тільки за останнє десятиріччя на його сцені поставлено такі опери, як «Ріхард Зорге» Ю. Мейтуса, «У неділю рано...» В. Кирейка, «Десять днів, які потрясли світ» М. Кармінсь-коготаінші.
Почесне місце в репертуарі посідають опера «Золотий обруч» Б. Лятощинсько-го, постановка якої була удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Шевченка, і балет «Спартак» А. Хачату-ряна, що здобув республіканську премію за краще прочитання твору сучасної музики.
За Львівським театром опери і балету давно закріплене визнання своєрідної кузні кадрів. У Львові, і саме в цьому театрі, гартувалась і шліфувалась професійна
самобутність відомих диригентів ~— народних артистів СРІПР СтепанаТурчака і Ярослава Вощака, народного артиста УРСР Ігоря Лацани-43, заслужених артистів УРСР Тараса Микитки та Івана Юзюка, удосконалювалось мистецтво співаків Ярослава Головчука, Григо-рія Ханеданяна, Зіновія Бабія, Володимира федотова, які нині є провідними митцями театрів країни та рідного оперного.
Ось на такому фундаменті, в такій атмосфері виховується і працює молодь театру. Потрапляючи сюди після закінчення консерваторії, хореографічних училищ чи художніх інститутів, молоді фахівці швидко стають належною зміною старшого покоління.
Плідно працюють в театрі випускники Львівської консерваторії вихідці з західноукраїнських селянських родин Галина Гавриш та Володимир Довгань, Наталя Слобода, Анатолій Липник та Василь Дудар. Під керівництвом головного диригента Ігоря Лацанича працює комісія по роботі з творчою молоддю.
Робота з молодими — традиція нашого театру, — розповідає І. Лацанич. — Ті актори, чия творчість досягла вершин майстерності.
своїм досвідом приносять велику користь молодим співакам, артистам балету, хористам, оркестрантам, диригентам, художникам.
Взірцем для молоді стало вже й середнє покоління. Це провідні солісти театру заслужені артисти УРСР Володимир Ігнатенко, який має прекрасну вокальну школу, і Людмила Божко, що музикальністю, глибоким проникненням в образ нагадує свою чудову виховательку Зою Гайдай.
Серед артистів балету лауреатом Всесоюзного конкурсу цього року став Анатолій Кочерук, а Євгенія Костиль-ова — дипломантом. Тепер ця пара рекомендована для участі в Міжнародному конкурсі, який проходитиме у Болгарії.
Творча трупа театру — зрілий колектив, якому під си-
лу розв'язувати складні художні завдання. На сцені Львівського оперного йдуть блискучі постановки «Тан-гейзера» Р. Вагнера і «Джо-конди» А. Понк'єллі, «Дона Карлоса» і «Ернані» Дж. Вер-ді, «Запорожця за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, балети «Есмеральда» Ц, Пу-ньїта «Лісова пісня» М. Ско-рульського, «Жізель» А. А-дана і «Дон Кіхот» Я. Мінку-са. А в дні святкування 35-ї річниці Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні була постзЕлена нова опера В. Губаренка «Незабутнє».
Своє сорокаріччя колектив театру зустрічає у розквіті творчих сил, готує нові спектаклі, виховує молоді таланти, примножує прекрасні традиції минулого.
Валентина СОКОЛЕНКО.
(НАДІСЛАНО ТОВАРИСТВОМ «УКРАЇНА»)
РОБОТА ШУКАЄ РОБІТНИКА
(Наліслано Товариством «Україна»)
Іноземні гості, які приїз- це нестача робочої сили».
дать на Україну, як правило, не часто звертають увагу на оголошення «Міськдовідки». А, втім, на кожній з таких
Нині в республіці завершується розробка плаїіів соціально-економічного розвитку на 1981 рік і наст>^ну
дощок можна знайти оголо- одинадцяту п'ятирічку /1981-
шення, зміст яких зводиться до одного — підприємство запрошує до себе на роботу людей різних спеціальностей. Потрібні інженери і мул яри, медичні сестри і радіотехніки, вихователі і продавці. Лише об'єднання «Київський радіозавод» по-ті>ебує робітників і службовців шістдесяти спеціадьнос-ностей.
Робота іііукає робітника. Для людей соціалістичного суспільства таке явище цілком закономірне. Лише люди старші за віком пам*ята-
1985 рр./. Одна з найсерйозніших проблем, яку необхідно рдз'вязати, — це раціональне використання трудових ресурсів: у республіці, як і взагалі в Радянському Союзі, не вистачає робочої сили.
Демографи і соціологи дають чітку відповідь на запитання, чому склалося таке становище. Головна причина — це наслідки другої світової війни, їгкі даватимуться взнаки ще не один десяток років. За три роки фа-
ють, що то є безробіття, щистськрі окупації гітлерів-Ншіі жісРжнШо^року у пові- ці зшшщли на Україні бхшзь-^ШШ^ннях^ Центрального ко іі!іщіи мільйонівьв^вільно^ статистичного упрашііння' то населення, понад "'два Українєьїсоі РСР: мйна--мільйон^^іщо віюезено на прочіггати такі рядїси: «Як і каторжні роботи. Це льшіе в погіередні роки,, було за- тгркмі людсисрвтрати.Л^ке^ безпечено повну зайнятість прямі? У 194Ь1945 роках населення; на окремих під^ відзначалася значна смерт-пркємствах. будовах, у кол- нісгь серед цивільного насе-госпах і радгоспах мала міс- леяня, особливо дітей і лю-
дей похилого віку через воєнні лихоліття. Багато з тих, хто повернувся з війни, вмерли від фронтових ран молодими людьми вже по війні. Потрібно було майже п'ятнадцять років, щоб кількість населення відновилася у межах 1940 року.
Відомо, що відновлення населення по кількості і навіть його збільшення в останні роки /нині на Україні проживає понад 50 мільйонів чоловік/ ще не може розв'язати проблему трудових ресурсів. Тут важливу роль відіграє вікова категорія населення. Так, наприклад, спад народжуваності у 194І-1945 роках повторився через два-три десятиліття, оскільки те покоління було нечисленним.
є ще Один фактор, який суттєво: віїпиває на кількість самеїїрацезда;^ їм. Обов'язкова середня 6с^ віта передбачає, що молодь" стає до прао^узіці 17' 18 років, а з ура.хуванням навчання у середніх .спеціальним закладах, професійвшс учмг
лищах та вищих учбових закладах — 22-23 роки. В той же час на пенсію жінки виходять у 55, а чоловіки в 60 років.
Як вважають соціологи, становище із Забезпеченням республіки працездатним населенням у достатній кількості може виправдатися лише у 90-х роках. А за який рахунок нині підприємства забезпечують себе кадрами? Один з шляхів — це активна інтенсифікація виробничих процесів і впровадження найновіших досягнень науки і техніки у промисловості і сільському господарстві.
Інший шлях — зменшення плинності кадрів. Справа в тому, що радянські люди, реалізуючи право на працю, обирають за власним бажанням як професії©, _так і те чй інше підприємство. Людина шукає собі роботи-недапфсо від помеопсанця, з доброїо заробітною::^ платою, хорошикШ^оціальнй-^ "кш умоваміГ^а підприємстві. Перехід з однієї роботи на інш)' в середньому займає 14-15 днів. Щоб допомогти людині скоротити цей строк«
що, зрозуміііо, вигідно й державі, в містах республіки працюють бюро по працевлаштуванню та інформації населення.
В основі роботи цих бюро - глибокі дослідження при-
чин, які спонукають людину залишити звичне місце, безплатне подання допомоги тому, хто хоче знайти собі справу до душі. Буває так, що людина через несприятливий для неї мікроклімат у колективі змушена віддати перевагу іншому підприємству. В цьому випадку ми повинні не просто назвати їй нову адресу, а й подате соціально-економічну хара. теристику даного виробиш-тва. Важливо порекоменд:' вати їй роботу, яка б відпо відала професійній майстерності, бажаїїню і здібнос^ тям. Інакше кажучи, бюро виступає нетташе у ролі яо-середяика, а Й ррганіза'^^ра п^зерозподалу трудоівд^ре^ су^в^ ^Ііацб людина одразу звернулася ^(Ьбгорал; % :^ інтервал між звіш>неншш і зарахуванням становить лише чотирв дні. Це вигідко ? робітнику і державі. ГеншцОй ЗАРІЧАНСЬКІ^