Понеділок, 2 лютого 1981 р.
«ЖИТТЯ І СЛОВО»
СТОРІНКА 10
У НОВОМУ РУСОВІ
(Надіслано Товариством «Україна»)
Пригадую, як уперше потрапила в нашу хату збірочка Стефаникових новел, і ми цілою родиною прочитали й від початку й до останньої сторінки. Скільки дитячих сліз я пролила тоді, схвильована скорботною долею земляків письменника — дорослих і малих!
До творів Василя Стефаника мені доводилося звертатись не раз — і у школі, і в університеті. І щоразу в уяві поставав трагічний образ прикарпатського села.
І от я в Русові — рідному селі Василя Стефаника, звідки дев'яносто років тому, доведені до відчаю злиднями, подалися на чужину сотні «терплячих і зболених» людей.
Який же Русів сьогодні? Як тепер живеїься в ньому русівчанам?
Нині на увесь Русів лиши-
лося тільки чотири старі будівлі. Одна з них — Стефа-никова садиба, що тепер є державним літературно-меморіальним музеєм письменника. Друга теж становить певну історичну цінність: в ній колись містилася русівська школа. Ще дві хатини, в котрих ніхто не мешкає, збережено як експо-.нати, призначені для регіонального .музею просто неба, що створюється неподалік, у селі Крилос.
Моїм першим знайомим у Русові виявився корінний русівчанин, випускник Чернівецького університету, директор школи Микола Ді-дух.
Чудовий знавець історії Русова, він пояснив походження назви свого села. В далекі.часи, оповідається в народних переказах, покутя-ни дали у цих місцях нищів-
ну відсіч монгрло-татар-ським загарбникам. Військовим ватажком покутян був тоді Рус. Отож і поселення відтоді стало називатися Ру-совим.
Микола Дідух запросив мене оглянути село. Насамперед ми пішли до школи. Це новий просторий двоповерховий будинок із світлими класами та гімнастичним залом. На подвір'ї — добре обладнаний метеорологічний майданчик.
Уроки саме скінчилися, й учні, вітаючись з нами, прямували на вулицю, розходились по домівках. Декого із старшокласників ми за годину зустріли по дорозі до палацу культури. Разом з колгоспною молоддю вони відвідують там репетиції у драматичному гуртку, вокально-інструментальному ансамблі, хорі. А багатьох
Літературно-меморіальний музей Василя Стефаника в с. Русові.
Цю меморіальну дошку встановлено на стіні будинку, де довгі роки мешкав великий русівчанин.
приваблює палацівська бібліотека, у фондах якої налічується понад десять тисяч книг.
У великому залі палацу 450 місць. В ньому виступають з концертами майстри сцени, проводяться вечори вшанування ветеранів праці та чимало інших заходів.
Я побувала на могилі улюбленого письменника, де від 1971 року височить гарний пам'ятник, встановлений до зна.менної дати — ІОО-ліття від дня його народження. З місця поховання Василя Стефаника' добре проглядається майже все село.
У широкій долині розсипались, оточені пишними садами, добротні будинки, радуючи око красою архітектурних форм, справжнім смаком у оздобленні.
Голова виконавчого комітету сільської Ради народних депутатів Юліан Раде-вич, з яким я поділилася захопленням від панорами Русова, сказав мені:
— Ви ще краще осягнете оновлення нашого села, йк-що я назву вам кілька прикмет сучасного побуту його жителів.
Виявилося, що у русівчан вельми багато легкових автомобілів, мотоциклів. В усіх оселях нові меблі, сучасна побутова техніка. Жсщ-
свої потреби, а й продають лишки державі.
Юліан Радевич, у минулому директор школи, з особливим задоволенням розповідав, що русівчани нині всі письменні, читають книжки, газети й журнали. На адресу кожної родини надходить-десь по чотири примірники періодичних видань. За Радянської влади 307 русівчан дістали вищу або незакінче-ну вищу освіту, 135 — середню спеціальну. Протягом останнього десятиріччя кожна молода людина села до свого повноліття набуває середньої освіти.
— Сільгоспартіль у нас міцна й розвинена (до речі, вона носить ім'я Стефаника). Отож, і колгоспники заможні. А оскільки, завдяки механізації, характер і умови їхньої праці істотно змінилися, то русівчани мають тепер і час, і сили на культурне дозвілля, — пояснив присутній при нашій розмові заступник голови колгоспу Микола Терлецький. — Хочете, покажемо наше колективне господарство?
Я з радістю пристала на пропозицію.
Сіли в машину, й екскурсія почалася. Ми оглянули всі основні колгоспні приміщення — майстерно для ре-
монту сільськогосподарської техніки, майже -завершені ному русівчаниду теїіер, не.^-споруди кормоцеху та кри-бракуе якнайліпшого вбран- того току.
г Такий тік нам кенче
У медпункті с. Русова^ Фельдшер Параска Дідух консультує пенсіонера Михайла Линька та няню Русівського дитячого садка-ясел Наталю Гордійчук.
ня. .
В особистому фристуван-ні жителів села майже стільки ж голів великої рогатої худоби, скільки ix налічується в колгоспі, і люди не тільки повністю забезпечують продуктами тваринництва
ий,
оповідаіли мої
Зерна ж бо вирощу-
пот гіди.
емо, багато, і врожаї в нас високі. А ще вирощуємо цукровий буряк, кормові культури, бо маємо чималу тваринницьку ферму. Кожен