Сторінка 18
ЖИТТЯ І слово'*
Понеділок, 23 лютого 1981 р.
ПАМ'ЯТІ ЄВГЕНІЇ МАКУТРИ
Торонто, Онт.
20
СІЧНЯ цього року після важкої недуги померла активна членкиня і активістка прогресивного руху Євгенія Макутра.
Євгенія Макутра (Кар-пач) народилася 1 січня 1905 року в місті Камін-ка Струмілова (нині Кам'янка Бузька), на Україні в родині тесляра Миколи і Марії Карпачів. Щоб покращити життя сім'ї, батько Євгенії виїхав до Канади, залишивши маму з трьома дітьми в краю.
Приїхав тато, в околицю Йорктон, Саскече-ван, до свого вуйка. Спочатку не мав праці, потім влаштувався на будові залізничної дороги за 17 центів на годину.
В 1909 році батько спровадив до себе сім'ю. Чотирохрічна Євгенія приїхала до Канади з мамою і бабцею (.мамою тата); брат і сестра померли від скарлатини у краю. Через брак роботи батько і мама вирішили в 1910 році виїхати на північ від Йоркто-ну, де за 510 можна було набути гомстед. Набувши гомстед, вони всі мусіли тяжко працювати. Всюди був ліс і каміння. Спати не було де, їсти зварити теж не було на чому. Тато склав з кругляків маленьку хату. Так вони жили. Школи не було. Першу школу збудував тато Євгенії і назвав ї"ї "Воля". Євгенія почала 'ходити до школи, коли їй було 9 років, до цього часу її навчала читати по-українськи бабця.
Коли Євгенії сповнилось 14 років, батьки віддали її до української православної бурси у Саскатуні. Вона навчалась впродовж двох років, але несправедливе відношення з боку викладачів до дітей бідного люду викликали протест в дівчини і вона лишила цю бурсу.
У 1920 році, коли був побудований Український Робітничий Дім у Саскатуні, молоденька Євгенія стала активне працювати в організації. Вона була обрана до комітетів, збирала фонди на допомогу голодуючим в Поволжжі, співала в хорі, любила читати пое-зію Т. Шевченка.
Ще зовсім молодою дівчиною Євгенія вийшла заміжт^ Згодом сім'я Збільшилась. В 1941 році вона з дочками переї^
хала до Торонто, де працювала на різних важких роботах, щоб мати змогу сплатити вчасно за помешкання, за харчі і надсилати дітей вчитися. Вона виховала-Б дочок на добрих громадян Канади, одружила їх, дочекалася 14 внуків і 12 правнуків.
У прогресивних організаціях Торонто Євгенія також активно працювала. Вона була член-кинею жіночого відділу, протокольною секретаркою РЗТ, працювала в Окружко.мі РЗТ, співала в хорі ім. Матвія Поповича впродовж 24 років. 14 разів Геня була зіркою пікніків чи базарів. За її відданість організаційній справі, За дружнє відношення до всіх їі дуже шанували і любили. Євгенія завжди була відповідальною за приготування страв для бенкетів чи різних забав, а також збирала завжди поважну суму грошей на орфгонд, прес-фонд, на фонд ■ Миру і т. інш. У кемповому комітеті ' Євгенія Маїсутра працювала ше з 1963 року.
Сумують по покійній Євгенії її дочки Елсі, О-льга, Оксана, Петруся і Надя з їхніми родинами.
Від імені нашої організації, від імені хористів хору і.м. Поповича, всіх друзів і приятелів висловлюю глибоке співчуття дочкам, зятям, внукам, правнукам і всім рідним покійної Євгенії — сестрам, братаїм і тьоті з приводу смерті дорогої особи. Хай мої скромні слова допоможуть розрадити серця від болю і смутку, горя, яке їх спіткало.
В похоронному •заведенні хор ім. Матвія Поповича під проводом Наталки Мохорук відспівав ґіісню "Ой у полі могила" (на прохання покійної Євгенії):
З прощальним словом в похоррнїкщ^ заіаеден-ні виступила автор цього допису і Михайло Му-
В ПАМ'ЯТЬ ВАСИЛЯ СТАХОВА ТЬронто. — 26 лютого минає рік, як відійшов від нас мій дорогий і любимий муж Василь Стахів. З тяжким болем серця і смутком згадую той сумний день нашої вічної розлуки. В світлу його пам'ять жертвую $20 на пресовий фонд "Життя і Слова", яке ві^і любив і читав до кінця свого життя.
Нехай канадська земля, на якій він трудився, буде йому легкою.
Дружина Анна Стахів, брат Михайло в Торонто, сестра Анна на Україні.
СПОГАДИ ПРО МИКИТУ ГОЛОВЧУКА
В ПАМ'ЯТЬ ТЕКЛІ ШАЛЮК Вінніпег, Ман. — День 23 лютого 1969 року був сухмним днем для нашої родини. Того дня перестало битися серце нашої любимої дружини, матері і бабуні Теклі Шалюк. Вона відійшла від нас. навіки, але ми її ніколи не забудемо. Завжди згаду^^.-мо її добрі діла і щирі слова. В дванадцяту річницю смерті схиляє.мо голови над її могилою і згадуємо її в нашій газеті, яку вона любила читати.
В пам'ять дорогої дружини жертвую $10 на пресовий фонд "ЖіС".
Петро Шалюк, сини, невістка, онуки, брати і сестри.
ЗАМІСТЬ КВІТІВ НА МОГИЛУ Міссіссага, Онт. — Замість квітів на свіжу ноги л у Петра Маркова, я-кий недавно помер, пожертвували на пресоий фонд "Життя і Слова": Василь Рибаконик $20; по $10: Павло Дрозда і Валтер Осовський; Єва Марущак $5. Цим вони вшанували пам'ять покійного товариша.
До газети подав Степан Макодим;
цак. На цвинтарі теж прощав покійну М. Му-цак, який говорив в англійській мові.
На меморіальному о-біді промовці Анна Вой-нарська і М. Муцак Дякували від імені дочок Євгенії всім присутнім за численні квіти і допомогу.  .    ■ ..^ ,
Спи спокійним і вічним сном, дорога і люба Євгеніє. Нехай канад ська земля, на якій ти тяжко ' працювала в молоді роки і все життя, дЛя   тебе легкою.
Анна Войнарська.
Келгарі,  Алта. — 14
лютого цього року минуло зо років як перестало битись серце нашого незабутнього тата Микити Григоровича Головчука,
М. Головчук народився у вересні 1892 року в незаможній селянській родині у селі Стенятині Сока-льського району Львівської області. З молодих років мусів тяжко працювати на поміщиків^ тому з часом вирішив набути якогось ремесла, щоб працювати вдома на себе. Микита навчився грати на скрипці, а також навчився кравецької справи. Завдяки цим двом професія.м він міг жити трохи краще за інших, ще й допомагати мамі та молодшому братові. Тато його помер в молодих роках.
1914 року Микиту Головчука було забрано до австрійської армії на війну. З самого початку впі потрапив у полон і якийсь час він перебував у місті Воронежі, а пізніше у Житомирі. Директор транс-портації в цьому місті, прийняв його за помічника в кабінеті і навчив оперувати трамваєм (стріткарою). Будучи людиною прогресивних поглядів, директор читав прогресивну літературу, якою став цікавитися й молодий Микита.
Після російської революції у 1918 році Микита повернувся до рідного села Стенятин, де залишилася його дружина і маленький син Дмитро, який народився, коли Микита був на війні.
Щоб прогодувати сім'ю, Микита Головчук взявся за своє кравецьке ремесло, наймався грати на скрипці на весіллях. Часто він розповідав своїм односельчанам про світові події, про що читав в прогресивній пресі, що бачив під час- революції в Росії.
Щоб по-своєму впливати на Микиту Голорчука, польсько-панські власті пообіцяли йому добру працю — посаду секретаря в громадській раді, бо він мав гарний почерк. Однак, щоб дістати таку посаду, він повинен був змінити своє прізвище з Головчука на Гловаць-кий. Микита Головчук не схотів погодитися на таку ганебну пропозицію, тому в наданні посади_йрму було відмовлено. Отже він й далі в своїй маленькій хатині займався кравецтвом. ' Згодом Микита Головчук побачив,    що життя
стає дедалі важчим, по льські пани зневажали українське селянство, принижували і гнобили його. Тому Микита Головчук у 1927 рощ_залищив родинне село, свою дружину Анастасію з двома дітьми і вирушив до Канади.
В ці роки в Канаді панувала економічна криза, але Микиті все ж вдалося знайти роботу коло будови елевейторів у Форт Вильям. в 1928 році він спровадив до себе Анастасію з дітьми.
Через деякий час Микита Головчук втратив працю і з сім'єю переїхав до Саскечевану, осів на гомстеді в околиці Вікс, Там, збудувавши малу шанду з кругляків, накрив землею і залишив дружину з дітьми на гомстеді в лісі, а сам поїхав шукати роботу.
В околиці Вікс поселилися гомстедівці з Волині і Галичини. Всі вони були радикальних поглядів і організували товариство "Злука працюючих", а десь у 1934 році прийняли назву ТУРФДім. Спочатку сходились по приватних домах гомстедівців, а у 1938—39 роках збудували Український Робітничо-Фармерський Дім, де проводилась культурно-освітня діяльність, яка пізніше увійшла в історію української прогресивної громади в околиці Вікс. Члени цього відділу, такі, як Михайло Кос, який разом з іншими канадськими хлопцями виїхав до Іспанії боротись з фашизмом, Андрій Прокопчук, який після закінчення курсу ВОК почав оргпрацю як диригент-вчитель в Східній Канаді, а опісля у Вінніпегу, як організатор РЗТ, — назавжди залишаться в пам'яті української громади. Сьогодні є 80% прогресивних українців, які народилися вже в Канаді, але всі ми пам'ятаємо про наших піонерів 30-х років, як Микита Григорович Головчук та інші,
З нагоди 30-х роковин смерті нашого улюб.уено-го' тата Микити Григоровича Головчука, в світлу його пам'ять ми жертвуємо $30 на пресфонд "Життя і Слова", газети, попередниками якої бул" "Фармерське , Життя", іїнське: Життя' іїнське Слово",' які покшний тато читав, передплачував і підтримував все своє життя. —
Дочка Олеся  і зять Іван Алексієвичі.