Понеділок, 14 вересни 1981 р.
«ЖИТТЯ І СЛС
АРНОЛЬД ШЛЕПАКОВ
Українська еміграція до Канади:
причини й умови
Досить поширеним і свідомо підтримуваним офіційними колами було твердження про те, що головними винуватцями цього масового руху були еміграційні агенти, що виступали від імені багатьох пароплавних фірм. Але слід враховувати, що їхня бурхлива діяльність стала можливою лише за тогочасних соціально-економічних умов, до того ж вона обумовлювалась спеціальними урядовими постановами. Заборонялись лише акції агентів тих фірм, з якими уряд не мав угоди. Діяльність агентів була стимулюючим фактором, але аж ніяк не першорядною причиною еміграції.
Користуючись недосвідченістю і неписьменністю селян, їх необізнаністю з правилами оформлення документів, агенти, вдаючись до різних підступних методів, буквально грабували бажаючих виїхати за кордон.
Жахлива картина зловживань і шахрайства розкрилася під час так званого вадовицького процесу 1889-1890 та ряду інших розслідч'вань. Шляхом підкупу агенти фірми «Гамбург-Америка» залучили до вербування емігрантів велике число за^^ізничниx урядовців, жандармських начальників, фінансових і митних чиновників. Зловживання місцевої адміністрації стали повсюдним явищем. Власне кажучи, представники Гі — війти, писарі тощо — виступали в ролі таємних агентів пароплавних компаній, від яких одержували по дванадцять крон за кожного загітованого селянина* 16/.
Між компаніями точилася жорстока конкурентна боротьба за майбутніх пасажирів, в якій вони не гребували ніякими засобами. Так, ше 1892 року ко.манія «.Місслер», щоб відвернути можливу еміграцію до Росії, звернулась до населення Га.іичини з відозвою. її автор ставав у позу викривача порядків у царській Росії, загрожував селянам холерою, голодом, і все це тільки для того, аби заохотити їх на виїзд до Америки на кораблях своєї фірми. «Прошу ето письмо прочитати всим в сели, а також другим на ярмарках и празниках. Ваш Вам добре желаюший друг и приятель»* 17/, — так закінчувалось це звернення.
Крім пароплавних компаній, на західноукраїнських землях подібним чином діяли і промислові компанії країн Америки, зацікавлені в залученні дешевої робочої сили. Канадська фірма «Домініон Айрон енд Стіл Компані» поширювала серед неселення листівки, в яких всіляко вихвалялися умови, буцімто створювані нею для робітників, подавала навіть дані про їх міфічні заі)обітки. «Компанія своїх робітників не визискує», — запевняла листівка*18/.
Подібними улесливими зверненнями й агітацією, сповненою обіцянок добробуту, вербувальники створювали у селян сподівання й ілюзії, котрі, як правило, закінчувались крахом. У цьому й полягала головна шкода, заподіяна агентами. Значними були і фінансові збитки, що їх завдавалося селянам.
Ані поодинокими заходами, спрямованими проти окремих агентів, ані інструкціями уряду про обмеження продажу залізничних квитків не можна було скільки-небудь помітно стримати еміграційний рух.
«Коли панове не хочете еміграції до Америки, — слушно . писав з цього приводу І. Франко, — визміть ся... до поправи його (селянства. — А. Ш.) економічного та суспільного стану»*19/. Заходи, до котрих вдавалися урядові кола, аж ніяк не торкалися основ аграрних відносин і системи земле-воілодіння, що породжували еміграцію.
Не насмілювались порушувати це питання і політики, депутати парламенту та галицького сейму, хоча проблеми еміграції кілька разів ставались там на обговорення. їх турботи про долю селянства зводились, головним чином, до кількох інтерпеляцій з приводу зловживань еміграційних агентів. Незначною за своїми результатами була і роль благодійницьких товариств опіки над емігрантами — «Провидіння», імені Святого Рафаїла> ідо існували в Галичині. Боне обмежувалась фактично вміщенням на сторінках деяких львівських ґазет «пересторрг» на адресу емі груючих у зв'язку з несприятливокх господарською кон'юнктурою в Америці. . \
Австро-угорськИй уряд справді боровся з емігацією, але тільки тоді, коли войа почала завдавати певної шкоди його політичним та економічним інтересам і, насамперед, воєнним готуванням. Справа в тому, що з самого початку чималу частку емігруючих становили ^військовозобов'язані і саме їх виїздові найбільше намагались перешкодити власті; гіршим і майже єдиним законом, котрий регулював якоюсь
(продовження).
мірою еміграційний потік, був прийнятий ще 1887 року закон, що забороняв виїзд молоді призовного віку.
З посиленням воєнних готувань Австро-Угорщини, з одного боку, зростає кількість військовозобов'язаних, що таємно емігрували за океан, а з другого — посилюються репресивні заходи уряду з метою запобігти тому явищу. Отже, своєрідний протест проти мілітаристської політики, небажання воювати за чужі інтереси були ще однією з причин, які пожвавлювали еміграційний рух. І саме це найбільше непокоїло уряд.
Архівні документи, особливо часу, що передував першій світовій війні, містять численні накази, розпорядження міністерств оборони і внутрішніх справ та інших урядових органів, де від поліції, жандармерії, залізничної адміністрації вимагалося посилити контроль над еміграцією, виявляти і примусово повертати військовозобов'язаних на місце про-живання*20/. Але тільки війна і тільки військові дії, що точилися безпосередньо на західноукраїнських теренах, стали перешкодою для еміграційного руху.
Внаслідок ряду причин, про які нижче піде мова, еміфація не виправдала сподівань багатьох тисяч галицьких селян. Випадки збагачення окремих емігрантів в. Америці були поодинокими. Вони не'змінювали загальної картини.
Не вирішила еміграція і тих болючих проблем, що тяжіли над економікою Галичини в цілому. «Одних гнав до Канади, — свідчить емігрант Д. Лящук, що оселився там, — брак землі!.., і інші їхали через борги, які гнули їх в чотири погибелі. Одні їхали явно, інші таємно. Отже, більшість виїжджала не з своєї волі, а через визиск. Лишали вони свої домірки, чвертки і жердки, на яких і возом не можна було обернутись... Все це вони лишали в рідному краю і їхали світ за очі. А тим часом пани панували, попи обдирали, багачі скуповували їхні помірки і збільшували свої вже і так великі грунти»*21/.
*1/ в. Осечинський. Га.іичина під гнітом Австро-Угоршини в епоху імперіалізму. Львів, 1954, стор. 20.
*2/ Там же, стор. 21.
*3/ Іван Франко. Твори в 20-ти томах. Київ. 1956. т. 19, стор. 311.
*4/ Львівський філіал Центрального державного історичного архіву УРСР (далі — ЛФЦДІА УРСР), ф. 146, оп. 4, од.зб. 2435, арк. 99.
*5/ «Посгпік зШу&іукі ваіісуі,» Яок І, /.ууоіу, 1887, 8. 38.
*6/ ЛФЦДІА УРСР, ф. 146. оп. 4. од.зб. 2459, арк. 61-67.
*7/В. Осечинський. Назв, праця, стор. 39.
*8/ Е. Ваіс^і. ОигЗІаюс І=еІІо^/ СіПгепз. NеVV Уогк, 1910, р. 134.
* 10/ «Добридень, рідна земле>^, Львів, 1974, стор. 25. •11/ Юрій Личук. На чужині. Київ, 1964. стор. 4. *12/Там же, стор. 15-16.
*13/ <<Родгесіпікзіаіузіукі ваіісуі,» (. IX, сг. 1,1<ноу^, 1913, з. 46. *14/ Там же. . "
*15/ «Записки Наукового Товариства імені Шевченка», т. СУ, 1911, кн. У,стор.186.
*16/ ЛФЦДІА УРСР, ф. 146, оп. 4, од.зб. 2489, арк. 57.
* 17/Там же, од.зб. 2461, арк. 30. *18/Там же, од.зб. 5166, арк. 145.
*19/«Писання Івана Франка», т. УІІ, Львів, 1914, стор. 107. *20/ ЛФЦДІА УРСР,-ф. 146, оп. 4, од.зб. 5995, 5998. *21/іЩмсті свідків. Розповіді про Америку». КиїВу^^І^
2. ПІВНІЧНА БУКОВИНА
Надзвичайно слаборозвиненою була економіка Північної Буковиниі що також перебувала у складі Габсбурзької монархії. Тут залишки феодальних відносин були особливо помітними. Домінуючу галузь економіки становило сільське
господарство: в ньому було зайняті Про ступінь розвитку промисловос рить хоча б той факт, що в ній напе війни працювало лише 31,982 чоловік Спадщина феодгільного минуло вище краю перш за все відбивались селян-буковинців. Мабуть, в усій Єі край з таким переважанням бідняц становили майже 86 відсотків від усі Крім цих селян-бідняків, що волол тарів, у сільському господарстві початку XX сторіччя нараховувалос ськогосподарських робітників і пс не мали землі*2/.
Внаслідок такого становища 26 мусили вдаватися до оренди, за яі землевласників або сплачували їм Досить поширене явище — заоорп лихварям, спричинена ще й тяжкиї Закономірним наслідком цього б; тисяч селянських господарств щорої Буковина являла об'єкт не тільки вання, а й усіляких форм полі і ичної лення з боку правлячих кіл Австро торська політика знаходила свій в^ створенні німецьких колоній, учбові мовою викладання тощо.
Вкрай, обмеженими були й полі українського населення. За весь чі ландтагу трудові верстви не мали в і ництва, він цілком складався з пре і буржуазії.
Прагнучи поліпшити своє становиі порятунку в далеких краях. Історичь — початку XX століть зберігають який відчай охоплював багатьох із вбачали вихід з лещат нестатків та у У Державному архіві Чернівецьке листи, звернені до президії крайовог жовтнем 1896 року. В одному з ні Кіцманського повіту просять дати . Америки: селяни-поденники, котрі н і мізерний заробіток яких не дає їм й сім'ю одягом, продуктами харчуі навіть при всьому бажанні й ощадли зробити і готові виїхати в Америку тися»*3/.
Перші відомості про початок м< винців до Америки припадають на п століття. У 1893-1895 роках і пізніше стійно вміщує на своїх сторінках пс селян за кордон на заробітки. І хоч в дату еміграції перших буковинців з« встановити, що 1895 року місцеві вла газету застерігали населення проти н; Америки*4/, а це, звичайно, свідчилє ний рух стає помітним явищем.
Архівні документи, що стосують( вже чимало даних про прояву числеь ріалів, які закликали до еміграції, бідних верств населення бажання е% рапортували президії крайового >тіраві Так, начальник жандармського иос Кіцманщині повідомляв, що «люди , купами, не говорять ні про шо інше емігрувати та продають усе своє май] ж донесенні йшлося про арешт кіль з листами від Ф. Саббадіні — власн гіаніїі в яких містились заклики до виї;
У перше десятиріччя XX століття офіційними, применшеними даними ного числа таємно емігруючих), в кр вадо 34 тисячі чоловік*?/.
На початку XX століття еміграцій позначалась настільки відчутно на краю, що президія крайового упр донесеннями з повітів, влаштувала поліцейських властей, економістів спе котра збиралася на свої засідання бага широкого, протягом кількох місяці обговорення причин еміграції і за^с< учасники конференції змушені були ві «симптомом того хворобливого ст тому, що широкі верстви сільськогс своїх карликових господарств не своє існування»*8/. Зробивши такий і