слово»
СТОРІНКИ 10,11.
йнято 9/10 всього населення. 10В0СТІ досить виразно гово-1 напередодні першої світової повік з 800 тисяч населення*!/, нулого, колоніальне стано-шись на житті основної маси :ій Європі важко було знайти ідняцьких господарств: вони ід усієї кількості господарств, олоділй ділянками до 5 гек-стві Північної Буковини на зал ось близько 19 тисяч сіль-і поденників, котрі зовсім
І 26 тисяч селянських родин за яку відробляли на полях и їм натуральний податок, ооргованість селян банкам і іжким податковим тягарем.
0 був продаж майна 9-10 юроку за несплату боргів, ільки економічного пограбу-ічного і національного гноб-стро-Угорщини. їх асиміля-
ій вияв в онімеченні міст, у чбових закладів з німецькою
політичні права місцевого сь час існування крайового пи в ньому ніякого представ-: представників поміщицтва
іовище, тисячі селян щукали )ричні документи кінця XIX ють чимало свідчень того, ix із них і в чому саме вони та утиску.
шької області зберігаються іового управління і датовані з них мешканці с. Брідок ати дозвіл на еміграцію до грі не мають іншої професії Е їм змоги забезпечити себе арчування, оповідають, що адливості не можуть нічого )ику (Канаду) і «там осели-
к масової еміграції буко-на початок 90-х років XIX піше газета «Буковина» по-іх повідомлення про виїзд (оч важко визначити точну іів за океан, все ж можна
1 власті через згадану вище ти намагання вирушити до чило про те, що еміграцій-
ються 1896 року, містять ісленних агітаційних мате-ації, про зростання серед ля емігрувати. Про все це правління місцеві власті*5/. о поста в селі Звенячині на оди день і ніч вештаються інше, як тільки про намір майно і пожитки». В тому кількох агентів-здирників власника парогілаівної ком-3 виїзду в Канаду*6/. 1ІТТЯ з Буковини, згідно з йми (без урахування знач-в країни Америки емігру-
рація населення Буковини ) на економічному житті
управління, стривожена іала за участю урядовців, ів спеціальну конференцію, >
багато "разів. Після досить ісяців у 1900-1901 роках,
заходів боротьби з нею ли визнати, що еміграція ег Р стану, який полягає в ького населення в умовах
не можуть забезпечити • кий висновок, вони запро-
понували ряд заходів, які могли б, на їхню думку, зменшити, якщо не ліквідувати, еміграційний рух. Це, перш за все, пропозиція не допускати надалі роздрібнення земельних наіцілів шляхом спадкоємства, для чого необхідно було відповідно зміниті^^аконодавство. Крім обмеження парцеляції, землі, конференція пропонувала поліпшити агрокультуру. Така ж думка висловлювалась і в пресі. «Ми в нас дома, ^ писав «Православний календар», — мусимо перестати дробити грунти, а починати заводити мудру господарку й просвічатися, інакше не здержимо еміфації нашого народу»*9/.
Неефективність запропонованих заходів полягала в тому, що вони не торкались головних причин, які породжували еміграцію, а саме: системи землеволодіння, згідно з котрою селянство у своїй переважній більшості було приречене на безземелля, нестатки, голод.
Урядові власті намагалися зменшити еміграційний рух шляхом встановлення суворого контролю над діяльністю еміграційних агентів-вербувальників.
На той час сотні представників спеціальних бюро, пароплавних компаній, а подекуди й безпосередньо американських і канадських промислових компаній, поширювали агітаційні брошури і листівки, оформляли документи на виїзд, продавали квитки на пароплави. При цьому мали місце численні шахрайства і зловживання за рахунок селян, котрі, як правило, переплачували агентам за всі послуги. На Буковині в ті роки діяли представники німецьких компаній «Місслер», «Гамбург-Америка», голландської компанії «Карлсберг», італійських компаній «Гастальді», «Саббадіні» тощо. Так, фірма «Карлсберг» поширювала у 1900 році листівку у вигляді листа з Канади, написаного одним з українців, що начебто перебував у цій країні довгий час. Він заохочував своїх земляків переїздити туди, де їх, мовляв, чекали величезні заробітки. «Лишень прошу не вірте тим, що людей страхають Канадою і зле о ней говорять: а вірте мені, котрий вже кілька років тут живе», — писав той автор, радячи, між іншим, користуватися лише пароплавами фірми «Карлсберг»* 10/. «Лист» виявився фальшивкою. В газеті «Руска рада» він був спростований канадським фермером Іваном Савчуком. За допомогою фактів і цифр той довів безглуздість тверджень, що містились у «листі». «Видів я на власні очі, — заявляв на закінчення Савчук, — як то пару людей дістали вже в Канаді по кілька долярів, що своєю писаниною покликали кілька родин через тих агентів. Та не каждому смакує Канада. Біда там в старім краю, кажуть, але ліпше не буде і в Канаді...»*! 1/.
Інтереси кількох пароплавних компаній на Буковині представляло еміграційне бюро Сирецького з широкою мережею агентів. Останні відзначались особливою активністю і винахідливістю у своїх шахрайських махінаціях. Вони систематично брали надвишку за оформлення паспортів, за квитки, постачали фальшиві документи селянам або, теж небезкорисливо, сприяли деяким з них у виїзді нелегально, без відповідних документів.
«Такі агенти еміграційні, — писала про це газета «Буковина», — ошукують наших людей уже тим, що представляють їм Канаду яко рай, яко землю медОм і молоком текучу, де не треба нічого робити, де варені пироги ростуть на вербах і падають у калабані із сметани... Ошукують наших селян еміграційні агенти через се, що продають їм фальшиві корабельні картки, за які кажуть собі у двоє більше платні як вони варті і т.д. і т.д. ...»*12/.
З наближенням світової війни правителі Австро-Угорщини посилюють контроль над еміграцією. Бюро Сиренького, а також бюро «Компас», «Колумбус» були за розпорядженням чернівецького магістрату закриті наприкінці 1913 року. -
Тоді ж було припинено діяльність філій і агентів відомої компанії «Канадіен Пасифік Рейлвей». Заходи, вжиті проти еміграційних бюро, аж ніяк не свідчили про серйозну зацікавленість уряду долею тисяч нужденних ееляНі змушенних кидати рідну землю. Його непокоїв наісамперед виїзд певної кількості військовозобов'язаних, а також брак робочих рук у деяких місцевостях на польових роботах, про що надходили скарги від поміщиків.
Об'єктом урядових переслідуваїш буЯи не тільки і не стільки ЄМІП5ШДІЙНІ агенти, як самі емігранти — селяни, які порушили те чи інш^е правило^иїзду. Офганніх здебільшого^ повертали на місце проживання або навіть притягали до судової відповідальності. Приміром; „поліція повернула велику групу^яку супроводили люди Сирецького в липні 1913 року* 13/. Всі кошти, зібрані селянами на дорогу до Америки, пропали.
Емігранти з Буковини, як і з інших українських земель, являли собою більш-менш однорідну категорію з точки зору їх соціального і майнового стану. Хоч урядові кола.
посилаючись на повідомлення своїх дипломатичних представників у Канаді і СІЛА* 14/, рекомендували виїздити туди більш забезпеченим людям (оскільки на влаштування 1 господарювання потрібні були досить великі суми), емігрували переважно найбідніші селяни, ті, хто найбільше страждав від малоземелля.
Цікаво, що мінімальна сума, необхідна для започаткування фермерського господарства, становила тоді, за підрахунками австро-угорських дипломатичних представників, 390 доларів* 15/. Тим часом аналіз списків емігрантів показує: більшість із них від'їздила з удвоє чи навіть учетверо меншими сумами. Емігранти при цьому тішились зовсім невірною думкою «про те, що незаможним держава (мовилося про Канаду. — А. Ш.) буж давати ксйігги на господарювання»* 16/.
Масова еміграція була також одним із факторів, що призводили до зменшення українського населення краю, його вилюднення і денаціоналізації. Це мусили визнати і деякі тодішні видання.
«...Послідніми роками і еміграція прорідила ряди нашого селянства. Щороку їдуть тисячі наших селян до Америки (Аргентини, Канади) на заробітки за кавалком хліба», — писалося, приміром, у «Православному календарі»* 17/.
*І/ Ф. П. Шевченко. Революция в России и Буковина в 1917-1918 годах. «Вопросьі истории», 1947, № 10, стор. 66,
*2/ К. Г. Ципко. Минуле і сучасне Північної Буковини. Випуск 1. Київ, 1972, стор, 18-19.
*3/ Державний архів Чернівецької області (далі — ДАЧО), ф. З, оп. З, од.зб.2551, арк.29.
*4/ Газ. «Буковина» від 10 березня 1895 р.
*5/ ДАЧО, ф. З, оп. З, од. зб. 2551, арк. 1,21.
*6/ «Боротьба трудящих Північної Буковини проти соціального і національного гноблення у другій половині XIX — на початку XX ст.», Зб. документів і матеріалів, Ужгород, 1979. стор. 111-112.
*7/ <(РгоіокоІе бег Аизу^апбегипдз-Сопіегепгеп.п 5. 37.
*8/ ДАЧО, ф. З, оп. 2, од. зб. 18637. арк. 19,
•9/ «Православиїй калсноар на звичайний рік 1905». Чернівці, 1904, стор. 109.
*10/ ДАЧО, ф. З, оп. 1, од.зб. 6580, арк. 5.
*І 1/ Газ. «Руска рада» від 20 квітня 1905 р.
*12/ Газ. «Буковина» від 7 січня 1901 р.
*13/ ДАЧО, ф. Зс/10, оп. 1, од. зб. 1020, арк. 1-2.
*14/ Там же, ф. З, оп. К од. зб. 5181, арк. 21.
•15/Там же, арк. 27.
*16/ Там же, од. зб. 5181-5182, арк. 49.
•17/ «Православний календар на звичайний рік 1914», Чернівці, 1913, стор. 88.
3. ЗАКАРПАТТЯ
Становище населення Закарпаття — переважну більшість його складало селянство — визначалось існуючою системою землеволодіння з численними залишками феодалізму, яка прирікала селянські маси на малоземелля, безземелля, постійні нестатки.
У 1873 році, тобто за кілька років до початку масової еміграції закарпатців в Америку, тут було 59,453 селянські двори з наділом до 5 катастральних хольдів*1/ (катастраль-ний хольд — 0.57 гектара). Основні ж земельні масиви належали угорським феодалам: графу Шенборну, який володів майже 1/5 всієї території Закарпаття, Стараї, барону Перені. Поміщицькі землі нерідко передавалися в оренду се^IЯнам, але здійснювалось це через треті руки: через сільських багатіїв, лихварів, а це, звичайно, ще більше погіршувало становище основної маси селян. і
Показові в цьому відношенні цифри: 1913 року на дрібних сільських господарів припадало 269,225 гектарів землі (на 400 тисяч сенян), тобто» по 0.67 гектара на душу. На Закарпатті, як свідчить офіційна статистика, було 54,946 сільськогосподарських робітників і 23,100 сезонників* 2/.
Промисловість Закарпаття не могла забезпечити працею значну кількість розорених сеЛян, наймитів. Про низький рівень-їТ розвитку свідчить хоча б той факт і що на початку XX століття у краї було всього три підприємства де кількість робітників переважала тисячу чоловік*3/. Це були, в основному, об'єкти лісової, лісохімічної, мебльової промисловості. Машинобудівної, текстильної і багатьох інших ' галузей на Закарпатті фактично не існувало.
(Далі буде).