СТОРІНКА 10
«ЖИТТЯ І слово»
Понеділок, 12 жовтня 1981 р.
(продовження).
я сподівався, що т моїм досвідом, мм вчотирьох изьмемо ділянку — «стейшин» і за літ\"> заробимо досить грошей. Та була біда, що без грошей ми мусіли мандрувати майже 2.(XX) миль від К'окрейн до Порт Нелсон — подекуди
0 шПцями>\ а більше пішки. Тільки подумати. — скаіав старенький. — ми гтрокдатали цю ииізмицю віл Монтреа.лу ло ВіннтсіА. ле загинуло і покалічилось багато наших люлсй. а тепер ми майже ві.товж ЦІН }а.лнниш тушені б\ли йти пішки 1 ше й зали-ціи.ти одного 1 наших .іюлей кібигим. Це сталося в олно-м\ хпсті. як ми їхали на зчепленні між ваіонами гягаро-вого поїзду. Попл стукотів
1 ^ако.лис\вав нас. І цей чоловік мабуть засн\в і п\сгив шобля. за який тримався, та впав між рейки. Колеса його не переїха,ли. а-ле маб\ть піл вагона.ми шсх'ь вдарило його по голові. Хтось побачив, як він впав, скоро виліз на верх вагона і став ма.хати руками.- .Хтось з поїзда побачив І.ПО вагона.х прийшов ло нас. Довідавшись, шо сталось, лав знак і машиніст зупинив поїзд. Поїзд пішов назад. Ми всі позлазили і побігли ло задньої частини поїзда. Там між рейками лежало окривавлене тіло мертвого чоловіка. .Ми тіло винесли до «кабуза» (службового вагона у товарному поїзді). Один з односельців за^лишив-ся з загинувши.м, а на.м усім заборонили сідати на поїзд: Поїзд рушив вперед, а .ми в жалобі поплента.лися за ним пішки. . .
Забрало майже місяць часу, розповідав старенький, поки ми добрались з Кокрейну до Ді Пес. А коли дісталися, їм сказали, шо «прийшли запізно», бо всі роботи були забрані. Але ми не вірили, пішли пішки аж до Порт Нелсон, думали, що .може там знайдемо якусь роботу, але нічого не знайшли. Мусіли майже з плачем повертатись назад до Ді Пес. Ми стільки набідилися в цій дорозі, що не годен про все розповісти, в цій подорожі, в цій біді ми так загартувалися, що тепер вже нам нічого не страшне. Ще багато дечого розповідав старенький, але все я не годен був запам'ятати.
Як відбули ми свою кару 29 серпня, то тюремна адміністрація купила нам квитки на поїзд до тієї місцевості, куДими хотіли їхати на жни-ва, і ще дали нам по кілька доларів на дорогу. Це, мабуть, нам належалося за нашу працю на фармі. Я з Миколою поїхав в гіівнічиий Саскечеван, де сподівалися пізніших жнив і що можна буде довше працювати і
Працювали ми на жнивах майже двЗГ місяці і заробили
ТЕОФАН БАБІЄНКО, ВІННІПЕГ, МАН.
Спогади про піонерські роки
по П5 доларів. Після того. Я4с купили квитки на поїзд до Вінніпегу, у мене ще залишилось 96 доларів. З цих фошей я заховав 50 доларів піл ссірочкою, а решту тримав у гаманці в кишені. Першої ночі, коли я спав з Миколою на верхньому ліжку, в мене загадково пропав гаманець з грішми. Приїхавши до Вінніпегу з півсотнею доларів, я не знав, шо з ними робити, бо мав багато боргів і потрібно було одяг купити. Не вистачало на все. Довідався, що в офісах записують на роботу до лісу. Я повіддавав трохи боргів і записався до лісової праці з платнею по 8 доларів на місяць.
В лісі працював лише ло різдва, бо стало дуже зимно, потрібно було теп,лого одягу. На кемпі можна було купити теплий одяг, але треба було так багато заплатити за нього, шо потрібно було працювати до весни, шоб відробити за цей одяг. • Я залішіив роботу і повернутвся до Вінніпегу та якось дотягнув до весни.
в 1916 році весною, коли вже добре розгорілася перша світова війна, то майже закінчилася безробітна криза. Деякі робітники подіставали роботи в місті, в заводах, шо виробляли амуніцію, а деякі поїхали на Гудсонбей-ську майну, бо вона ще не була докінчена. Тому, що 1915 рік багатьом дався взнаки, то не дуже багато робітників поспішали на цю майну за роботою.
Я трохи наслухався від
людей, котрі мали досвід, шо на «стейшинах» часом .можна заробити досить добре. І я знайшов двох товаришів, які мали трохи грошей, і заохотив їх поїхати на «лайну» і спробувати щастя. Приїхали ми і цього року Трохи пізно. Ближчі роботи вже позаймали ті, хто приїхав скорше, а нам довелось йти аж у кінець зайнятих робіт. Там була ділянка — «стейшин», що їх хтось вже був зайняв поперед, але через якусь причину залишив. Там вже був збудований з колод «шек» (халупка), а на дворі з глини була збудована піч для печення хліба. У «шеку» була бляшана піч і також були вже виготовлені витесані з колод планки,: по яких тачками возився грунт на насип.
Ми злакомйлися на все це ■ і зайняли цю роботу. Потім ми повернулися назад, щось 5 миль до «кемпи» (складу), купили дві' тачки, лопати, сокиру, кирку, мішок муки, соленого сала, квасолі, вівсяної крупи, сушених фруктів
тощо. Поскладали дешо на тачки, а дещо т плечі і ркри-везлп ло «шеку». З нас ніхто не мав досвіду, як працювати на таких роботах, але ми бачили, як йшли «лайною». де вже працювали інші робітники, і ми брали від них приклад. Нам робота виходила досить добре. Конон був щось із 15 років старший від мене, а Кирило був моїх років. Конона ми обрали за кухара. Вранці ми всі вставали разом, готували сніданок і йшли до роботи. В полудень на скору руку перекушували щось холодне і поспішали до праці. А ввечері Конон лишав роботу трохи скорше і йшов до шеку готувати вечерю. В неділю не працювіали.
Конон пік .хліб і дешо готував на цілий тиждень, а я з Кирилом ХОДИ.ЛИ до «ке\ти)> і приносили звідти на цілий тиждень харчів. Ця робота була відрядна і ми працювали д\'же тяжко, довгі години, поспішали закінчити роботу, поки стане холодно.
Ми були ще молоді і здорові, то й переносили все. Лише прокляті комарі і мушки не давали нам спокою. Вдень коло роботи мусіли надівати на голову спеціальні сітки. Ліжко було широке на тьрох і ми над ним нап'яли сітку, прикріпили Гі зі всіх боків, лише в однім кінці ліжка лишали отвір, куди залазили на ліжко, брали з собою свічку, потім отвір зашивали голкою і виловлювали комарів, які позалазили туди через день. Вночі • за сіткою в «шеку» комарі гули, як бджоли в рої, а ми могли спати спокійно.
Закінчили ми роботу .20 жовтня. Інженер розміряв нашу, роботу, а потім «на кемпі» оцінили, відтягнули за всі куплені харчові продукти і речі і видали нам чек на 1,080 доларів. У Ді Пес ми чек розміняли і розділили гроші на трьох —- по 360 доларів. За майже п'ять місяців тяжкої праці це б5(ло мало. Деякі люди, що мали досвід і позаймали кращі роботи, заробили більше, але в мене ще не було ніколи стільки грошей, то я й тим був дуже радий. У Ді Пес я заплатив невеликий борг чоловікові, в котрого трохи мешкав у 1915 році.
Із Ді Пес Конон повернувся до Вінніпегу, а я з Кирилом записалися до ліса на роботу, недалеко від містечка Біг -Ривер (щось з 250 миль на захід від Ді Цеє). Плата була 25 доларів на місяць. Це не був великий заробіток, але в порівнянні з минулою зимою, це було добре. А головно залишаться гроші, зароб-
лені на «стейшинах».
Заїхали ми до Біг Ривер, купили теплий одяг, гроші залиншли в банку і поїха-ли на «кемпу». Хоч зимою було дуже холодно, але ми терпіли. Працювали п'ять місяців — до першого квітня. Прибувши до Вінніпегу, я посплачував*борги, частину грошей поклав до банку і. почувався досить забезпеченим. Тро.хи відпочив і вирішіїв учитися теслярства. Я був досить зручний до якої-будь роботи, і бачив як інші теслярі працювали, то й думав, шо теслярство не таке вже скла^і-не ремесло. Купив собі потрібні інструменти і спершу записався до простішої роботи, а пізніше до складнішої, і так навчився, став непоганим теслярем. Тому, шо теслярська (карпентерська) праця була більш поплатна і переважно сезонова, то я мав нагоду за літо заробляти досить фошен, що вистача^ло мені на зиму на прожиток. Зимою я ходив до приватної школи, вчився краще англійської мови, математики, архітектури. І так, працюючи на різних роботах, через десять років я став непоганим будівничим. В 1927 році я став підрядчиком на будові різних споруд, де й працював аж, доки не пішов на пенсію.
Одружився я з Марією Якимович у 1925 році. В нас було двоє дітей — дочка Тетяна (Тайя) і син Франклін,
які були досить здібні і хороші літи. Позакінчували Манітобський університет. Дочка Таня одружилася у 1953 році і має двох синів і дочку, які також є досить здібні, набули вишу освіту і всі вже працюють. Франклін одружився в 1968 році, маг два сини, які тепер вчаться в школі. Франклін також працює підрядчиком біля висотних будинків. Ми з дружиною лу>і<ге раді і горлі своїми дітьми і внуками.
На закінчення розповіді, хочеться пригадати скільки то за тих дев'яносто років, відколи прибули ло Канали перші українські гюсслениі Іван Пилипів і Василь Є'ли-няк, наші українці, хоч деякі досить набідува.лись, зазнали різного лиха, але й дуже багато причинилися ло розбудови Канади. Тільки подумати — скільки то сотень тисяч акрів вони викорчували лісів і виробили цілини, де тепер вирощують хороші врожаї різних культур! Скільки побудч'вали домів, фабрик, заводів і інших різних будов! Скільки тисяч кілометрів проклали залізничних доріг! Скільки збудували автомобільних доріг! Скільки видобули з землі різних копалин і мінералів!
Тепер наша Канада є досить розвиненою і багатою державою. Ми, українці, повинні бути горді, що й ми вклали величезну частину праці до розбудови нашої країни — Канади.
(кінець серії)
ГОСГИННІСГЬ ГАРАНТОВАНО
Тернопіль. — У кабінеті завідуючого Тернопільським агенством «Інтуриста» Романа Дідуха не змовкають телефони. Щойно розмовляв зі Львовом, як викликає Ровно, тут же повідомили про прибуття групи туристів з Народної Республіки Болгарії.
— Так щодня? — запитую у нього.
— Майже завжди, нині початок літа, туристів побільшало, але й узимку мали гостей з усіх усюд.
Роман Дідух гортає журнал.
— У січні приймали туристів З.Австралії і Бразилії. Потім гостили французи і шведи, фінни і бельгійці, нігерійці і англійці... З настанням літа маємо багато любителів мандрівок на власних автомобілях: Ідуть поляки і чехи, румуни й угорці, голландці й австрійці. Цього року на Тернопільщині уже побували туристи 3.26 країн світу. ^'^^
— Ви працюєте в «Інтуристі» не перший рік. То чи можна сказати, що туристичний потік наростає?
— Безперечно. Все більше людей з-за кордону прагнуть на власні очі побачити, як живуть радянські люди. У травні, приміром, ми прийняли вісім туристичних груп з Канади та Сполучених Штатів Америки. Вони оглянули місто, побували на підприємствах та в навчальних закладах, на вечорницях, відвідали колгоспи.
Незабаром • ми зможемо запропонувати своїм гостям значно більше екскурсійних маршрутів. Це, зокрема, поїздки до знаменитих карстових печер поблизу Борщова, старовинного парку в Скалі-Подільській, фортеці у Теребовлі, Почаївської лаври тощо.
Невдовзі почнемо споруджувати готель на -березі озера для іноземних мандрівників, кемпінг, ряд інших . об'єктів. Зможемо гостинно^ приймати у себе всіх, хто ^бажає приїхати на Терно-гБЛьщину з добрими намірами.
Віталій ГНАТЕНКО. (РАТАУ).