Понеділок, 12 жовтня 1981 р.
«ЖИТТЯ І СЛОВО»
СТОРІНКА 7
До ЯО-річчя перебування українців у Канаді
ЗУСТРІЧ З гаОНЕРАМИ
Розповідь сина про батька
у Ріджайні я познайомився з активним членом англомовного відділу Товариства Об'єднаних Українських Канадців — Антоном Яремчу-ком. Він молода людина — йому ще нема 50 років. Членом став лише кілька років тому.
Що він сьогодні член Товариства Об'єднаних Українських Канадців, то завдячує Андрієві Білецькому з Вінніпегу, з яким познайомився під час відпочинку на Кубі. Саме Андрій Білецький розповів йому про діяльність Товариства і переконав його, чому він. людина прогресивних поглядів, повинен бути в його рядах.
Так, Антон Яремчук з юних літ був прогресивних переконань, бо їх успадкував від свого батька, простого фармера, людини широкого світогляду, людини, яка все своє свідоме життя відстоювала правду, заступалась За покривджених людей.
Мене зацікавила біографія його батька і я попросив розповісти Ті мені.
Батько його Василь народився в селі Мухавка на Тернопільщині . Родичі його були бідні — мали декілька моргів землі і четверо дітей. Вони вирішили усією сім'єю в 1912 році емігрувати до Канади. Однак найстарший син не міг виїхати, бо мав ставати до військового призову. Родичі залишили наймолодшого хлопця в селі, бо на його документи виїхав за океан найстарший син.
Отже, Антонів батько, якому тоді ще не було 12 років, залишився працювати в поміщика. Через два роки поміщик повинен був його вислати до Канади — до його родичів.
Дванадцятирічний хлопець важко переживав розлуку з родичами, бо думав, що вони його зовсім відреклися, що він їх вже ніколи не побачить. >
Родичі поселились на гом-стеді 80 миль на північ від Йорктона — в місцевості Ендевор.
Поміщик побачивши, що хлопчина скучає, часто плаче, вирішив відослати йогр чим скоріше до Канади. Восени ^ І913 року Василь вирушив у далекий незвіданий світ. Йому лричепили до_,курткй ярличок з його прізвищем і назвою місцевості. V Коли він прибув до Йорктона, який і тоді був уже українським містом, хтось запримітив хлопчину, на
куртці якого було прізвище «Василь Яремчук». А люди знали, що на північ від міста, на гомстеді, живе сім'я Яремчуків. Отже, це, мабуть, їхній племінник, тому вони скерували хлопця до Ендевор. Він ішов пішки і по дорозі люди його кормили, скеровували до Яремчуків.
Хтось з сусідів — односельчан з Мухавки, запримітивши хлопчину-мандрівника на дорозі, підвіз його саньми у погану снігову погоду до Яремчуків, які ще далі жили у землянці на гомстеді.
доводилось йому стягати з гомстелу.
Взимку Василь працював на тартаках у Північному Саскечевані, влітку — обробляв землю. Під час другої світової війни їздив до Форт Вильям і працював в елеваторах. Саме там він познайомився з радикальними людьми, захопився прогресивними ідеями, наблизився до організованого робітничого руху, бо у Форт Вильям уже була трейд-юнія.
Повернувшись додому, на гомстед, він часто розмовляв з сином.
у старших роках він знайшов роботу біля Мус Джо
— працював на цвинтарі. Саме тоді сім'я розділилась
— дружина з дітьми залишила гомстед і виїхала в Алберту. Василь повернувся до Ендевор. Його прогресивні переконання ще більше встабілізувались .— правдоподібно він піддержував зв'язок з Товариством Об'єднаних Українських Канадців у Мус Джо.
В останніх роках життя Антон піддержував тісні зв'язки з батьком. Відвідував його часто і проводив час
Діти Василя Яремчука в Епдевор. Третій зліва— Антон Яремчук.
Гомстед Василя Яремчука в Ендевор, Саскечеван. Фото зняте у серпні 1964 р.
Коли мати побачила, що сусід привіз Гі сина, то почала обнімати і цілувати його, бо думала, що він хлопчину привіз аж з краю. Можливо поміщик їм писав, що вислав сина до Канади, але вони його листа не одержали і для них прибуття Василя було великою нежданою несподіванкою.
Звичайно, коли б Василь не був своєчасно виїхав до родичів, то напевно ніколи не був би в Канаді, бо через вісім місяців вибухла перщіа світова війна, всі зв'язки перервались між емігрантами і їхніми рідними у старому краю.
Через кілька років, як тільки Василь підріс, став старшим, пішов шукати роботу.'' Працював у Південному Саскечевані у багатих фарМерів. Потім подався до форт Вильям працював в елеваторі. Коли йому було 20 років, вирішив взяти свій власний; гомстед. Він дуже радів, що на гомстеді було багато дерев-, які для українців завжди становлять цінність. Але його гомстед був густо вкритий камінням. До речі, на цій фармі ще й сьогодні можна побачити великі купи каміння, яке
— Одного разу, читаючи газету, — завважує Антон Яремчук, — батько сказав, що один корабель коштував 4 мільйони доларів.
— Мабуть, — замітив син, — це найдорожча річ на світі.
— Ні, сину. Найдорожче на світі життя людини.
— Я не міг зрозуміти, чому одне людське життя може бути дорожче, ніж 4 мільйони. Лише пізніше я зрозумів, що нема нічого дорожчого на світі за людське життя, бо воно не виміряється грішми. Такі, здавалося б, на перший погляд, малі речі відкривали мої очі на світ, на людське життя.
Працював Василь ніа гомстеді до 1949 року. За весь той час виробив ЗО акрів землі. Він не мав мащинерії — вісе робив руками. Одинока машина, яка появлялась на цій фармі, це молотілка, яка обмрлочувала пшеницю бідних фар мерів в околиці.
Звичайно, Василь Яремчук не міг би був прокормити досить велику сім'ю лише з зо акріві якщо б не ходив на сезонні роботи —- до трачки або до елеватора у Форт Вильям.
на розмовах про громадські справи. І за це він дуже йому вдячний.
Батько помер в 1967 році у хаті своїх родичів в Ендевор. Хату він передав у спадщину синові Антонові. Мабуть тому, що був дуже близький з ним, часто ділився своїми думками про життєві і громадські справи.
Василь Яремчук не був релігійною людиною, не ходив до церкви, в націоналістичному Народному Домі появлявся лише тоді, коли там відбувався похорон когось з його близьких чи знайомих.
Хоч в місцевості не було.^ української прогресивної організації, він не почувався самітним, бо за свою добру вдачу завжди мав повагу і пошану серед місцевих людей. Він був компанійськрю людиною і життєлюбом. Правдоподібно в місцевості були читачі прогресивної преси, з якими він^пілкував.
Саме батько_ своїми розмовами викликав у Антона зацікадлення до рідної землі ^ до України. І Антон вирішив відвідати землю батька, побувати у його рідному селі, зустрітися з племінниками.:
До речі, Антон вирішив відвідати Україну разом з трьома своїми кузенами — Степаном Вівчаруком, Ми--хайлом Вівчаруком і Антоном Сараком. Коли люди в Ендевор, націоналістичного переконання, почули, що Антон Яремчук з своїми племінниками постановив відвідати Україну, то відраджували його їхати,залякували. Дехто навіть плакав, коли він поїхав, бо мовляв, вже його більше не побачуть. Але ніщо його не стримало: він дуже хотів бути в -селі свого батька, з якого він виїхав у 1913 році, коли йому було несповна 13 років.
Коли Антон відвідав Му-хавку, то там не бачив старих під стріхою хат, бо люди живуть уже в мурованих будинках. Село досить модерне. На жаль уже нікого з племінників не залишилось в селі. Потім Артон відвідав Боратин — село своєї матері. Гостював у племінників. Правда, Боратин не таке модерне, як Мухавка, бо ще залишились старі хати. Воно зазнало великого знищення під час війни.
Але в обох селах він побачив, шо люди добре харчувались, мгши безплатну медичну обслугу, діти мали добру освіту. Люди мали все потбрібне до життя.
Коли Антон повернувся до Канади, то відвідав Ендевор, щоб продемонструвати понад 200 слайдів з України. Винаймав Народний Дім, зробив оголошення в місцевій газеті і висвітлив свої знімки. Зал був заповнений людьми. Від присутніх він почув різні відгуки: одні були дуже приємно задоволені, дійсно повірили, що Антон Яремчук був у селах своїх батьків, інші сприйняли картинки скептично, говорили, що^ мовляв, все це було підтасоване, що все було завчасно приготоване. Але після того багато людей зверталися до нього, що коли другий раз він буде їхати на Україну, то вони хотіли б поїхати з ним, щоб поЙчити з?млю своїх батьків або дідів.
Звертаюся до Антона Яремчука з запитанням: як він оцінює заходи Товаристіва Об'єднаних Українських Канадців щОдО відзначення 90-річчя перебування українців у Канаді? Ось що він сказав: — Багато з нас, з другої, третьої і, особливо, з четвертої генерації забуває звідки ми іПоходимо, хто були наигі батьки, яка їхня культура, історичне минуле. Ми забуваємо боротьбу, яку наші батьки г=діди-зводили, чому вони примандрували^юдит з рідної землі. Баґато з нас ^не знає навіть, з яких сіл, з яких українських земель (докінчення на 9-ій стор.)