Понедідок, 12 жовтня 1981 р.
«ЖИТТЯ І сло
АРНОЛЬД ШЛЕПАКОВ
Українська іміграція до Канади:
причини й умови
Еміграція із Закарпаття, як і з інших західноукраїнських земель, істотно підупала у 30-і роки. Крім внутрішніх причин цього скорочення, діяли й зовнішні — світова криза і тривала депресія, котрі значною мірою зменшили притя-гальність заоксанськііх країн. Частина з тих, хто виїхав тули раніше, навіть повернулась на батьківщину.
Закарпаття ставало ареною дедалі гостріших соціальних конфліктів. Перші роки після його прилучення до буржуазної Чехословаччини позначені такими формами боротьби селянських мас, як порубки лісу, підпали, захоплення поміщицьких і казенних земель. Серед промислових і сільськогосподарських робітників набули поширення страйки, з яких виділяється 7-тисячне заворушення поденників у Берегівському і Мукачівському округах 1929 року. Під час економічної кризи, що охопила країну, робітники й селяни вливалися в лави демонстрантів, ставали учасниками «голодних походів» до окружних управлінь.
Закарпатці відчували загрозу фашизму і грізний подих війни, вони брали участь у боях на боці республіканської Іспанії та інших антифашистських рухах і виступах. Авторитетним захисником життєвих інтересів населення краю виступала Комуністична партія, а також масова організація — Об'єднання трудящих селян*7/.
Після розчленування Чехословаччини в результаті Мюнхенської змови частині території Закарпаття надали «автономію». «Карпатська Україна», як ї'і імен>'вали маріонеткові правителі, за короткочасне існ\'вання довела свою підпорядкованість третьому «рейху». Один з українських прогресивних журналістів Канади влучно назвав Гі «німецьким чудом у Карпатах»*8' . Невдовзі вся вона була включена до складу хортистскої Угорщини. Настав період воєнного лихоліття.
Лише в результаті визволення Закарпаття Радянською .Армією його населення нарешті здійснило давню мрію — жити в одній сім'ї з народом Радянської України. Відтоді й припинився остаточно болючий процес вилюднення Закарпаття, що тривав десятки років, — переселення закарпатців у чужі країни і, зокрема, за океан.
*1/ Державний архів Закарпатської області (далі — ДАЗО), ф. 12, оп. З, спр.690,арк.179.
*2/ ДАЗО, ф. 12, оп. 4, спр. 225, арк. 38.
•З/Там же, оп. З, спр. 281, арк. 10.
*4/ДАЗО. ф. 12, оп, З, спр. 281, арк. 10.
*5/ Там же, оп. 4, спр. 225, арк. 19.
*6/Там же, ф. 13, оп. 2, спр. 17, арк. 105.
•7/ В. І. Ілько. Революційна боротьба селянства Закарпаття в 20-30 рр. XX ст. Ужгород, 1974.
•8/ Карно Журба. Німецьке чудо в Карпатах. Вінніпег, 1939.
5. ЗА ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ТА ПО НІЙ
Друга світова війна втягнула в свою криваву орбіту численні держави, мільйонні маси людей різних національностей. Гітлеірівцям та їх спільникам на початковому етапі вдалось захопити величезні території, позбавити свободи населення багатьох країн на Заході і Сході Європи.
Двобій з фашизмом вимагав величезних зусиль і жертв. Найбільші з них покладені на терези історії-радянських народом, спільно з яким виступали борці європейського руху Опору, антифашистські сили американського континенту, зокрема, й Канади.
Невідплатних втрат і страждань коштувала минула війна-народові Украіїни, тимчасово окупованої, поряд з іншими країнами і землямиТ^ашистськими агресорами. Укріаїнська територія була розчленована відповідно до потреб геноциду і грабунку, проваджуваних гітлерівцями;
Складовою, частиною-цієї людиноненависницької політикн,. стало масове вивезення представників «нижчих рас», да яких беззастережно віднесено й українців для використання на підневільних, фактично рабських роботах. Йшлося про всіх фізично придатних для такої праці —: кваліфікованих і некваліфікованих робітників, чоловіків і жінок. Останні
(докінчення.)
— загалом 400-500 тисяч — мали експлуатуватись у «домашньому господарстві». Операція по їх вивезенню дістала кодову назву «Сіно».
За роки окупації примусово було зосереджено у Німеччині 2.4 мільйона чоловік*!/ Радянської України (загальна кількість визезених дорівнювала близько 14 мільйонів людей різного національного походження). Іноді стосовно них дехто вживає термін «мігранти», що абсолютно безпідставно. Очевидна неточність міститься і у визначеннях «переміщені особи» й «біженці», з яких практично зникає найважливіший компонент — примусовість переміщення.
Так само недоречно відносити до «біженців» дітей, які народились уже за межами рідної землі.
Значна частина цих невільників опинилась по закінченні війни в американській, англійській, французкій окупаційних зонах Німеччини. Доля їх склалася драматично. Адміністрація таборів для «перемішених осіб», функціонери спеціальних служб, всіляко обмежуючи роботу радянських представників по репатріації, водночас вели тривалу й підступну «психологічну обробку»: залякували всіх жахами Сибіру і поряд з тим рекламували принади «західного способу життя».
Парадокс ситуації полягав у тому, що поруч з жертвами воєнного лихоліття опинились поплічники окупантів, що заплямували себе злочинними діями проти власних народів («вояки» дивізії СС «Галичина», так званого корпусу Рогожина, голови міських управ, поліцаї, старости і т.п.). Деякі з гітлерівських посіпак швидко пролізли в адміністрацію ' таборів, де допомагали вести розкладницьку агітацію серед маси «переміщених»*2/.
Між іншим, ситуація, що склалася в тих таборах, не залишилась непоміченою у прогресивних колах Канади, де газета «Українське слово» з цього приводу писала у 1947 році: «Серед тисяч «перемішених осіб» ховаються сотні квіслінгів і зрадників українського народу... старости, шуцмани, начальники поліції, коменданти, голови міських управ, керівники й офіцери військових формувань, в тому числі й дивізії СС «Галичина»— ціла зграя фашистських лакуз»*3/.
^о ж'ця строката й іноді політично контрастуюча категорія, умовно об'єднана під назвою «переміщені особи», потрапила на перехрестя доріг міжнародної політики, на якому західні держави, що вже стали на шлях «холодної війни», забажали здобути певний визизк.
Зокрема, США й Канада, при наявних у них досить суворих законодавчих обмеженнях імміграції, свідомо зробили помітне відхилення — відчинили двері саме перед цією категорією, демонструючи свою гостинність, викликану далекими від справжньої людяності мотивами. Звідси — досить вагомий приплив сюди осіб українського походження, істотно відмінний від попередніх хвиль переважно трудової, заробітчанської імміграції.
Протягом 1946-1952. років, тобто за час інтенсивної передислокації «переміщенців», до Канали прибуло 32,232 українці, після чого імміфація осіб українського походження різко зменшується.
В останні два-три десятиріччя українська етнічна трупа в Канаді практично не має зовнішніх джерел поповнення, що, звичайно, прискорює процес асиміляції в Гі середовищі й породжує низку нових проблем, пов'язаних з компактністю проживання, сталістю культурних традицій, гіевною еволюцією етнічних, національних рис.
Канадці українського походження, які давно втратили статус іммігрантів у юридичному та сбціально-псйхологіч-ному аспекті, мають враховувати цю реальність і знаходити нові форми й Щляхи спілкування з землЬю батьків— Радянською Україноіо на засадах добросусідства, .міждержавних контактів і співробінйцтва.:
*1/ «Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941-1945рр.)>, Київ, 1969,т.З,стор. 150. -
*2/ М. І. Павленко. «Біженці» та «переміщені особи» в політиці імперіалістичних держав (1945-1949 ррТ), Київ, 1979.
^3/ Газ. «Українське слово» від 6 серпня 1947 р.
ПІСЛЯМОВА
У вирі бурхливих подій, якими позі переселення сотень тисяч українців за ( непомітним, хоч і не дістало ще нові сторінках наукових і літературних прац
Цього разу автор звернувся до висвіт нок тієї драматичної історії — території етнічних джерел еміграційного руху, су його викликали. Не менш показові й ь сторінки, зокрема, про те, як і чим : булих канадська земля, як скалася ї; десятиріч і аж до наших днів, чим вим канадське економічне, соціальне, полі життя. Але це вже інша тема, котра, приверне увагу як українських, так і кан;
То ж обмежимось деякими загаль: міркуваннями, почавши бодай з того, яї ська історична література на появу пери селенців, як оцінювала вона їх можливу
Майже єдиною книгою, яка на первісн мала на меті познайомити канадців з краями, з котрих вони походили, з їхнім n складом, колом попередніх занять, б> Вудсворта «Чужинці біля наших воріт», і 1908 року.
З характеристик, вміщених у цій книзі нестримна тривога з приводу безконтрс канадського Заходу небажаними елемен висновок про невисокий рівень обізна сучасним буттям нових поселенців. X був досвідченим автором, він фактично тивних вражень, не грунтуючись на се Досить сказати, що вихідців з України українцями, а лише галичанами, буковий тощо. Визнаючи за ними «терплячість» Дж. Вудсворт вдається до таких «на> «Віки злиднів і пригнічення певною мір< (галичанина. — А. Ш.)- П'яний, він галасл Квіти чеснот і вишуканості не процві поколінні іммігрантів» (иатез 8. ^ооа \/\/і(Міп Оиг 0аіе8 ог Сотірд Сападіа р. 136).
Подібним твердженням, звичайно, г клімат дружнього співжиття між «кор цями». Інші автори, здебільшого газе-відвертішими у своїй брутальності і б новоприбулих, доводячи їхню неспромоя у канадських умовах. Питання про неба: ність для канадського життя східноєвроп набрало тоді неабиякої гостроти.
Втім, в урядових кола>: існував вилие держувалась відмінної точки зору. Нг постаттю серед них був Кліффорд Сиф Міністерство внутрішніх справ у 1896-19 сентиментальності або якоїсь особисто українців. Цей енергійний політик, що до канадського Заходу, багато зробив для Р шляхом залучення туди східноєвропейсі спрощення процедури одерження земельн
Сифтон та його однодумці належно новоприбулих, їх досвід, тугу за землею, вання і соціальна атмосфера для піонер грації — як для тих, хто осів на землі, будував шляхи або праціовав на шахт тяжкими, навіть жорстокими, але ці люді перечну частку в той інтенсивний розвитої Канада наприкінці XIX та на початку XX
Нині і ті "умови, і внесок українських і] кбвої доби визнаються й відтворюються у графії з більшою поґнбтою і точністю. Г Крейг Браун і РамсеЙКук писали недав ментальній монографії про злидні, про пі жість, що отсічували періпих ук^аінськ Заході (РіоЬегІ СгаІд Вгоу^п апсі Ріатзі 1896-1921. А Ма(іоп Тгапзіогтесі. Тогопи І хоч вони не уникли фактичних помилс сумнівних визначень при характеристиці і ційного життя еміграції, іх розповідь є знач