СТОРІНКА 8
«ЖИТТЯ І СЛОВО»
Понеділок, 17 травня 1982 р
У 1925 році в Білорусії гостювала група українських радянських письменників. Серед них був і Володимир Сосюра. Про ту гостину він написав вірш, в якому говорив:
О моя Білорусь синьоока, О моя золота Білорусь!
І, здається, з того часу українці почали називати Віл о р у с ь с и н ь о о к о ю сестрою України. Бо й справді білоруський народ, як і український та російський, виводять своє коріння з Київської Русі — з спільної колиски.
(СТОРІНКИ з БЛОКНОТА)
Грузії, але жодного разу не відвідував Білорусі. Правда, раз був у Мінському аеропорту, коли літак зі Львова в польоті до Ленінграда зробив свою посадку, щоб підібрати пасажирів.
А я давно . виношував думку: все-таки відвідати, хоч коротко, Мінськ.
Хочу сказати, що з білорусами я познайомився в 1928—1929-х роках, коли працював у Центральному Комітеті Молодіжної секції Українсько-робітничого соціалістич-
На річці Свіслоч поблизу Мінська.
Між Україною і Білоруссю на протязі століть існують міцні історичні і культурні зв'язки. Про ці зв^язки написано вже багато статей і монографій; вони відображені у творчості українських і білоруських письменни-ків-класиків, сучасних літераторів обох братніх народів.
Як -і-За-хідна Україна, так і Західна Білорусь довгі роки знаходились у соціальній і національній неволі — під окупацією б у р ж у а з н о г Польщі. Народи тих земель спільно зводили боротьбу за своє визволення і возз'єднання: західноук-раїнці з Радянською Україною, а західнобіло-руси — з Радянською Білоруссю. Та боротьба була очолена Комуністичною партією Західної України і Комуністичною партією Західної Білорусі. Сьогодні українські і білоруські землі возз'єдг нанні у свої національні радянські республіки.
Від 1947 . року я часто бував у Радянському Союзі. Крім України, відвідав ряд МІСТ у Росії, Казахстані, Киргизії, Туркменії, Узбекистані,
ного об'єднання у Львові. Тоді до Львова інколи п р и їз д и л и а кт и в істи б у в ш о ї Біло р ус ь к ої селянсько-робітничої громади, якої легальну діяльність заборонив буржуазний уряд Польщі у березні 1927 року. Тоді ж у. Львові я познайомився і подружив з шевським челядником, білорусом Петром Жебруном, який на моїх очах був арештований польсько-панською поліцією за участь в демонстрації з приводу Міжнародного юнацького дня на початку вересня 1929 року на Гетманських Валах у Львові. Він був засуджений на кілька років тюрми за те, що в нього поліція знайшла гнип (шевський ніж).
їдучи до Канади в 1930 році, я подружив на кораблі з бувшим членом Б і л о р у с ь к о ї Г р ом а д и Михайлом Єфимовичем. Я зупинився у Вінніпегу, а він поїхав на Захід шукати роботи. Немаючи праці, він скитався з ^у1Ісцевості до місцевості, бо країна вже тоді була охопленна -е-ко помічною кризою, понад мільйон людей не мали праці. Ми деякий час переписувались — я
одержував від нього листи з Робб, Едмонтону, Ді Пес. Не знаю: чи живий і де він сьогодні?
А вже ближче познайомився з Білоруссю у Канаді, коли почав читати у к р а ї н с ь к і р а д я н с ь к і журнали, .які знаходились у бібліотеці Робітничо-фармерськрго видавничого товариства. Особливо багато матеріалів містив X а р к і в с ь к и й ж у р н а л "Плуг". З великим зацікавленням я прочитав нарис Михайла Биковця "По червоній Білорусі", я к и й д р у к у в а в с я у згаданому журналі на початку 1928 року. До речі, деякі числа цього журналу зберігаються у моїй бібліотеці.
З тих матеріалів, що друкувались у журналі, я чимало взнав про історію і культуру білоруського народу. Згодом довелось поглиблювати те знання з н а у к о в и X п р а ц ь я к у к р а ї н с ь к иX, так і білоруськи X вчени X. Ба га т о ці«ни х і н форм а ці й почерпував з літературного альманаха "Нова Білорусь", який вийшов українською мовою у Харкові 1928 року під редакцією письменника Сергія Пилипенка.
У 1960-х роках до Торонто прибули два білоруські письменники — прозаїк Янка Бриль і поет Пімен Панченко. Ми п03найомились. Вони загостили до Музею Т. Г. Шевченка у Палермо і поклали квіти біля пам'ятника Великого Кобзаря. Згодом до Палермо у Шевченківський заповідник загостив ще один білоруський прозаїк — Леонід Прок-ша. З Янкою Брилем я листуюся з часу знайомства. Зустрічався з ним і в Києві 1967 року.
Після такого дещо довгого вступу я хочу поділитися своїми враженнями з короткого, але надзвичайно цікавого і цінного перебування у Білорусі 1981 року.
Прибули ми з Івано-Франківська до Мінська поїздом 16 вересня. На жаль погода — "зіпсувалася", бо після чудових сонячних днів на Прикарпатті, ми попали в холодний дощовий осінній клімат. А тут хотілось найясніших і найтепліших днів!
Як тільки ми вийшли з вокзалу, то перед нами розкрилась панорама
прекрасного модерного міста. Минаючи Державний білоруський університет, ми виїхали на площу В. І'.^еніна, де знаходяться будиїТки уряду Білору-с ь кої С оці алістичн о ї Республіки. Звідти Проспектом ім. в. І. Леніна, широкою магістралею, що перетинає місто, ми подались до готелю "Ювілейний".
вшни від рук німецько-фашистських окупантів.
З пам'яток, що чудом збереглися, слід згадати церкву святої Катерини, яка була споруджена у ХУII віці, а також Бернардинський монастир.
Чому республіка називається Білорусь?
Пояснюють, що у той час, коли руські землі були окуповані монголо-
Площа імені В. І.
З обох боків Проспекту ім. в. І. Леніна ми бачили красиві, ще досить нові, будинки: універсальний м а г а зин, кінотеатр, бібліотеку...
Ось нареЩТі я в Мінську! Зразу після обіду знайомились з Мінськом. В ньому 1,400,000 мешканців . Загально населення республіки начисляє 9,700,000.
Мінськ — місто древнє. Воно старіше за Москву. Згадується в історичних документах уже 1067 року. Спочатку то була мала дерев'яна фортеця на березі ріки Свіслоч.
Мінськ знаходився на перехресті торговельних шляхів, які проходили з заходу на схід, з півночі на південь. Купці, звичайно, плили по Свіслочі і часто зупинялися в місті. Тут відбувалася велика торгівля. Люди обмінювалися товарами, бо тоді ще не було в обігу і^ошей. Кажуть, що від слова "міняти" й пішла назва міста: Мінськ. Але це лише гіпотеза — документальних даних нема для її підтвердження.
Хоч місто й древнє, то в ньому не залишилось багато старинних пам'яток, зокрема будівель, бо за час своєї історії вісім разів було дощенту зруйноване: монголо-татарами, литовськими ... феодалами, шведами. Наполеоном, під час першої світової війни. Особ л ив о ве л и к ого знищення зазнав Мінськ під час другої світової
Леніна в Мінську.
татара.ми, то їх називали '' ч орними з е млями". Те ри т о р і я теперіш н ь ої Білорусі не була окупована ними, а залишилась "білою", тому її назвали Білоруссю. Це одна версія, чому республіка носить таку назву. Тепер її в переносному значенні називають "зеленою", бо територія Білорусі ЗО процентів вкрита лісами.
Р о би м о поїздку п о місту. Нашим гідом є с пі в р о б і т н и к фірми "Інтурист" Олег Подо-линський. Він детально знайомить нас з Мінськом. Зупинямося біля Державного драматичного театру ім. Янки Купали — видатного білоруського письменника-класика. (Янка-Купала (Іван Луцевич) народився 7 липня 1882 року і білоруси уже готовились до відзначення великого ювілею — 100-річчя з дня його народження).
Пам'.чтниі< поету Якубу Коласу в МІНСЬКУ.