СТОРШКАІО
«ЖИТТЯ ісловр>^
Понеділок, 25 грудіт 1989 р.
і
СПОМИН ПРО доРОГИХ
МОЄМУ СЕРЦЮ
Вінніпег. — Пишу цей спомин про дорогих моєму серцю про мужа Юрія Митро-фановича Кренца і сина Володимира Юрійовича Крен-ца. В їх світлу пам'ять жертвую $200 на пресовий фонд «Життя і слова».
помер 20 років тому. А мій син Володимир помер 7 лис^ топада цього року;^ І теж раптово. Це було вранці, 15 хвилин до 7-ої. Дзвонить телефон. Відзивається невістка Егнес і передає еумну-пре-сумну вістку з госпіталю:
Володимир Кренц
Коли переступаю поріг Українського робітничого дому, мені уявляється XXIII конвенція Робітничого запо-могового товариства. На сцені виступає з промовою Юрій Митрофанович. Під час того виступу він життя своє закінчив. Несподівано : для всіх, несподівано для мене само1.;Це був великий удар для мене. Рана така велика, іцо ніякими ліками не можна П загоїти.
Сцена УРД, на якій помер мій чоловік перед делегатами XXIII конвенції РЗТі часто виринає в моїй уяві. Тамую біль, як лише можу. Не в силі нікому переказати цей свій біль.
Мій чоловік Юрій раптово
Юрій Кренц
«Нема вже нашого Володі, помер, пішов за батьком». Не знаю, як я витримала цей другий удар, як моє серце витримало свій спротив на сумну-пресумну вістку, що нашого Володі (так ми називали вдома нашого сина), що його вже нема серед нас, живих.
В п'ятницю 3-го листопада Володя ще був у мене. Ми поговорили про це, про те, згадали депресію в 30-х роках, яку нам прийшлося пережити. Він пам'ятає, як нам було тоді тяжко жити на ре-ліфі. Володя пригадав, як почав ходити до школи, як не було за що купити най-потрібнішого.
Ніби передчував Володя,
Пам'яті Марії Коник
Рі^імоцд, Б.К. — Моя дружина Марія Коник відійшла у вічність 25 квітня 1988 р. Вона довго хворувала, п^)е-бувала у госпіталі. З П смертю син остався без матері, онуки, яких у нас є 5, та правнуки залишились без бабусі. Мені важко забути дружину, з якою я прожив 60 років у згоді і любові.
Спи спокійно, наша дорога, в наших серцях і пам'яті ти будеш жити вічно. Ми були односельчанами, походимо із села Сілець, тепер Івано-Франківської області.
Я родився в 1900 р. 31 січня, а моя дружина 31 травня 1906 р. Спільно ми вписались до організації в 1930 р. і читали здавен-давна нашу українську прогресивну газету. Я до сьогодні читаю «Життя і слово», передплачую І підтримую мою газету. Ми працювали по щирості в/
ВАСИЛЬ КОНИК
наших організаціях, помагали, як лиш могли.
В світлу пам'ять дорогої дружини Марії я від себе складаю $100 і ІІОО від імені Марії на пресфонд «Життя і слова». Прошу також відновити мою передплату, на яку скііадаю $25. Разом висилаю до редакції $225. Вітаю вас усіх з надходячим Новимроком!
\ Василь Коник.
шо треоа виговоритися^ Припімнув, як ходив до Українського робітничого до-; му, щбб навчитися по-укра-ІНськи читати і писати, як він вчащав до школи танців ТрУК, до оркестру, як він пізніше вписався до чоловічого хору «Бандурист». Це була остання розповідь Володі про минуле.
Володя і його дружина Егнес готовилися відзначити перлове весілля з приводу 33-річчя їх одруження, яке припадало 10 листопада. Та не довелось дочекатись тих
кілька днів.
Пишу ці рядки зі сльозами на очах. Не бачу, як вкладаються мої слова на папір. І говорити важко. Дуже боляче говорити про моїх найдорожчих -т-. про чоловіка і сина, яких вже нема, які відійшли на вічний спочинок.
Син Володя народився 29 червня 1932 року в Саскату-ні. В 1956 році він одружився. Виховав з дружиною Егнес двох синів: Григорія і Тараса. Сини Володі добре вчилися в школі, пішли в університет. Егнес пішла до праці, щоб допомогти дітям вчитися. Григорій набув спеціальність архітектора. Тарас теж знайшов своє місце в житті. 6 жовтня ми відбули весілля нашого внука Тараса. Ім'я його дружини Алисон.
Жив наш син Володимир зі своєю дружиною Егнес — і вже його нема. Він часто відвідував мене, бо знав, що я живу самотно. Залишив він у глибокому смутку дружину Егнес, маму Аннуу брата Віктора, синів Григорія і Тараса, Вікторову дружину Джойс та їхніх синів Сергій-ка і Данилка, Тарасову дружину Алисон.
Нехай мій спомин про дорогих моєму серцю буде китицею пахучих квітів.
Анна Кренц.
ВІД глибини мого змученого серця щиро всім дякую за співчуття невимовного горя по втраті мого любимого сина Володимира. Дякую друзям і товаришам по організації за квіти і картки, яких ми отримали так багато^ Дякую від себе і всієї родини за чисельну присутність на похороні Володимира в понеділок, 13 листопада з похоронного заведення Ле-тердейл. Щиро дякую К. Гладій за пожертву для Чилдренс госпітал рісерч в нам * ять мого сина Володимира.
Анна Кренц і родина.
КОСМІЧНА ШВИДКІСТЬ
Щоб прочитати цю інформацію, вам вистачить трьох секунд. Але, виявляється, й це немалий час^ За ці секунди на 7,950 кілометрів збільшиться відстань між нашою
С^йнтК червня 1989 р. помер довголітній читач^>жраїнськоїпр€>г гресивної преси Петро Лаза-ровИ>і. Покійний народився в селі Серафинці Городен-ківського району Івано-Франківської обл. на Україні в 1902 році. До Канади прибув 1929 р. в кінці березня до провінції Саскечеван. Тут став до праці у фермера. Після двох місяців він переїхав до Содбурі, Онт., де перебували його односельчани і мав надію дістати працю в Інтер-
нешоналнікел компанії. Після побачення з давніми друзями він став до праці у смел-тер компанії в Каністон де перетоплювали залізну руду. Думав, що все буде гаразд і життя стане тарним, але з надходом 30-х років, він і бат тато робітників були звільнені з роботи — наступала велика економічна кризам Він з тисячами безробітних їздив йо всій Канаді в пошуках за роботою і у 1936 р. нарешті став знову до праці в тій же Інтернешонал нікел компанії. В 1944 р. його постигла велика біда: під час праці гарячий метал розлився по підлозі і обидві ноги Петра були сильно попечені. Йому прийшлось провести 6 місяців у госпіталі. Додатково мусив пробути терапію вдома із часом повернувся на ту саму роботу. Там він працював аж до виходу на пенсію в 1966 р.
Того року він переїхав на, сталий побут до Сейнт Ке-те^инс, Онт., познайомився з жінкою в його роках і поглядах і спільно вони почали жити. 1984 р. він почав відчувати біль у нозі і після декількох візитів до лікаря і вживання приписаних мастей, лікар сказав, щоу нього розпочалась гангрена і треба відняти ногу. Це сталось у березні 1985 р. Але нещастя не відступало від Петра, у 1986 р. він потерпів ударом параліча, опинився знову у
планетою і галактикою «Па-дуя-1».
її недавно виявили італійські астрономи з обсерваторії міста ПадуІ. Знаходиться галактика в сузір'ї Орла. Відстань П від Землі ~-120 мільйонів світлових років.
госпіталі і пробув там від січня до 15 липня. Його рСг танні місяці так і; пройшли, то жив він вдома^ то Його відвозили назад до госпіталю. В червні 1989 р. закінчилось його А^огостразкдаль-нежиття.'
Петро залишив у смутку в рідному селі на Україні дві сестри і одного брата з їхніг ми родинами і одну сестру в • Канаді.
Похорон відбувся 7 червня з похоронного заведення Голзі енд Інгліш з ^^астю священика Е. Е. Апшей. На бажання П^ра його тіло було віддане кремації, а прах поховано на цвинтарі. Священик розповів про життя покійного і після похорону У ресторані відбувся меморіальний обід.
Спочивай СПОКІЙНО, мій дорогий брате, хай канадська земля буде тобі легкою. Хай люди живуть спокійно і
■■: в-мирі.
За поміщення цієї посмертної згадки і фото складаю $100 на пресфонд газети «Життя і слово» і теж прийміть $ 100 на відновлення музею Т. Шевченка в Палермо. Додаємо $10 на поміщення
; фото Петра.
Сестра Юстина і Йосиф ЗавальніцЬкі.
Редакція газети висловлює глибоке співчуття сестрі і швагрові покійного Петра Лазаровича і щиро дякує за пожертву на пресфонд у його пам'ять.
В ПАМ'ЯТЬ МАРіТ ОЛЕНЮК
Торонто, Онті — Минулого місяця невблаганна смерть вирвала з наших рядів дорогу товаришку Марію Ол^оок.
Марія Оленюк була політично і класово свідомою робітницею, довголітньою членкинею Жіночого відділу ТОУК, читачкою нашої преси, Іі ще до недавна, співачкою в хорі імені Матвія Поповича. Поки здоров'я їй дозволяло, вона ніколи не жаліла часу 1 труда для організації і хору. Вона завжди готова була допомогти кожному, хто потребував її до^ помоги.
Усі ми, членкині, і багато її подруг, довго пам'ятатимемо її привітну життєрадісну вдачу і веселу усмішку.
її дочкам і синам та їх ро^ динам висловлюємо сердечне співчуття по втраті дорогої любимої матері.
Замість квітів в її світлу пам'ять складаємо $10 на пресфонд «ЖіС», газети^ яку вона завжді^ щиро під^ тримувала.
Жінвідділ ТОУК.