Понеділок» 13 червня 1983 р.
«ЖИТТЯ І СЛОВО»
ЄТОРІНКА 7
"МІЙ КРАЙ — МОЯ ВІТЧИЗНА"
«Мій край я- моя вітчизна» так називалася виставки творів самодіяльних митців Закарпаття, що недавно відбулася в Києві у виставочному залі Республіканського будинку профспілок.
«Для нас ця виставка — панно з дфсва^ зроблене різь-
як подих свіжого вітру з бярем із міста Сваляви за-
полонини, як ковток цілю- служенйм майстром народ-
щоі води. Ми ніби побували ної творчості УРСР Василем
В рідних Карпатах». Цей Асталошем. Воно зображує
запис серед численних відгуків у книзі вражень зали"-шили студенти кЛвських вузів^ які пр^№али сюди із Закарпаття на навчання.
кершника селянського руху 30-40 років 18 сторіччя на західноукраїнських землях, ватажка сміливих опришків, безстрашного карпатського
Невтомні трудівники і чу- легеня Олексу Довбуша; про
дові умільці продемонстру- якого в народі складено ба-
вали свою високу майстер- гато пісень і переказів. А
ність в мистецтві вишивки, картина різьбяра Федора Ба-
ткацтва, різьби по дереву, бшщя «Визволення» розпо-
кераміки, малювання. відає про возз'єднання За-
Відчуття свята, весняного карпаття з Радянською Ук-
настрою навіяно цією вистав- раїною. Ця вікопомна подія
ксмо. «Дуже гарно!», «Невже сталася в 1945 році. У від-
все це зроблено непрофесіо- сталий колись край прийшло
палами?!» — такі слова за-
нове життя. Великих соціально-економічних та культурних змін зазнала закарпатська земля. Швидкими темпами почали розвиватися промисловість, сільське господар-ствоі наука, освіта, мистец-
хошіення можна було почути V звідусіль під час огляду експозиції. Багато вдячних відгуків заслужили роботи ткалі Катерини Антонюк^_вишивка Ірігаи Куцик та заслуженого
майстра народної творчості тво. Було створено всі умови
УРСР Марії Шерегій (до речі; для розквіту народних талан-
не раз можна було побачити, і'ів-
як відвідувачки перемальо- Про те свідчить і різно-
_^вували їхні ясцмві візерунки), барвна експозиція виставки.
інкрустація по дереву Івана Кожний твір ніби промовляє
Іваниша, гончарні вироби про щасливу долю закарпат-
заслуженого майстра народ- шв. Привфтаюіь увагу, вабг
ноі творчості Михайла Га- лять око портрети знатних
ласа. трудівників краю — доярок,
^..Пройдемося по виста- чабанів, будівельників, вчи-
вочному залу. СХл> велике телів; пейзажі у виконанні
самодіяльних художників, натюрморти. Великим успіхом користуються і дитячі малюнки, представлені на окремому стенді, що розповідають про світ захоплень і уявлень підростаючого покоління.
Неможливо перелічити всі експонати, а їх тут зібрано майже 400. І всі вони цікаві, всі заслуговують високу (щінку. Ось хоча б колекція народних музичних інструментів, дбайливо і з фантазією виконана місцевими майстрами. Деякі з інструментів викликають усмішку. Наприклад, «вербешщя» — дерев'яне барильце із кришкою, що одночасно може використовуватися і як посуд для зберігання сиру в домашніх умовах.
Пухнасті ліжники! З яскравим геометричними орнаментами, вони неповторні у своїй окрасі. Виготовлення ліжників дуже складне, воно потребує спеціальної технології, якою досконало володіють закарпатські майстри. Принагідно нагадати, яким підвищеним попитом користуються ліжники, потрапляючи у продаж до кМв-ських магазинів. Та й інші вщюби умільців із Закарпаття купують із задоволенням не тільки киянина й зарубіжні туристи. Народне мистецтво радує око, зігріває душу.
Лідія Бєльська.
У виставочному залі.
Кераміка.
"Вчені ЛЮДИ назвали мене художником"
«Вчені люди назвали мене художником!» — з гордістю писала в автобіографії Катерина Білокур. Художником у найвищому, найкращому розумінні цього слова П назвали після перегляду персональної виставки в Полтаві 1940 року.
Проста жінка з села Богданівка колишнього Пирятинсь-кого повтіу Полтавсько! губернії ( нині Київської області) вистраждала це ім'я^бо за С ж словами, до «святого малярства», до «святої мети» своєї йшла вона, йшла, долаючи випробування тяжкою фізичною працею, невиліковною хворобою, забороною батьків малювати. І все ж таки за-сяяіга яскравою зіркою в сузірії найкращих радянських живописців; Ь полотна викликають щире захоплення своєю чистою красою, буйною фантазією; магічною силою впливу рідкісного таланту.
Катерина Білокур ніде не вчилася, бо дитячі та юнацькі П роки припали на дорадян-ські часи. Навіть азбуку ос^ воювала самотужки. І коли відчула нестерпний потяг до творчості, то взяла вуглину з печі та шмат стіцюго сірого полотна і почала малювати.
Винятковий хист робив Катерину відмінною від інг ших. Вона не так, як інші сприймала природу, у неї були свої квіти, свій, особливий світ прекрасного. Катерина вивчала кожну пелюсточку на квітці, кожну гілочку на дереві, які мали В' її багатій уяві своє незвичайне
життя. Надзвичайна чутливість, внутрішній зір; виняткова фантазія дозволили художниці не копіювати рідну природу, а створювати самобутню її поезію на полотні.
Не малювати Катерина не могла. Пізніше вона писала про це: «Куди я не йду, що не роблю, а те, що я надумала малювати, слідом за мною. Та й спати я ляжу, а воно мені вчувається^, а воно мені ввюкається, та нібито щось до:мене промо»! ляє, щоб я його не-кидала, щоб я його не цуралась, щоб я його малювала, та чи на папір; чи на полотно вили-
вала».
Безпосередність, тонкий смак художниці розіфиваєть-ся уже в перших значних П роботах — картинах «Берізка» (1934 рік) і «Квіти за тином» (1935 рік). В останній вражає море яскравих своєрідних квітів, які, здавалось би, не повинні поєднувати між собою, та у Білокур це тонке мереживо з лілій, троянд, тюльпанів; жоржин, півоній настільки органічне, що сприймається на фоні синього неба і начебто живого тину як реально існуюче в такій саме композиції.
«Квіти», «Квіти в тумані», «Польсжі квіти», «Жоржини», «Квіти на блакитному тлі», «Декоративні квіти», «Півонії»; квіти, квіти, квіти... їм Като>ина Білокур все своє життя співала гімн. В одному з листів вона писала: «...як же їх не малювати, як вони ж такі красивії Я Й сама, як почну малювати яку картину квітів, то й думаю: оце як цю закінчу, тоді вже буду малювати що-небудь із життя людського. Але ж поки закінчу, то в голові заснується цілий ряд картин, та одна від другої чудовіші, та одна
Катерина Білокур «Натюрморт з колосками і гле>мм)м» (1958-59 рр.)
від другої іфасивіші, та все ж малювати, як ти покинеш?»
і квіти. А як прийде весна. То я все на світі забуду, та й
та зазеленіють трави, а по- знов малюю квіти»,
тім і квіти зацвітуть! Ойу Твори Катерини Білокур
боже мій! Як глянеш кругом, глибоко змістовані. ТаКі П
то та гарна, а та ще чудсжіша, картина «Цар-колос» зво-
та начебто аж посхиляються рушлива образна розповідь
до мене, та як не промов^ про таємничу і незбагненну
ляють: «Хто ж нас тоді буде (Докінчення на 15-Ій стор.)