СТОРІНКА 8
«ЖИТТЯ І СЛОВО»
Понеділок, 24 жовтня 1983 р.
УКЛІН РІДНІЙ ЗЕМЛІ
Влаштувавшись в поїзді «Кшв-Полтава-Харків», ми сиділи і гомоніли між собою про все бачене в Києві. Мої молоді супутники розпитували мене про Полтаву, бо я уже бачила її, В свою чергу наш Ваня; який супроводив нас, сказав, що дзвонив з Києва до Товариства «Україна» в Полтаві і просив; щоб ніхто не зустрічав нас на станції, бо поїзд прибуде туди о... 5-ій год. ранку!
Кожний з нас старався собі уявити яка Полтава і які ми будемо на вигляд в такій ранній годині, і з тими думками ми заснули. Нас розбудила дежурна вагону і коли поїзд зупинився, ми кинулись, щоб глянути у вікно на Полтаву. Там на пероні в сірому ранці стояла одинока постать, дуже нам знайома, з оберемком квітів! Ми відразу пізнали Сашу Борисьонка, нашого знайомого баяніста, який бував неоднократно в Канаді з радянськими артис-' тами. Тепер, незважаючи на таку ранню годину, вітав нас в своїй Полтаві. І відразу стало нам радісно і затишно в цьому легендарному місті, відчулося, що є друзі дуже хороші і милі. Ми обнялись як давні, щирі друзі, а квіти розказали все; що слова не змогли сказати в такі зво-г рушливі хвилини. Теж на пероні зустрів нас Михайло Іщенко, представник «Інтуриста»; дуже весела і приязна людина, а співак з нього такий * що через день ми йому дали своєрідне ім'я «Михайло Иаваротті», яке він. прийняв в доброму гуморі.
Поселившись в мотелі «Полтава», ми поснідали і зустрілись з Світланою Ло-зовською, секретарем Товариства «Україна» полтавського" відділення, яка упла-нувала в Полтаві всі наші дні. Мені тепер аж не вірить-ся, що ми встигли все поба- • ЧИТИ і все зробити. А плани були грандіозні.
Ми відвідали місто Кременчук, де знаходиться цех «Полтавчанка», в якому вишиваються блузи, сорочки,
плаття і конверти для одіял Там познайомились з робіте ницями цеху та директором Галиною І. Тонких. Яка чудова, ділова і лагідна ця жінка а які хороші люди працюють під її керівництвом. Приміщення, в яких працюють і вишивальниці і швеї є світлі, просторі і дуже чисті. Вони мають хорошу їдальню і великий зал, де ми мали нагоду почути програму дану, їхнім самодіяльним колективом. Нас привітали хлібом-сіллю, і ми почули чудові українські пісні у виконанні хору і солістів та октету. Ми теж були захоплені їхніми костюмами, що були зроблені самими співачками — вишивальницями.
Мені і Лорі теж прийшлось виступити дуетом з чималою програмою; Наша Світлана знала, що таке буде і настокь вала, щоб Саша віз свій баян і щоб ми мали пробу в автомашині по дорозі до Кремен-чука; Ох, було весело подорожувати нашій культбрига-ді «Смичок» з таким баяністом! І перший раз в нашому житті ми виступали перед рюбітшшями в цеху—- ніколи не думали миі що такий виступ не тільки сподобається нашим слухачам, але що для нас особисто це буде дуже зворушливо і приємно. Назву «Смичок» нам придумав Ваня, коли йому приходилось (як джентельменові!) носити скрипку нашої Пенсі, яка не переставала практикувати на скрипці під час всієї подорожі.
Такі зустрічі з концертами зближували нас з людьми, розкривали для нас почуття оточуючих нас людей і давали змогу обмінюватись думками і поглядами про життя-буття кожного з нас. Багато у нас спільних мрій і надій про будуче і ми раді; що були нагоди пізнати одне одного ближче.
Після прекрасного, смачного обіду в цеховій їдальні нас повезли катером по Дніпру. Ми любувались краєвидами берегів Дніпра, його , голубою водою, чистим небом, повітрям і прекрасним
Полтава: Зустріч з^^частиною АнШіблю ііісні і танцю «Горлиця» ^художній керівник Саша Борисьонок (в центрі фотографії). Після прийому.
Пам'ятник воїнам, які полягли, захищаючи Полтаву у Великій Вітчизняній війні.
настроєм, який є завжди у хорошому товаристві.
До нашої групи приєднався ще один хороший наш друг, а це баяніст-диригент з Кременчука Вячеслав Чернявсь-кий. Теж, перше наше знайомство було в Канаді. Тепер він став нашим провідником в Кременчуці. Побувши декілька годин на березі Дніпра і відпочивши, ми повернулись в місто і відвідали кременчуцький палац культури ім. Г. І. Петровського. Який це чудовий палац! Там ми бачили просторі зали для репетицій, малу і велику аудиторію, гардероби для костюмів і просторе фойє зі скляною с^гіною, розмальованою різнокольорово персонажами з української бувальщини. Тут проходять святкування під Новий рік, в яких приймає участь велике число дітей і дорослих, в цьому палаці Вячеслав очолює камерний ансамбль народних інструментів «Чорнобривці». Теж нам пощастило побувати на виступі народного вокально-танцювального ансамблю: «Славутич»; Яка краса! Ми слухали б їх без кінця, але по просьбі гоподарів нам з Ло-рою прийшлось виступити на цій прекрасній сцені перед місцевими митцями з декількома дуетами. І ми виступили! На наше превелике задоволення ми почули не тільки один баян нашого Сашка, але до нього прилучився Вячеслав і додав свого хисту до нашого скромного виступу. Це теж був свого роду вияв щирості і любові українського артиста до ка^ надських колег ^ теж українців— щоб додати їм сміливості і щоб вони почули себе так як вдома!
Після зустрічі на сцені, Вячеслав повіз нас і своїх друзів до себе додому. Там його дружина Лариса уже
чекала з пишною вечерею. В дружнім колі ми провели ще один чудовий вечір в роЗі мовах про мистецьке життя наших двох країн. Про піклування радянської держави мистецькими колективами розказували нам господарі Чернявські і їхні друзі, а ми слухали і думками линули сюди в Канаду, де ми мусимо тяжко боротись за кожний мистецький подих і за мистецтво взагалі.,. Д©побачення дорогі Кременчуцькі друзі, ми вас ніколи не забудемо!
Повернулись ми до Полтави, на другий день здійснили екскурсію по місту, на чолі з Мішою Іщенком. Побували в хаті І. Котляревського, коло його могили, були в славній Альтанці, коло музею. Бачили багато, були в міському Будинку культури, очолюваним Євгенієм Потапч чевим. Він познайомив моїх колег з будинком і теж розказав про групи, які_працюють в ньому. Вечером ми побували на концерті в театрі ім.М. Гоголя, де виступ пав танцювальний колектив з Франції — «Запорожці». Другу частину цього прекрасного концерту виконав славний ансамбль «Лтава» (вищезгаданого міського Будинку культури), під батутою Валентина Міщенка. Прекрасний виступ хору, танцювальної групи та оркестру. Хорові аранжеровки, особливо «Стоїть гора високая», хореографія танців та виступ оркестру «куманців» надовго залишиться в нашій пам'яті. У фіналі концерту брали участь і артисти з України і з Франції! Не можна ніколи сумніватись, що дружба між народами є щось неможливе. Навпаки, дружити можна і дуже потрібно. Це завжди демонструється в мистецтві, спорті і особливо між молод-^ дю і дітьми!
Гостили ми в багатьох знайомих артистів; у Валі Левіної (з Володимиром Лю-банським), Лариси Проко-пенко і Саші Борисьонка. Всюди нас приймали як рідних, довгожданних гостей! їли ми самі смачні делікатеси, як полтавські галушки з куркою і фарширований перець і підносили безліч ТОСТІВ: за мир на землі і за дружбу.
Дуже цікава зустріч була на ф^хіюровому заводі. Там виробляють всякого сорту і виду фарфоровий посуд. Не можна собі уявити; скільки «тортур» пройде звичайна чашка, доки попаде до нас на стіл! її перше «місять» як тісто, набивають у форму і печуть, потім холодять. Потім знов покривають гла-зиром (щоб блищала)^ знову запікаюзї.... Згодом чистять, малюють і печуть, приклеюють вушка (якщо треба) і зн(» у піч! Ми як подивились
на початок продукції, а потім оглянули викінчені речі, _ то аж ахнули —- скільки~ро-■ боти! Зустріли майстрів цього діла дали їм невеличкий концерт під час обідньої перерви. Нам не вірилось, що стільки робітників замість їсти обід, прийдуть послухати наш виступ. Але охочих було дуже багато і ми з радістю- співали; Потім вели , дружню розмову про наше і їхнє життя. Всі бажають жити в мирі, без воєн.
Гостювали ми теж у жіног чому ансамблі «Горлиця», який очолює Саша Борисьонок. Хоч він скромно заявив, що вони «ще у відпустці і звучать ще не так»,., -—ми почули чудовий хор і оркестр. Нас зустріли і короваєм на рушнику, їдирим "СЛОВОМ та піснею. Посадили за стіл на якому були всякі страви -і печиво приготовлені співачками цього хорошого колек-_тиву; Аж ніяково було їсти й пити,, коли хор і оркестр вели свою програму. У відповідь на їх співи, Лора і я співали свої дуети під акомпанемент Сашка на баяні. Дуже хороше і дружньо летів час! Проспівали ми багато, а слухали ще більше, вбирали в себе, як губка воду, красу рідної, пісні та музики, щоб стало її аж до наступної зустрічі. Тяжко було нам прощатись з нашою «сестрою-хором». А хор «Горлиця» з Полтави став сестрою хорові «Гагілка» в Торонто. От які ми стали багаті!
Побували ми теж в Товаристві «Україна», де Світлана працює секретарем. Гарно, затишно в кабінеті. Всюди видно сувеніри з країн, де є Світланині друзі. А як приємно було побачити там і канадські сувеніри та фотографії.
. Г ось прийшлось прощатись з красунею Полтавою: Ми ніколи не забудемо наших друзів-полтавчан. Надіємось, що ми теж залишили по собі хороші враження серед вас. Моє серце завжди буде в Полтаві і я чекаю ще більше зустрічей в майбутньому. Це буде тільки можливо під спокійним, мирним небом.
Вечером, наші друзі відвезли нас на станцію. Ми розпрощались, хоч не обійг
ШЛОСЬ без смутку і СЛІЗі Слі-
: дуюче МІСТО по нашому маршруту були Чернівці на зеленій Буковині. Полтавчани прощались, бажали щасливої подорожі і веселого перебування : в Чернівцях, але просили, щоб не забути Полтави!.,. Хіба ж можна?
Поїзд рушив і Полтава помаленьку зникала, з виду .зате в серці і в пам*яті-вона буде . завжди жива.
Н. МОХОРУК.
(Далі Буде.)