СТОРІНКА 10
«ЖИТТЯ І слово»
Понеділок, 1 квітня 1991 р.
У ПОШУКАХ КРАЩОЇ ДОЛІ
(Розповідь нашого піонера)
Торонто, Онт. — я, Василь Аннюк, син Антона і Ан-ни з села Сороки Івано-Франківської області на Україні народився 21 лютого 1902 р., в селянській незаможній сі-
ВАСИЛЬ АННЮК
м*ї. Тяжке життя і недостатки заставили мого батька виїхати до Канади в 1908 р., залишити жінку і троє малих дітей. Мені тоді було 5 років...
З Канади батько допомагав нам, як тільки міг. Старався зробити наше життя легшим. На бажання моєї мами, батько повернувся у 1912 році, але через два роки, продавши кусок поля, він перед жнивами знову поїхав до Канади. Мама не могла погодитися, шоб ми виїхали усі разом за море. Вона вважала, що тут вона родилась, тут Ті і поховають. Так думало багато людей і боялись залишати рідну країну, своє село.
Батько був шасливим, що виїхав. Він був військового віку і коли, через декілька тижнів після його виїзду в 1914 році убили намісника трону Габсбургів у Сараєві, вибухнула Перша світова війна.
У нас в родині прибавився ще один член — народився мій брат Михайло. І так нас стало четверо, дві сестри — Доця і Марія, я і найменший брат.
В роки війни наша мама працювала дуже тяжко, щоб заробити на кусок хліба і картоплю, та трохи олії, якою' ми заправляли суп, вживаючи лиш кілька краплин; Жили ми бідно, бо пошта не доставляла помочі від батька з Канади. Воєнні бої проходили постійно і досягнули аж до Карпат. Військові гинули по обох сторонах від куль і снарядів. Всюди видніли цвинтарі з солдатськими могиламиг начисляючи сотні,"а то й тис;і^ полеглих, які навіть і не днали,^за що вони воюють...
По селах і містах життя ставало важчим, біда і не-статки були дуже замітними. І немов би того всього не було досить, вибухнула епідемія тифу, під час якої ми всі хворіли і я втратив дві сестри; Мама, я і менший брат,
якимсь чудом залишились в живих. Ні лікарів, ні медикаментів не було. Люди, як ті мухи, гинули від цієї страшної хвороби. Трупи нещасних хоронили як-небудь, без похоронів і священиків, якщо вони були віруючі. Люди просто відривали дошки від парканів, у себе, чи в сусідів і збивали на скору руку труну і з прахом жертви тифу ладували на віз, везли на цвинтар і там закопували.
Навіть не було кому заспівати «Вічная пам'ять».
Мені тоді уже було майже 13 років і я мусив братись до господарки, помагати мамі в роботі коло дому. Став навіть до праці у фільварку в пана, який займав більше поля, ніж наше усе село, що складалось із більш, як 500 господарств. Точніше можна сказати, що в селі було понад 500 родин, а з них не кожна мала своє господарства. Було може якихось 10 родин, які мали дійсні господарства. Решта родин жила і існувала із праці своїх рук, наймаючись до пана. Я ходив на сході сонця до панської брами шукати роботу...
Літом ми сапали цукрові буряки, картоплю і виконували інші роботи. Брались за будь-яку працю, щоб вижити. Зимою, від зорі до зорі, виконував все, що мені доручали за 20 австрійських грейцарів, або як у нас казали тоді — за «дві шустки» гнув свою спину. -
Роки минали, війна почала всім надокучати і 1917 — 18 роки примусили вояків кидати зброю з голоду і нужди. Вони уже не могли видержувати життя на фронті;.. Розпадались імперії Австрії, Росії і інші. Повертались війська з фронтів, з полону додому, щоб віднайти і побачити своїх рідних. Але, цього їм не пощастило зробити, бо наші «підпанки» зорганізували міліцію і задержували повертаючих вояків для створення Української армії; Хто відмовлявся від того, то їх били до непам'яті і це робили свої, не чужі. Старші військові пішли на фронт, обороняти Львів від Польщі, а з нас молодих, створили міліцію в селі, щоб зупиняти переїжджаючих через село. Таких булр_бага-то7 бо через наше село йшов шутрований гостинець від російської границі аж до Відня; який називали «цісарська дорога».
На цьому місці, хоч і за Української держави, а краще сказати, за їх управління, життя не стало кращим, а навпаки, погіршало. Пани далі володіли всім і панували^ а бідний селянин далі
ВІДЗНАЧИЛИ 40 РОКІВ ОДРУЖЕННЯ
Виндзор, Онт. — У неділю, 24 лютого Петро і Зіна Гунчак відзначили 40 років свого одруження разом з родиною і близькими друзями. Син Николай привітав гостей від імені родини і поздоровив родичів, побажав їм прожити разом ще багато років у доброму здоров'ї.
Петро і Зіна пожертвували $40 на пресовий фонд «Життя і слова» з нагоди 40 років їх одруження.
П. 3. г.
ПАМ'ЯТІ ІВАНА КОРОЛЯ
Вінніпег, Ман. — 31-го березня ц;р. минає три рбки, як помер мій дорогий чоловік Іван Король. У цей пам'ятний день наші серця переповнені думками і пошаною про нього. Такі почування залишились у наших серцях навіки.
Пам'яті Василя Дука
У його пам'ять складаю в пожертву $25 на фонд «Життя і слова» і $25 на журнал «Юкрейніан кенейдіан».
Неллі Король і родина.
бідував і не міг вижити.
Пізніше коли, західні українські землі були віддані Польщі, ми почали одержувати листи від нашого батька. Під пануванням Польщі не лише економічно було важко, але і з політичного боку був сильний натиск на селян і по містах. Не дозволялось (жівати наших українських пісень на вулицях, бо поліція починала на нас нападати і бити.
Те, що ми вибороли від Австрії, і те від нас забрали. Наші сусідні повіти, як За-болотівський, Снятинський і Покуття і інші, почали організувати сильний опір такому насильству. Почалась боротьба за волю і ставала сильною організацією під назвою «Сельроб». Наше се-_ ло, під. натиском українських запроданців Польщі, не допускали до організування «Сельробу». Ми, хлопці і дівчата, тоді зорганізували групу «Луг» при нашій читальні «Просвіта», примістились в помешканні моєї тітки і там читали різні газети, набирали досвіду. (Далі буде.)
Вегревилл, Алта. — 1-го січня 1991 р, на 80-му р о ці свого життя помер довголітній діяч прогресивного руху, читач і будівничий українсь-к о ї п р о г р е с и в н о ї п р е с и Василь Дук.
Покійний народився 22 грудня 1910 р. на фермі в околиці Нью Київ, Алта. Родичі його були родом з села Шуровичі на Львівщині, приїхали до Канади у 1901 р. Вони поселились в околиці "Фармілія", Алта.V яку потім перейменували на Нью Київ. Там вони почали своє життя. Сам Василь фармував у тій околиці. В 1939 р. Василь одружився з Марією Кіць і вони мали двоє дітей — Доналда і Даян. '
В роки великої економічної кризи сім'я Василя Дука переживала великі труднощі. Василь був активним у боротьбі фермерів, брав участь у демонстраціях і належав до фермерської юнії. Він був багато років секретарем відділу ТОУК, аж доки фармерський дім був подарований до Села спадщина в Елк Айленд парк.
Його дружина Марія померла в 1969 р. Після того,
^ він деякий час працював у Вегревилл доглядачем Дому для старших громадян^ а відтак перебрався мешкати в домі для старших громадян **Лайєнс голден вилла" і там жив до кінця свого життя. Через останніх 10 років він п е р е йшов 8 о п е р а ц і й, дізнався, що хворува в хворобою раку. Так закінчилось його життя в лікарні.
4-го січня у Вегревилл відбулось зібрання товари^ шів, на якому автор цих рядків Анто н М окрі й виступив з промовою про йо го життя. Похорон відбувся з руської право^ славної церкви св. Івана Баптиста. Службу проводив О. Смитюк, тіло поховано на Коммюниті цвинтарі у Вегревилл.
У глибокому смутку залишились: Доналд з дружиною Віккі у Венкувері, Б. К.* дочка Да я на з чоловіком Роджером Гордей у Вайт Рок, Б. К., 4 внуки — ДігДі, Дійн, Джовді і Таммі. Залишились брати і сестри — Катерина, Микола, Петро і Анна, зведенні брати і сестри
^ Михайло, Олекса, Орест,
Едвард, Марія Качмар і їхні.
родини, багато племінників і
племінниць в Канаді і на
Україні. Син і дочка в світлу
пам'ять дорогого , батька
склали в пожертву $30 на
нашу пресу, за що ми їм
сердечно дякуєм.
Прощай навіки, дорогий
друже, Василю! Хай
канадська земля буде тобі
легкою. Вічна тобі пам'ять! Антон Мокрій, Едмонтон.
Пам'яті Лукаша Савича
Едмонтон, Алта. бгго січня ц. р. помер добрий друг і прихильник прогресивного руху, читач нашої преси Лукаш Савич, на 89-му році життя.
Л. Савич народився 2 листопада 1901 р. в селі Борд^'-ляки Бродівського району на Львівщині, Західна Україна. В ті часи на тих землях панувала Австро-У горська імперія.
Батько Тимко і мати Анна, яка походила з роду Брочков-ських, мали 5 дітей. Два бра-
ти поїхали до Канади перед Першою світовою війною і а решта родини Савичів пережила страшні бої в їхній околиці і пошесть хвороби, яка пройшла смертоносно по Європі. Одна сестра померла ще молодою, а відтак померли мати і батько. Брати в Канаді спровадили до себе Лукаша у 1926 р., коли польська шляхта почала надмірно знущатись над українцями.
ПриСхавши до Канади, Лу-^ каш працював на різі^их роботах, головно на залізній дорозі. Він приїхав до Едмонтона і став там до праці у залізничній компанії СНР. Тут познайомився з Марією Закодонською, родом з села Зваричі коло Чорткова на Тернопільщині. Вони одружились у травні 1929 р., виростили два сини — Едварда і Олександра. Лукаш і Марія пережили тяжкі часи економічної кризи 30-их років. Л у-
(Закінчення на11-Ій стер.)