Понеділок, 1 квітня 1991 р.
«ЖИТТЯ І СЛОВО»
СТОРІНКА 7
Петро КРАВЧУК
Вони обрали Канаду
(Продовження)
Умови одержання гомсте-ду були такі: аплікант платив 10 доларів і зобов'язувався^ жити на гомстеді і виробити з нього фарму. Персонально мусив жити б місяців у році на гомстеді. Мав жити протягом трьох років. Лише після того він ставав власником землі. За три роки гомстедовець був зобов'язаний спорудити на землі житло.
Далі він буквально писав:
*'Коли приглянутися територіальному розміиден-ню українських фармерів, то воно з національних взлядів досить некорисне. В Манітобі жиють вони на північ від Вінніпега, творячи оази посеред різного рода ч у ж и н ц і в. С е є ; так о ж найубожний край, в части мочаристий. В Єаскечевані та Альберті заняли українці досить вузький простір землі зі сходу на захід. Тут земля більше плодовита ніж в Манітобі, тож економічно вони значно сильніші від тамтих".
То   правда»   що перші українські поселенці майже всі, крім незначної кількості осіб,   поселювались в За хід н і й   Канаді   — в М а н і т о б і,   С а с к е ч е в а ні; Ассинобої,   Альберті на земельних  наділах. Також правда, що чимале число їх стали  робітниками при будові залізничних колій, інші працювали у вугільних шахтах, особливо в Алберті. Дещо пізніше значне число > галицьких   і буковинських емігрантів знайшли працю при  будові залізничних колій, у вугільних шахтах і при вирубці лісу у Британській   Колумбії.  Г саме про поселенців   у західних провінціях   Канади тоді найбільше  говорилось на сторінках газет Галичини і Буковини.   Лише значно пізніше преса заговорила про українських  поселенців у Східній   Канаді. Газета "Діло'\ яка будучи щоден-ником,   багато місця присвячувала українським поселенцям за океаном —у Сполучених Штатах Америки,   Бразілії,   Аргентіні і Канаді,   опублікувала 27 листопада 1912 р. ^респон-денцію        під заголовком "Між  русинами у Східній
Канаді". —
Автор кореспонденції
писав свою статтю на борту корабля"МапіІоЬа"/ що плив по Великому озері (Ьаке Зирегіог). Кореспонденція дуже цікава, бо її а? -. ч>р багато подав інформа-цій про тодішній стан українських   поселсг-'ч у
Східній Канаді, про яких до того часу майже нічого не було відомо ~людям у старому краю. Вона також є чималим причинком до історії українських поселенців у Канаді, незважаючи на свій невеличкий розмір. Він писав:
"В наших часописах в Галичині появляються часто вістки з Канади: з них ми довідуємося, що в Канаді наш нарід має будучність, бо не є виставлений на винародовленє, так як в Злучених Державах. Приймаючи на разі се за правду, киньмо рівночасно троха світла на ті відносини^ які запанували між тутешніми українцями. А що Канада — се більший простір, ніж ціла Європа, тому пригляньмося на разі житю нашого народа у східній Канаді, се є в провінціях: Квебек і Онтаріо.
Весь загал тутешніх русинів розкинений на просторі в четверо більшім ніж Австро-Угорщина і лише в деяких містах жиють вони в більшій кількості. Всі вони — з малими виїмками — денні робітники у фабриках, копальнях срібла, при будові залізниць Сіпіяру (СРЯ), в лісах і взагалі де лише є робота, там напевно найдете українця. Се самі емігранти зі Східної Галичини (з Поділя), з Буковини та закордонної (Наддніпрянської — П. К.) України.
Більшими громадами жиють українці в деяких місцевостях (Торонто, Монтреал, Сатбори, Копер-кліф. Су Ст. Мерііін.)одначе мало де можна побачити яку небудь організацію. На се складається багато причин, а головно та, що кождий почуває ся тут лише хвилевим робітником і його мрією є вертати ся якнай-скорше "до краю". Хоч, як згадано, тутешні українці походять зі східних, отже зі свідоміших повітів Галичини, то сеї свідомости тут зовсім не видко. Назви русист (ги(Непіап) ніхто тут не знає, а загально кождий називає себе "поліш" — поляк — і так записує їх також урядова статистика.
Сталих поселенців українців у східній Канаді мало, бо цілий сей край ^ се безмежні гористі околиці, покриті в більшій части лісом. Впрочім
се зовсім неурожайні скали; тож лишг в долинах понад ріки та озера, котрих тут дуже багато, повстають людські оселі. Через те фармерів тут взагалі мало, а з наших лише одиниці мають тут недвижимі маєтки. Що українці тут не винародов-
організаційну роботу с^ред у краї н с ь к и X т ру д а|гі в у Схід ній Канаді — у М р н т рі еа л і, Тор онт о, ВелланДі Ошаві, Оттаві і/ зокрема, в Тимміїїс і Кобалт —серед українських гірників. Безперечно, що ФУСД^ її керівники, серед яких був і Василь Гол о в а ц ь к и й, допускались серйознил помилок в національному питанні, хоч його не нехтутали,  як йисав Д. у^
кореспонде ні;іі ^*Між^ русинами у Східній Канаді", що була опублікована в львівській газеті "Дш
Статті^ які друкувались на сторінках газети •'Громадський голос"; розпбвідали в головному про життя і працю емігрантів-ррбітників при будові заліз ничих шляхів, у вугільних шахтах; ■■завйдах.
Журнал "Добра новина" І січня І 914 р. опублікував кореспонденцію з Канади п; 3. "Як живуть робітники Канади-'. Дозволимо собі гіереповісти її зміст:
У глибині північних гір Канади у віддалі500 миль від цивілізації маса роітників, зложених з 7-8 тисяч голов, працює сокирами, кольофа-ми, лопатами, промощують сх) б і д ор 6 гу в п у с т и н і 1 К о ж д и й м е т р у к і н ч єн о ї роботи відцалює їх чимраз бі л ьще в ід ці ві лі за ції. Діляться на три групи. Дві є вандрівні, рДна приходить, друга відходить, а третя працює. Щотижня змінюєть^ ся образ. Ті що роблять на однім місці, йдуть далі в пустинний крайі^ а їх місце Займають іншіу що вічно напливають зі Сходу.
Канадський залізничний робітник, званий "богоНк-^)і належить до окремргб гатунку робітників, що стала вже кастою. Є то волркита столітя промислу, вічнр вандруючий з своїм брудним корабельним куферкрм, Руки і нрги Се бдинокий його капітал: Працює ними: то вандруючи, тР копаючи землю. На "кінці сталі", там де кі нчаєть ся 6 ста н ній залізничний тор, уряджують табір, що складається з тягаровйх вагонів. В тих вагонах є спальні і харчівні для'ррШ^^ С тут також
бюро праці, бо хто не зробив умови в Едмонтоні і в найближчім місті; той в цім таборі йде до бЮра праці і при віконці кладе свій підпис на умові. Італійці, угорці, шведи,   українці, поляки
тиснуться до віконця. І   Платня кваліфікованого
робітника виносить З долари
на день. З того відтягають 1
долара  за харч, який дає
підприємець будови залізнй-
*)  ВоНипк  (англійське) — — - . . .. ... . ■ Згірдлива назва емігрантів із
Евентуальність (латинсьіц||||д^||^|у|^но! Європи (особливо сло-можливість. в'янських).
люються так скоро як в Злучених Державах, причина лежить в тім, що тут дозволяєть ся закладати неанглійські школи. В додатку населення тут ріж породне, т о ж годі тутешнім нашим робітникам опанувати всі мови. Тому вони волять вже лишитися при українській мові, а англійської виучують ся лише настілько, щоби мо^ли порозумітися при роботі.
з англійських та французьких шкіл користають мало, а заложенє своїх шкіл, їх нестати. Одиноку пробу в сім згляді зроблено в Монтреалі. де наших людей начисляють 3-4 тисячі. В інших місцевостях ще не думають, а ся справа вирине хиба щойно тоді на денний порядок, коли знайдеть ся більше сталих поселенців.
Здаєть ся, що се вже буде вищий степень нашої праці, а тепер треба би конче зачати від організації робітників^ які не маючи своїх фахових "юній" та належать до англійських, виставлені і на визиск зі сторони компаній і не мають найменшого забезпеченя на час хвороби ані на евентуальність*) нещасливогР випадку. Вправді з рамени англійської робітничої організації їздить поміж наших робітників п. Василь Головацький, одначе його праця обмежуєть ся на -п ропагованю социяльнедемократичної доктрини. їх наслідок хиба такий, що наші найсвідоміші одиниці почина ю т ь об к иду вати найпоганішими лайками всі наші національні святощі та зовсім перестають почувати себе українцями. Звідси, здається, піде перший початок до винародовленя наших людей.
Мимо сього некорисного національного стану між українцями у Східній Канаді, народна праця могла би принести гарні успіхи, коли би до неї взялися статечні інтелігентні провідники, яких власне тут як найменше можна їх знайти тутки. Колись одначе і вони знайдуть ся".
Автор кореспонденції хоч дав досить вірну картину щодо стану українських поселенців у Східній Канаді в І 9 1 2 році, але де що тенденційно висловлюБався про діяльність федерації українських соціал-демократів Канйди, яка вже тоді розгалузила свою працю серед українських трударів у Західній   Канаді   і почала
ці. Часом обтягають місячно коло одного долара на "Касу -хворих". Решта — чистий доход робітника.
Робочий день триває від 7 рано до 6 вечора з двогодинною перервою на об і д. З кінцем місяця "богонк" думає над тим, щоби покинути роботу при будові залізниці. Найчастіше заберає свій куферок і мандрує далі, шукаючи іншої праці. Але тут показується відворотна сторона медалі. Залізниця обдирає робітника з грошей, які дала йому заробити. Гтак, їзда на Захід, до робітничого табору, коштує 1 цент за милю. Але їзда на Схід, отже з поворотом, коштує 4 центи за милю. Отже робітник мусить купувати дорогі білети, коли хоче вирватися з т ого д а л е ког о к р а ю, особливР на Схід. Саме таким способом підприємець будови залізниці хоче п ри м у с и т и робітник а залишатися на роботі. Але не багато є тут таких робітників, що можуть довго задержатися, бо умови праці дуже важкі.
Про робітниче життя, особлив о е мі грантів -трударів у Східній Канаді, розповів подрібно Осип Задурович із Форт Вильяма (Онтаріо) в листі до "Громадського голосу" (2 березня 1914 р.).
Він писав, що разом з групою емігрантів прибув до канадського порту Квебек 26 липня 1913 р. Після лікарського огляду у великому еміграційному залі, емігрантам довелось таки зразу почути "у ще мливі епітети" на свою адресу шовіністів. Один службовець еміграційного уряду називав людей "мургами" і "свінь-ми". Коли емігрантів завели до канцелярії, то почали випитувати до кого їдуть, звідки походять, чи мають "на показ" 25 доларів, хто вони, якої національності.
І Осип Задурович писав, що сумно було слухати, коли через свою національну несвідомість, називали себе "галіці я н а ми'' * гре к о -католиками", "австріяками". Дехто, хоч був українцем, називав себе "поляком". Коли • Осип Задурович запитав його, чому він це зробив, то він відповів, що чув, що в Канаді з поляками краще поводяться, ніж з українцями. Мало х т о: називав себе українцем.
ЗчКвебеку Осип Задурович
поїхав до Монтреалу. Але там було багато емігрантів без праці, тому вирішив податися до Порт-Артура.
Подорож поїздом тривала 36 годин через Східне Онтаріо.
(ДАЛІ БУДЕ).