СТОРІНКА 10
«ЖИТТЯ ІСЛОВО»
Понеділок, 13 травня 1991 р
Пам'яті Івана Клевчука
Келгарі, Алта. — Ділимося сумною вісткою, що не стало в живих вірного друга Марії, батька дітей, дідуся внуків, члена наших прогресивних організацій, читача
прогресивної преси, Івана Клевчука.
Він помер 21 березня в Дженерал госпіталі. Похорон відбувся 27-го березня з похоронного заведення Лей-денс при великій участі людей.
Іван народився 20^го липня 1902 року в незаможній селянській сім'ї і в селі Став-чанах на Буковині. В той час Буковина була під пануванням Австро-У горської монархії аж до 1918 р., а після під пануванням румунських бо-ярів. Село Ставчани знаходиться в Кіцманському районі Чернівецької області.
У сім'ї Клевчуків було шестеро дітей: троє д) ті троє хлопців. Життя, як і інших незаможних селян, було незавидним. Коли Іванові сповнилось 21 рік, його заре-крутовано до Румунської армії. В армії треба було пере^ носити побої від румунських жандармів та офіцерів.
Після служіння в румунській армії Іван повернув додому і при допомозі родичів йому вдалось виїхати до Канади у серпні 1926 року. До Канади він прибув просто до провінції Саскечеван, міста Йорктон і тут пощастило влаштуватись на роботу в компанії Сіпіара. Поми-мо того, що були різні труднощі, він був задоволений, що став до праці, але не надовго, бо після двох років став звільнений з роботи, і залишився не лише без роботи, але й бе. грошей. Те, що він заробляв, треба було вжити частково для свого щоденного життя, а що залишилось з зарплати, треба було висилати до родичів, допомагати сплачувати довг, який заборгували для нього, щоб міг виїхати до Канади.
Коли він залишився, без роботи і без грошей^ треба було шукати якогось зайняття, а грошей на оплату переїзду не було. Треба було, як багатьом нашим безробітним в той час, ловити вже на ходу тягарюві поїзди, і в гру-зових вагонах шукати заняття. З великим трудом йому
пощастило прибути до Келгарі, в Алберті, і за допомогою свого односельчанина Ф. Липки влаштуватись на роботу в компанії Сіпіара. Тут він працював 39 років, аж до пенсійного віку у 1967 році. Тут Іван познайомився з Марією Коржиківською, яка прибула до Келгарі з Манітоби до свого брата 1931 року, і 1932 року вони одружились. За час свого подружнього життя, вони виховали хороших двох синів, яких покійний старався привозити і посилати до Робітничого дому на навчання музики. Зараз вони, Богдан і Данило, живуть вже своїм сімейним життям.
За час свого подружнього життя Іван радів, що дожив бачити своїх синів в парі з невістками —- Катериною і Ілейн, внуків: Богдана, Теда, Роберта, Кара, Арона і Ло-рейн. Всі вони зараз вболівають за своїм татом і дідусем, а також братова Параска Клевчук в Келгарі. Рідний брат Василь, якого Іван також спровадив до Канади (чоловік Параски), помер вже кільканадцять літ тому в Келгарі. В родинному селі ще залишились в живих дві рідні сестри: Зоя Андрощук і Анна Проскурняк. Всі вищезгадані рідні вболівають за ним: в першу чергу дружина Марія, діти і внуки, а також всі хто знав покійного, включно^ ми, члени прогресивних організацій, бо покійний, в додатку до забезпечення і виховання своїх рідних, також приділяв часу і енергії організаційному прогресивному і мировому руху. З 1929 року він вже став членом ТУРФДому і РЗТ, а коли ми оформили 1971 року Клуб літніх громадян, він також став його членом.
Часто виконував різні обов'язки, був довші роки протокольним секретарем ТО-УК, був членом хорового гуртка, жив повним, не лише фамілійним, але також і
організаційним життям.
З промовами в похоронному заведенні в пошану покійного виступили Джим Скульський на англійській мові і автор цих рядків на українській мові. Гейзел Скульська виконала дві пісні: українською мовою «В пошану товариша», і англійською мовою «Зелене поле літом» («Грін філд оф сом-мер»). '^^
Тіло покійного похоронено на Квінс Парк цвинтарі в Келгарі. Над могилою Дж. Скульський також зачитав співчуваючі слова на англійській мові. Опісля відбувся меморіальний обід в Українському культурному центрі, де також Дж. Скульський проводив прюграмою. Слід
ПАМ'ЯТІ ТЕКЛІ МУСІЙ
Венкувер, Б. К. — 14-го квітня 1991 р. на 90-мзг році життя перестало битись серце Теклі Мусій. Вона була членкинею Жіночого відділу ТОУК і була щирою його працівницею, як також працювала в користь нашої української прогресивної преси. Зокрема, покійна високо цінувала і читала газету "Життя і слово", заохочувала і інших людей до читання її любимої газети.
Останніх 12 років свого життя Текля хворувала і не мала нагоди вчащати на підприємства, які відбувались в нашім Культурнім центрі. Покійна була членки нею хору літніх' громадян (коли була при добрім здорові) і брала в його діяльності участь. Смерть Теклі була великим ударом для членів цього хору, вони глибоко відчувають втрату дорогої товаришки...
Хай матінка земля прийме її в свої обійми. Родині покійної ми висловлюємо глибоке співчуття і ділимо біль, який вони зараз переживають.
Прощай навіки, шановна товаришко Текле! В її світлу пам'ять я складаю $10 на пресофнд "Життя і слова".
Антен Цитульський.
згадати, що на похороні були присутні рідні Марії й Івана: швагер П. Коржанів-ський з дружиною і рідна сестра Марії Василюк з КелОвна, Б.К. Вони спеціально прибули з Британської Колумбії, щоб востаннє віддати пошану своєму швагрові І. Клевчуку. Під час меморіального обіду виступив молодший син Данило, і старший син Богдан, рівно ж і один з внуків покійного, дякували всім присутнім, які прибули востаннє вшанувати їхнього тата і дідуся. Дружина покійного Марія також висловила присутнім подяку за шану віддану її вірному чоловіку. Вона подякувала жінкам-кухаркам, які постарались дати добру обслугу харчами для всіх присутніх. Дружина Марія в пошану чоловіка пожертвувала $100 на поміщення біог графії і фото покійного у газеті , яку він^любив читати, а також $100 на Музей Т.Г. Шевченка в Палермо.
Всі ми, не лише рідні і близькі покійного, але всі ми, члени організації, хто знав його, скажемо від себе: спи^ наш дорогий і незабутній; вічним сном, а канадська земля, на якій ти прожив більшість свого життя і^ру-дився чесно на ній, хай буде тобі легкою!
І. Алексісвич.
Пам'яті Михайла Марусяка
Меннвнлл, Алта. — 14-го лютого ц. р. на 89гму році життя помер Михайло (**Майк") Маруєяк. Кончина сталася у нього вдома, у "Меннвнлл манор".
Михайло Марусяк народився 13-го липня 1901 р. на Буковині, Україна, в сім'ї Василя і Ірини Марусяк. На початку 1920 року він одружив с я і з п е р ш о ю дружиною Марією. У них народились два сини, один з них помер у дитинстві.
1928 р. Михайло приїхав до Канади в пошуках нового, кращого життя для себе і сім'ї. Після приїзду до Канади померла його дружина і догляд за сином на Україні впав на плечі родичів покійної Марії. Михайло працював на фармах у околицях Меннвнлл і Верміліон аж доки не спромігся купити свою фарму.
У 1943 році він знайшов працю при будові шляху Аласка гайвей. Як роб ота закінчилась,, він повернувся додому, познайомився із молодою кейті і вони одружились 10-го серпня 1943 р. Разом вони виростили 5 дітей. Михайло працював дуже важко на фармі, щоб забезпечити свою велику сім'ю харчами, одягом і іншими потрібними для життя речами, у 1968 р. він продав фарму і 1969 року переїхав з сім'єю на сталий
побут до Меннвнлл, Алта. Щоб заповнити вільний час у своїм житті, займався риболовлею, подорожував, багато ходив пішки до околицях, грав більярд і займався іншими розваго-
вими програмами у Клубі літніх громадян "Дроп-ін сентр". Михайло теж любив листуватись із своїми рідними і друзями.
Ще одну приємність в житті мав покійний М. Марусяк: він дуже любив дні, коли до нього приходили у відвідини його діти і онуки. Він оживав і дуже дорожив такими візитами. На жаль, його здоров'я почало підупадати і прийшлось відмовлятись від багато діяльностей, які він виконував раніше з великою радістю.
Закінчилось ще одне життя до б р о і і п р а ць о в и т ої людини, яка теж зробила свій вклад у загальну мозаїку життя українців у Канаді. Михайло залишив у глибокому смутку його дорогу дружину Кейтіу Меннвнлл, 4 сини — Фред і Билл у Лл ой дм инстер, Н и к у Меннвилл, Стів і його дружина Еллі з дочками Лорі, Дейна та Нику Гінтон; одну дочку Айрін і її чоловіка Дон МекАММойгд^ з Гсином Блейн у Меннвилл. В СРСР з а л и ш и л и сь його с и н Михайло з дружиною Антонією у Москві, 2 онуків^ 7 правнуків; 2 сестри Параска і Настуся. Раніше померли його батько і мати, брат Василь, один син Метро і один онук Олександр.
П о X о р о н М. Мару ся ка в ід б у вся із М ек К він меморіал юнайтед чорч у Меннвилл з участю мре. Даянн Астл. Труноносцями були Билл Голіновський, Джов і Стів Василиця, Джов Гарднер, Моррис Семенюк і Гете Токос. Тіло поховане на Меннвилл цвинтарі.
Пам'яті Дмитра Захарука
Ст. Полл, Алта. — 4-го травня 1991 року сповниться 8 років, як перестало битись серце мого дорогенького Дмитра. Він заснув тоді вічним сном. Я, його дружина Марія, осталась у горю і смутку, одинока, як та билинка в полі.
Дмитро був прогресивною людиною, постійним читачем "Життя і слова", яке читав до кінця свого життя.
Хочу відзначити болючу дату нашої розлуки пожертвою в сумі $50 на пресовий фонд "Життя і слова". Склоняю мою голову над його могилою.
Спочивай, мій дорогенький Дмитре у тихій могилі на
канадській земліі нехай вона тобі буде легенькою. Ти трудився на ній 62 роки чесно і тяжко. Я ніколи тебе не забуду, як теж нашого спільного і щасливого життя.
За л и ша юсь із д ру ж ні м привітом,
Марія Захарук.
БОРИС ЄЛЬЦИН КАНДИДУЄ НА ПОСТ ПРЕЗИДЕНТА РОСІЇ
Рух Демократична Росія висунув голову Російського парламенту Бориса Єльцина кандидатом на наступних виборах президента найбільшої республіки Радянського Союзу.
Вибори відбудуться 12 червня.