ЄТОРІНКА 6
<<ЖЙТТЯ І СЛОВО»
Понеділок, 19 травня 1986 р.
Віктор Шпортькр — 3№
м голосом, в
Він виходить на сцену Київського мюзик-холу — стрункий, завжди елегантний — і відразу зачаровує слухачів чудовим голосом, чарівною манерою виконання, невимушеною сценічною поведінкою.
Віктор Шпортько симпатизує вимогливій київській публіці. Для нього українські комозитори пишуть пісні, отже, він часто буває першим виконавцем згодом популярних естрадних творів. Йому часто пропонують віи-ступити по телебаченню, озвучити художні фільми.
-— Вперше я вийшов на естраду в рідному Дніпропетровську, — роізповідає співак. — Тому передувало навчання у музично-педагогічному училищі, потім викладання у музично-хрровій
школі сольфеджіо та теорії музики (клас баяна). Та мені дуже хотілося співати. Якось зустрів свого першого вчителя з вокалу заслуженого артиста України Петра Куч-мія і поділися з ним своїми мріями. Він уважно вислу-хав мене і порадив звернути-
ся до Дніпропетровської обласної філармонії, де для щойно організованої естрадної групи потрібен був со-ліст-вокаліст. Виконавши три пісні перед спеціальною комісією, я був зарахований до новоствореного колективу. І досі згадую його керівника Миколу Тамрозова, який добре знав вимоги сучасної естради. І, безперечно, чимала його заслуга в перших моїх успіхах на сцені...
Невдовзі Віктора запросили до популярного ансамблю «Водограй», де він став провідним вокалістом. Цей період був сповнений цікавими зустрічами з композиторами, поетами, відомими співаками. Виступи у спільних концертах з популярними майстрами естради багато дали молодому співакові. Маючи
в мирі й злагоді
добрий природний смак, Віктор Шпортько переймав від них кращі риси творчості, відкидав зайве, виробляв власний стиль виконання.
1978 року Віктор Шпортько одержує пропозицію працювати у Київському мюзик-холі. Співак погодився. Але довелося вчитися заново, адже мюзик-хол — це яскраве ревю, своєрідна вистава, в якій треба бути не лише співаком, а й актором — виразним, стислим у засобах образно-сценічного втілення музичного твору, і водночас легким, невимушеним. Віктору Шпортьку це вдалося.
В репертуарі Віктора багато ліричних пісень. Пристрасно виконує співак і твори яскравого громадянського звучання. Про нього влучно сказав відомий український композитор Вадим Іллін: «Важко переоцінить роль виконався, у народженні нової пісні. Віктор Шпортько — ідеальний співавтор, бо у
ньому . щасливо поєднався тонкий музикант, співак з красивим голосом і вдумливий інтерпретатор, який розуміє задум композитора, поета. Успіхом багатьох пісень я завдячую саме цьому виконавцеві».
Віктор Шпортько любить співати твори І. Поклада, В. Івасюка, І. Карабиця, М. Мозгового, О; Осадчого. Чільне місце в репертуарі співака все ж належить українським народним пісням, у яких — душа і правда почуттів, правда життя. Скажімо, пісня «Чорнії брови, карії очі...» у виконанні артиста завжди викликає у слухачів гамму співпереживання, мимохіть робить їх учасниками ліричної дії, малює у пам'яті кожного хвилюючі епізоди із власного життя.
Віктор Шпортько — цілеспрямована людина, закохана в мистецтво, якому й віддає весь свій вільний час.
Валентина СОКОЛЕНКО.
на нашій прекрасній блакитній планеті" Натхненну працю вінчає успіх
У Полтавському обласному театрі імені М, Гоголя тривав святковий концерт на честь кращих трударів області, серед яких була Ганна Сиволап — прославлена доярка, мати п'ятьох дітей. Герой Соціалістичної Праці, депутат Верховної Ради СРСР, член Радянського комітету захисту миру.
На сцені чарівна тендітна артистка співала пісню про людську шану, яку має за свою сумлінну працю ця славна донька краю тополиного — Полтавщини.
Чудовий голос співачки, теплі слова пісні полонили всіх. Потім вона зійшла зі сцени, вручила квіти Ганні, обняла і поцілувала. Довго не вщухали оплески на честь знатної доярки та в подяку співачці за чудове виконання.
Цю пісню Наталя Хомен-ко, артистка обласної філармонії, підготувала разом з поетом Михайлом Казиду-бом та самодіяльним композитором Олексієм Чухраєм.
«Люблю співати для сільських трударів, руки яких пахнуть сонцем, хлібом, молоком, землею... Мені це близьке й зрозуміле, адже я виросла в селі, завжди поділяю радощі й печалі людей, їх турботи і любов до праці. З концертними виступами об'їздила майже всі села Полтавщини. Найулюбленіші пісні — про жіночу долю, вірність, кохання, материнську любов... Мрію приїхати до рідного села Хоцьки Переяславського району, що на Київщині, з новим концертом. Там я народилася, там біля ставу шумлять верби, які я власноруч садила, там я завжди бажаний гість, —
розповідає артистка. .
■— Коли співаю в коінцер-тах пісню Анатолія Пашке-вича «Степом, степом», завжди в уяві бачу рідне село, себе маленьку на руках у мами і одиноку постать Ярини — сусідки, у якої чоловік і двоє синів не повернулись з фронтів минулої війни, віід-чуваЮ душею її гіркі вдовині сльози, — продовжує Наталя.
Після закінчення школи вирішила дівчина їхати до міста, вчитися на географа. Але якось потрапила до Переяслава і раптом на дошці оголошень побачила велику афішу. Це було запрошення бажаючим вступати до студії при народному хорі Григорія Верьовкй у Києві. «їду», — блискавкою сяйнула думка. Попереду чекав випускний шкільний бал, але Наталка напередодні забрала атестат про середню освіту, і вранці рейсовий автобус уже мчав її до столиці України.
Прямо з автостанції вирушила до студії. Тривали екзамени другого туру: на перший вона вже запізнилась. Приймальну комісію очолкь вав Григорій Верьовка — зна-
ний музикант і композитор.
Дівчина несміливо зайшла до класу. її попросили заспівати. «Ой гиля-гиля, гусоньки, на став»^ — почала Наталя. Пісня лилась вільно і легко. Члени комісії посмі-хались... ''■
Прослухали, сказали: «Добре, можеш іти». Вийшла. «Ой, чому вони посміхались? Мабуть, сміялися наді мною». Наталя вискочила на вулицю. Серце шалено калатало. Невдовзі знову повернулася в аудиторію. На неї здивовано подивились. «Що ти, дівчино, хочеш?» — запитав Григорій Верьовка. ■ —Співати.
— Ну, співай, співай.
Коли вона закінчила, члени комісії, незважаючи на правила, що заборойяють екзаменаторам виявляти емоції, зааплодували. А коли екзаменатори виходили з залу, у натовпі абітурієнтів Наталку помітив Г. Верьовка. «Будеш, будеш співати!» — запевнив він дівчину.
Так для Наталі щасливо
скінчились екзамени —і без першого і без третього турів вона стала студенткою студії, Два роки напруженої праці . Вчилася легко, віесело, з великим бажанням. Педагоги Станіслав Павлюченко, Леонід Тринос розкривали пс5>ед дівчиною красу класичної музики та народної української пісні, навчали нотній грамоті, вмінню вільно володіти голосом, безпосередньо триматися на сцені,
Коли скінчилось навчання у студії, дівчина вирішила поєднати пісню і танок, Гі приваблював хоровий спів у невеликому колективі. Так Наталя Хоменко опинилась у жіночому вокально-хорео-
Звучить музика Баха, Ген-деля, Римського-Корсакова, Рахманінова, Россіні... На зміну класиці приходять українські, російські, білоруські, молдавські народні пісні,-народжуються нові варіації, обробки... Майже щодня ці твори виконує Олександр Харченко на репетиціях. Для музиканта у роботі немає тривалих перерв, він постійно має підтримувати творчу форму. Цій прописній істині молодий музикант прагне ніколи не зраджувати.
Натхненну працю завжди вінчає успіх. У 15 років Олександр Харченко став переможцем конкурсу солістів-
баяністів, що проводився серед учнів музичних шкіл України. Це було кращою ре-(Докінчення на 7-ій стор.)
графічному ансамблі «Веселка», створеному при Полтавській обласній філармонії . Після першого ж прослу-ховування керівники ансамблю були зачаровані її соковитим голосом красивого тембру і широкого діапазону.
«Немає для мене життя без співу, без професіональної сцени», веде далі Наталя. -т- І хоч доводиться їздити на гастролі, протягом тривалого часу не бувати вдома, але я б не змогла змінити професію».
І ця любов до творчості народжує любов і шану слухачів, шанувальників таланту співачки. На обласне радіо надходять численні замовлення: «Передайте пісню у виконанні нашої улюбленої співачки Наталки Хоменко», — пишуть слухачі.
Наталя — постійна учасниця святкових міських,_ обласних концертів. її часто^ можна бачити на підприємствах області, де вона виступає перед робітниками під
час обідньої перерви, влітку — просто неба перед сільськими трударями.
Репертуар артистки — найрізноманітніший: українські народні пісні, твори сучасних композиторів — А. Пашкевича^ М. Степаненка, М. Мозгового, В. Івасюка, І. Шамо, земляків-полтавців В. Міщенка, О. Чухрая.
«Люблю працювати з самодіяльним ансамблем «Карусель» під керівництвом заслуженого працівника культури УРСР О. Чухрая, з задоволенням виконую його пісні. їх прекрасно сприймали під час наших виступів у Польщі, Болгарії, Чехосло-ваччині, куди ми виїздили з концертами», — розповідає Наталя.
Заповітна мрія Наталки Хоменко: «Співати, співати, співати! Бути бажаною гостею у будь-якій аудиторії, де панує доброзичливість! Жити в мирі й злагоді на нашій прекрасній блакитній планеті».
Г.ВАТУЛЯ.