Сторінка 10
"ЖИПЯ \ СЛОВО
Понеділок, 2\ березня І966 р.
Оплата за воду у піднесена понад 60 процентів
Вінніпег. — Міська рада Вінніпегу рішила, помимо сильної опозиції ряду ал-дер.менів, прийняти несправедливу пайку додаткових коштів каналізації, ~призна-чену метрорадою Великого Вінніпегу на м. Вінніпег, та здобути на це прибутки шляхом піднесення оплат за воду по 5 центів за кожних 100 кубічних футів води.
ічоли зважити, шо в 1964 році, теж під натиском мет-роради, міська рада Вінніпегу піднесла оплату за воду вдвоє — від 4 до 8 центів за кожних 100 кубічних футів, а тепер від" 8 до 13 центів, або знову 60 процентів більше, то за два ро-,' ки оплата ,за воду, при теперішній госполаріїі та ' по-ЛІПШІ .меіро{)ади, піднесена ВІ.1 4 ценгіи до""- 13 центіч, або більше ніж втроє. Це неабиякий зріст оплат за воду за дворічний період!
Ліетрирада збільшила в цьому році КОШТІ! вгримашія каналізації на м. Вінніпег майже на 35 процентів — з $348,000 до ^1,300,000. Л міська рада Вінніпегу 12 голосами проти 5 прийняла цей додатковий, несправедливий тягар, бо, мовляв, "ін-
шого виходу нема". Так ви-словивсія алд. Парахін, який голосував за підвищення оплати за воду. -Разом з Парахіном голо-
-сували за піднесення оплат за воду на 60 процентів такі алдермени: Йосип Кроп-ко, Ісодор Волч, Ллойд Стнн. сон, Р. Моффат, Л. Клей-дон, І. Теннант, Д! Молли-ген, Г. МекЛавд, М. Данц-кер, Дж. Г. Гарві і Л. Гел-лонквист. (Відсутнім був алд. Ребчук).
Деякі з них говорили, що це несправедливо, але ми мусимо заплатити наложе-ний метрорадою рахунок заС каналізацію, "інакше наш комісіонер фінансів Р. Я. МекЛін буде сидіти в тюр-
МІ . ■
Опозицію проти паложен-ня несправедливих додаткових коштів очолю[5али алдермени Джозеф Зукеп, Ернест Енне і МскГарі$а.
"Чому ми мусимо далі платити зростаючі кошти об. ; сл\ти передмість?" — запи-" тав алд. Енне. "Хай перед-.міетя плати І ь додаткові кош. ти. Ми^ станемо некорисною установою, якщо .ми далі будемо гумовою печаткою і одобрятимемо ці кош-
ти", додав Енне.
Алд. Гарва заявив, що ця підвишка не є , на користь людей, яких я представляю. "Вінніпег став дійною коровою для метроради".
Алд. Зукен закликав міську раду відкинути підвишку. Хай метрорада позиває міську раду за неплачення коштів каналізації. Ми матимемо добру нагоду доказати всім, що з встановленням метроради Вінніпег при-
мушений субсидувати перед, містя, нести несправедливі додаткові тягарі.
МЕТРОРАДА ЗБІЛЬШИЛА ТРУДНОЩІ
Підвишка оплат за воду більше ніж втроє, за останні два роки говорить яскраво, якою фальшивою була пропаганда уряду Роблина та назначеного ним голови метроради, мовляв, кошти метроради на рік для подат-ковців Великого Вінніпегу буквально дорівнюватимуть ціні одної пачки сигаретів. Вийшло зовсім інакше, як слушно перестерігали робітничі громадські діячі. Метрорада не розв'язала фінансових труднощів Вінніпегу і передмість, а лише їх помножила.
ЖАЛЮГЦНЄ СТАВЛЕННЯ ДЕЯКИХ НОВИХ ДЕМОКРАТІВ
В такій ситуації виборці Вінніпегу мають повну рацію жадати від своїх представників в міській раді рішучої опозиції проти на-ложення несправедливої пайки коштів метроради на Вінніпегі особливо від робітничих алдерменів.
Та деякі з них не сповняють свого ообв*язку, а пла-» зують перед представниками великого бизнесу. Зокрема жалюгідним є ставлення но-Бодемократич них алдерменів Стинсона, Волча, Молли-генауМекЛавда, які голосували за несправедливий поділ коштів, наложений згори метрорадою.
КРАЩІ АВТОБУСНІ ВОДІЇ
Вінніпег.
Кожного мі-
АЛД. ДЖОЗЕФ ЗУКЕН,
довголітній робітничий громадський діяч Вінніпегу, виступив рішуче проти піднесення оплат за воду на 60 процентів.
сяця управа транзитної системи Великого Вінніпегу проголошує одного з своїх водіїв тролейбусів або автобусів "Оператором Місяця", а при кінці року проголошує і "Оператора Року'*. Милні є кращі водії, які за свою ввічлшлсть та люб'язність отримали найбільше признань від пасажирів в даному періоді — місяці або році.
На днях місячний бюлетень транзитного департа-
менту подав імена вищезгаданих двох категорій кращих водіїв. "Оператором (водієм) Року'* проголошено Е. Л. Кавецького, як також кращим водієм за місяць грудень.
Кращими водіями в інших місяцях, починаючи віл початку року, були: М. Удалій, А. Гайовий, В. Лепмсн, Дж.- Рід, В. Д. Фарина, Дж. Копланд, Сі. Критчлї, Дж, Пестрик, Г. Нюелл, М. Пасічник і Г. Торнер.
НЕЗАБУТНЯ ПОДІЯ В ЖИПІ МАЙНЕРІВ В ПІВНІЧНОМУ ОНТЕРІО
(Докінчення з ст. 9)
полегливо працювали, сподіваючись якогось чуда або знайти тіла пропавших майнерів перед тим, як починати заливати майну.
Юрко Жолуб сидів без світла з одинадцятьма товаришами, які залишилися з ним, спрямовував повітряну струю високого тиску, шоб не допустити газів у штрек. їх пекло у легенях, до того, вони були голодні і стривожені. Вони не знали, чим це може закінчитися. Юрко >І(олуб — найстарший в групі, йому було 54 роки, взяв керівншіию у свої руки, тримав дисципліну, не допускав до паніки.
Сокоро приходив час для залаиа-них в копальні' зробити остаточне рішення. Менше ніж 350 футів від палаючого ' штрека знаходився склад з п'ятьма тоннаміГ динаміту, що от-от міг вибухнути від жари.
*        * *
Субота, 1 година пополудні. Обговоривши своє ненадійне станови-., ще, майнери рішили, що хтось з них мусить пробувати дістатися до шахтного будинку. Юрко Жолуб, усвідомивши, що шанси для цього є один на мільйон, рішив сам спробувати дістатися до піднімального стволу ("шефту") та дати сигнал
на верх. Попрощавшись з друзями та побажавши їм всього доброго, Жо.іуб почав лізти штреком. Незаба. ром він чувся знесиленим від газу, впав до землі, — у калюжу води. Голова страшенно боліла, можна було одуріти. Він запхав голову у воду, обмив лице. Це трохи помогло, при землі легше дихати, подумав він. Відпочивши кілька хвилин, він почав рачкувати напомацки вздовж колії, рахуючи кожну 20-фуюву реііку, щоб знати, як далеко він зайшов. 900 футів. Як близько це здавалося іїому, як ішов по цій колії при кінці зміни, а тепер — ніби милі пройшов. А піднімального стволу таки не видно.
Він повзав далі, відпо^швав, часто вдарявся головою об камінну стіну, бо десь загубив свій шолом.-Витягнув з кишені хустинку, намочив її у воді, зав'язав нею голову. ГІосувався він повільно, гострий камінь врізувався в руки, коліна. Коли скінчиться ця вічність? ^ спитав себе. Але раптом він побачив піднімальний ствол ("шефт*') кілі^ка кроків перед собою. Дим і гази були тут густішими, бо в стволі, природно, був сильний протяг вгору, ^Але він мусив дістатися до стволу, щоб там не було, бо від дього залежало життя товаришів, які зали-
шилися. Він напружив всі сили і досягнув дзвінок, подав сигнал. Вичерпавшись, з сил, він впав лицем додолу, тяжко дихаючи.
На поверхні Юрко відкрив очі на хвилинку, сповістив, де знаходяться 11 майнерів. Рятувальний загін з газовими масками та носилками спус-тився в шахту, врятував ГІ чоловіків. Тяжко дихаючи, кожен з них вимовив: "Дякую, Юрку, дякую".
Через, глупість і жадність на долари майновласншч'а, який мало дбав про людське жмтгя, штреки 84 і 58 були заповнені всяким мотлохом і тембрами замість піском та іншими негорючими матеріалами. Самозаймання в цих штреках створило тліючий вогонь, що випускав вуглекислі гази та дими.
Петро Біленький, член ТУРФДім, який оперував кліткою, працював всю ту п'ятницю, піднімаючи на-верх жертви вогню, з кожною годиною дими і гази ставали все густішими, але Петро не ухивлявся від свого обов'язку. Він далі працював, ' поки не вивіз останнього майнера наверх.
39 майнерів загинуло в тому вогні, про який майновласники пробували забути. Жертви вогню знаходяться похоронені в спільному гробі на кладовищі в Тиммінс. Ця трагедія   залишеться в пам'яті жите-
лів Тиммінс як трагедія, викликана найбільшою немилосердністю май-новласників індустрії в Північному Онтеріо.
Героїв двох українських іммігрантів, які любили своїх товаришів по праці до тої міри, що були готові рискувати своїм життям, щоб спасти їх від загибелі, ніколи не будуть забуті.
Репортер "Торонто Стар" Мор-рей Мегі ІЗ .лютого, 1928 року, писав:
"Якщо кого-будь визначувати за справжній героїзм серед багатьох людей, які раз по раз рискували своїм життям, то ним € Юрко Жолуб, українець родом. Він повзав 950 футів по шляху, де смерть могла чекати за кожним углом. Він причинився до- врятування життя _11-х своїх товаришів".
Юрко - Жолуб помер в червні 1932 р. на 58 році житлія-від страшної майнерської недуги — силіко-сис та від бронхіальної хвороби, спричиненої вищезгаданим вогнем в копальні.
Петро Біленький, який ніколи не' позбувся наслідків   диму   і газу, скаржився на броніхіальну хворобу аж до останнього дня свого життя 16,лютого 1954 року. -
Хай пам'ять про них житиме вічної