Сторінка 10
"ЖИТТЯ І СЛОВО"
Понеділок, З липня 1967-р.
їнці в канадській літературі
(Докінчення з 9-оі ст.|
*Толодкі горбки"
повість
про страшну праііду життя. Автор розповідає про бідних фар-мерів, шіо животіютьііа своїх земельних "Ііаділах — піщаних горбках. Тут вічно буває посуха І люди живуть у злиднях. Всі вони в боргу в місцевого крамаря. Життя їхнє грубе, некультурне. Але це люди чесні й працьовиті: обставини зробили їх такими, якими вони е. бо вони завжди жили в злиднях.
У творі діють тільки два епізодичні українські персонажі: Шнитка і Скрипка. Але голошіа героїня повісті Д\атільда розповідає про боротьбу українських фермерів -^л свої права.   В Сас-
ГАБРІЄЛЬ РУА,
видатна канадськогфранцузька письменниця, у своїх творах розповідає про життя українців в Манітобі (*'Де гніздиться куріпка" І "Вулиця багатств**).
кечеванї, біля Норт Бетлфорла, — каже Матільда, — жили українські фармери, Яіких англосаксонські шовіністи називали "дурними богонками". Але це були працьовиті люди. Одного ра^у вони вирушили пішки до Ріджай-ни, щоі домогтися підвищення закупочних цін на збіжжя, худобу тощо. І хоч їх заарештували й засадили до тюремного ув'язнення, їхній почин зворушив усю ту місцевість. Фармери іішіих національностей почали сходитися на мітинги, громадою обгоі'.о-рювати свої життєві проблеми. Згуртувавшись, вони вибороли собі багато пр"ав. Відтоді українських фармерів почали по»іа-жати.
І Матільда робить висноіюк: "Хтозна, може й серед нас знайдеться двадцять хлопців, які підуть до уряду.і зажадають допомоги ще цього року".
Джордж Рига не випадково вклав в уста Матільди ці слова. В багатьох фармерських районах Манітбби, Саскечевану й Ал-берти українські фармери були зачинателями боротьби за жит-Т€ві Інтереси .землеробів;
Вильям Палюк з Вінніпегу почав писати понад двадцять років тому. В 1943 році вийшла його книжка "Канадські козаки", в якій, крім статей • нарисів, вміщені три короткі оповідання — "Дзвін", *Чван при^був до Вінніпегу" і "Хата на горбку". Особливо цікаве останнє оповідання, в якому автор подає сценки з життя перших українських поселенців в Алберті 1904 року.
Лін Кук — авторка двох повістей для молоді: "Маленька чарівна скрипачка" 1 "Дзвінок на Фінляндській в^тіиці". В першій повісті письменниця розповідає про українську дівчину з Вінніпегу Донну Гресько, що стала видатною скрипачкою. Слід зазначити, що персонажі в книзі не вигадані, а списані з натури. В повісті **Дзвінок на Фінляндській вулиці" письменниця розповідає про фінську дівчину Елін Лаук-ка. І в цьом^ творі часто згадуються україкїіі, зокрема, вчитель української школи Зенюк, що полюбився дітям. Як добрий вихователь.
Енн МекЛМллан працювала вчителькою в Сасксчевані. Там вона познайомилася з побутом українців і в 1956 році опублікувала "повість "Левко". За тематикою це суто , український твір. Але авторка не спромоглася правдиво відобразити в ньому життя українців. ^ Навпаки, вона розписує все в сентиментально-рожеиих. нудотіїих тонах. Виняток становить хіба шо розповідь дідуся онукам про те, як він приїхав до Канади, жив і працював на фармі.
В 1958 році з'явилась повість Дісн Джеймс "Шрами*'. Слід зазначити, що цей твір не привернув до себе уваги читача. Про нього швидко забули. Для нас він має значення лише тим, шо більшість його персонажів — українці.
Письменниця перенскить героїв своє І повісті з буковинського "села" Киселів яо^ Квебеку, Форт Вильяму, Торонто, Відня й знов до Киселева. Сюжет твору .надуманий і ,неймовірний: племінниця габсбурзького цісаря виходить заміж за звичайного бу-ков[інського парубка Микпл^^Ко валя. .Читач майже па кожному ' кроці наштовхується на якусь "пригоду", якесь' . "страхіття'*, *'вбивство", "насильство". Маруся, ге|)оїня твору, дочка _кня-зівни й буковинського селянина, стільки пережила за 10 — 15 років пригод, що їх вистачило б на століття для цілої групи людей.
Однак,' треба бути справедливим і визнати, що поза всім цим намулом, у книзі е цікаві розповіді про дівчат-іммігранток, що служили наймичками у багатіїв*
про побут шахтарів у Північному Онтеріо.
чч
Як бачимо, українські поселенці знайшли своє місце в канадській літературі. Але яке це міс^ це, то вже інша справа! Певна р^Гч, я назвав далеко, не всі твори канадських письмвні^иків, в яких діють,українські персонажі.
Ми бачили, як фальшиво І не-справедлііво змалював "галіше-нів" Ралф Коннор у своєму горезвісному "Чужинцеві** ше на зорі життя українців у Канаді. На щастя, це єдиний твір, що так спотворено зображує не якийсь один український персонаж, а весь народ. Інші — Фредерік Філій Гров, Морлей Келлаган, Габрієль Руа, ШІла Меккей Рос-
ВІРА ЛИСЕНКО,
канадська письменниця українського походження; у своїх двох романах "Жовті чобітки** і *'Дикий захід" змалювала важкі роки фармерів різних нацІональностей (в тому і українських) в Західній Канаді. Вона також автор істо-рнко-публіцистичної книги •'Люди в кожухах".
сел
показують українців чес-
ними і працьовитими людьми, їхні персонажі переважно позитивні.
Зазначимо тут, що деякі канадські письменники зображують ук[)аїнців якоюсь ізольованою групою; а неяк^інтегральну—ча--стииу канадського народу, що утво[)ігвся з людей з різних національностей. А от Дайсон Картер і ще кілька авторів займають у своїх творах зовсім Іншу позицію. Наприклад, у романі Картера "Сини без батьків** українець Олесь ШевчуіГ'—не якийсь "ізольований чужинець'*, але активний член громади, шо складається з англосаксів, фін-нів, шведів.
Однак, слід визнати, що жоден канадський письменник не створив ще справжнього типового образу канадського українця. Для цього письменникові треба проникнути в його психологію, в його.думи» показати його водночас І канадцем, і українцем. Тре-
ба показати і його національні
почуття, які не зникають навіть тоді, коли персонаж цей — не тільки першого чи другого, але навіть третього покоління українець. Звичайно, це складна справа, вона під силу тільки перу великого майстра.
Деякі канадські письменники гадають, що припасувавши до своїх українських персонажів такі атрибути й аксесуари, як голубці, борщ, вареники, пироги, бандури, жупани, вони тим самим нададуть' ї^^ ... *'національ-ного колориту". Ці літератори забувають, що художній тв:*(» -тіє етнографічна довідка, що він має відобразити людей в їхній творчій діяльності, в побуті, в громадському житті, в щоденному тісному зв*язку із співгромадянами інших національностей. Адже художня літерат>фа — дзеркало, в якому відбивається країна, її народ.
Звісно вареники і борщ — смачні страви. Вони можуть фі-г>фувати в творах канадських письменників, але ж не так часто і не в такТїх дозах, бо навіть найсмачніша страва, якщо її споживати раз у раз, набридає.
Українці живуть у Канаді 75 років. Офіційно їх там — 500 тисяч. Насправді куди більше — може 700 або 800 тисячі Але навіть півмільйона — це поважна сила в країні з двадцятиміль-йонним населенням.
Українці зробили великий внесок у розбудову Канади: в її економіку, культуру, громадське життя. В останній війні вони дали найбільший процент бійців для канадських збройних сил — 40 тисяч. Вони були одними 5 перших зачинателів профспілкового руху, що сьогодні' виріс у велику силу. Вони були 1 є в перших лавах борців за мир.
Чи знайшло все це належне «І* дображення в канадській літературі? На жаль — ні. Хочеться, що б~"у^м а ибутн і x" тво р а х~ка н енських письменників українець став перед читачем, як. повііо-правний громадянин Канади, а не якийсь екзотичний тип ("чоловік у кожусі'*), гротесковий експонат із своєю ламаною англійською мовою. щ6 викликає усмішку в англомовного читача.
Неправильно було б, звичайно, вимагати, щоб , українець у ^канадській літературі був ідеальним і завжди позитивним образом. Адже й серед українців в люди зіпсуті, р поганими рисами, звичками. їх також треба показати, але індивідуалізовано, а не як представників всієї української громадськості, як це зробив Ралф Коннор у своєму ''Чужнн-цевГ.   . ,