СТОРІНКА10
«ЖИТТЯ 1 с лово>>
Понеділок, 13 липня 1987 р.
(ДОКІНЧЕНМЯ)
Хоч було багато таких "вокальних" нападів на нас, люди все більше симп^ зували з нашою організацією
■ і газетою. ^
В 1932 р. жорстока несправедливість постигла двох наших з адо в жених фармерів: їх викинули з їхньої господарки, бо вони були неспроможні заплатити свої довгй! Прийшов шерифі вигнав їх із власних домів. Прийшов час до боротьби! Ніхто не знав, хто буде слідуючою жертвою видво-реннй — усі були задовжені по вуха! Наші "пани з ґі о де р ти ми к о л і н ам и " молились до Всевишнього, хоч він не поміг багато, бо коли мужі молились, шериф прийшов, вигнав дітей і їхніх жінок з хат, замкнув хати на колодки і "фертіг"! Коли ми почули про те, нас шістьох п рогресив н иX фармері в зійшлися на пораду: що робити? Рішення ми прийняли таке: скличемо фармерсь-кий протестнйй мітинг. Навіть коли лише 25 фармерів прийде, щось зробимо.
Але рішити —-це одне, а виконати ;— це друге діло. Всі б о я т ь с я р о зношу в а ти оголоше ння про мі тин г, бо якби хтось побачив г доніс, то крамарі кредиту не дадуть., Все це упало на мої плечі. Я ' , вирентував міську "галю" (зал), написав оголошення і
■ пор03ношував їх: Запросив б е сідни ка -фа р м ера (прогресивного), щоб говорив на > мітингу про моргеджі і як з ними поступати.
Прийшов день мітингу, Що то був за день! Я його ніколи не забуду. Як ми журились перед ним, але це було марно! Все склалось знаменито, прийшло 400 фармерів, адвокат, лікар і малі бизнесмени та один реакційний багатий фармер. Ми вибрали багатого фармера на голову зібрання і він питає — хто скликав цей
Я
мітинг.'
Хоч
не
був
бесідником, але вийшов на сцену і сказав, що нас кількох рішили скликати зібрання тому, що вже двох фармерів викинуто з господарки за н е запла че ні до в ги. . Це сприч и нил и Тро ст ко м її а ції. А хто буде слідуючими жер т в а м и ? Реа кці й н и й фармер залиш ився гол о вою зібрання...
Встав містер
до слова адвокат.
ївс, став потішати присутніх, що їм немає чим журитись, бо добробут є уже "за_рогом". Він теж уважає себе ф„армером і справді має землю, котру відібрав від одної вдовиці-фарм ерки, кол и був її оборон цем у од ні й легальній справі. Коли я його питав, чому він себе вважає фармером, коли ми всі знаємо, що він адвокат? Ми знаємо, яким способом він
дістав ту землю, то хай не забуває тої "гускияка йому знесла золоте яйце!.. Він сів і більше не перешкоджав, бо люди сміялися з нього.
Лікар теж пробував нас тішити тим "добробутом, що чекає нас за рогом", але я нагадав йому, що зібрання було скликане для фармерів, і в і н с і в т а мовчав. Бизнесмени уже не намагались говорити, висловлю вались тільки фармери і наш г і с ть -— фа р ме р с ь к и й провідник.
Гість-бесідник помаленьку поясиив нащі обов'язки, які ми повинні відчувати один до другого. Він сказав: "Якщо ви не будете підтримувати один одного, то Трост компанії повиганяють вас із ваших домів, заберуть ваші господарки за несплачені довгй! Це є Несправедливо, бо ніхто не платить вам за вашу працю. Як ви будете обороняти себе колективно, то ніXто не зможе вас з землі / вигнати.", •;
В нашій околиці компанії пробували виганяти фар мерів за довги, але усі разом боролись проти Таких за ходів. Такі зібра н н я, яке м и скликали у Вакав, Саск, були зорганізовані і по других : околицях. Перед закриттям зібрання ми ухвалили декілька резолюцій до урядів Саскечевану і в Оттаві і р озі йшлись задоволені додому. ^
Після цього ні один фармер не був вигнаний ;із ■ свог-о дому через довги. Так проходила фармерська; боротьба у . ти.х тяжких роках.
Коли провалився консервативний уряд Бенетта в Оттаві, то ситуація .дещо по краща л а (правда, на н ебагдто), бо ліберали .хотіли трохи придобрити себе. Ціни на пшеницю і інші фармерські продукти були дещо пі д в и ще ні, але ті речі. котрі ми мусили купувати до г о с подарки, пі шли вгору. Значить, криза продовжа-■ лась. .'-^
Фармерські організації рішили післати делегацію до Оттави і домагатись ціни -А $ 1 за бушель пшениці. Треба було з би рати гро щі на подорож делегації до Оттави; За два дні їзди я з і брав $ 5 О . " П ан й з подертими Щтанами" майже нічого не жертвували на цю ціль. Вкінці, делегація виїхала і взяла з собою французького попа, якийС "сказав у ряд о в ця м ^ що у фармерів справжня біда. До речі, було так скрутно, що він повінчав Менше молодих
пар, ніж у минулому році. Делегація ледь-ледь дістала обіцянку: 90 центів за бушель пшениці...
... Вибухла Друга світова війна. Гітлерівська Німеччина загарбовувала країну за країною і людське майНО; Це була війна з задум рм на па ду на Радянський Союз. Ця най жорстокіша війна у нашому столітті продовжувалась до 1945 р. Аж пізніше у воєнні роки відкрився Західний фронт і спільно з Радя нсь ким Союзом бул о подолано нацистську чуму. ^Н а ш н а йс тар ш ий си н записався до армії, один місяць перед початком війни. Він навчався на офіцера; але як закінчив тренування, його поїздку до Європи на фронт відкликано. Він продовжував науку в університеті і знову записався у збройні сили. Знову бюрократи в Оттаві відмовили йому виїзд до Європи на фронт і до сьогоднішнього дня ми не знаємо, чому вони так поступили. Син був у доброму здоров'ю, але був ^ активістом між студентами. Війна продовжувалась!..
Я пішов до роботи в компанії Свифт у Вінніпезі, щоб заробити грошей і ■ діопомргти синові закінчити науку. На в і ть ту т у скотобойні я добре замітив, як визискують робітників. Мені дал и ду же важку фізичну працю -4г сім днів на тиждень, я почав домагатись за легшу, бо мені було невсилі її вико ну вати. Після до в г и X а р гум єн ті в з форманом, він погодився. В тій скотобойні не було юнії і тому так знущались над робітниками, трактували їх як невільників, в тому числі і мене, я цього не сподівався, бо будучи фар.мером, такого видимого "боса" ніколи не мав. Я проводив багато розмов з пра цівниками скотобойні, слуха.в про їхні причини, чому не.має юнії і теж слухав наши.к українсь-кй X На ц і о н а лістів (к отрі тішились, що Гітлер усе даль ше ішо в з о куп а цією Радянського Союзу) і рішив, що буду пробувати організувати Юнію робітників у скотобойні. При помочі юній ного офісу, партійних товаришів і багато труду, я виконав своє рішення Та був ю ні йній бюр о к ра т, що ставився до організування юнії з малим ентузіазм о м: • Юнійний бюрок р ат дискутував справу зі мною і переконався, що я не , жартую. На другий день він дав мені 700 летючок до роздання робітникам в ■ скотобойні і я мав скликати їх на мітинг. Я роздавав летючки, поліцейський мені перешкоджав, але я зорієнтувався і поклав летючки на лавці коло дверей, де р о бітники в ходять і виходять. Всі летючки були
89 РОКІВ
забрані робітниками, а поліцейський навіть не помітив що сталось зі мною і летючками...
На третій день робітники зійшлись на мітинг, слухали і дискутували різні питання, і пізніше голосували, чи прийняти юнію у фірмі компанії Свифт. За те, щоб ю н і я б у л Зі ст в о р е н а , голосувало 85% робітників. За кілька днів я мусив вертатись додому і приґо-товлятись до весняної роботи на фармі і не знав, чи
дійсно ; буде у Свифт КОМП.
юнія...
Восени, коли я вернувся до Вінніпегу у інших справах, я за йшо в до с к о т о б о й н і Свифта і там на мене чекала дуже гарна несподіванка. Не тільки прийняли юнію, але виборили більшу зарплату і кращі умови праці. Робітники були дуже вдячні, що я їм пбміг. Казали, що їхній юнійний бюрократ був дуже' непевний. Чи захотять юнію тут, але коли робітники прийняли юнію, то його " к ю б а н сигар" а ж в и па в з його рота.
Час минав, та ціни на наші фармерські продукти далі залишались дуже низькі: Не було іншо 10 виXоду: треба було організувати фармер-ськ ий страй к! В на ші й околиці не було досить людей на пікетну лінію. Я особисто пікетував у двох ] містечкаX коло елеваторів в Тарнопіль. Саск.,' і в Бон М адо н, Саск М е н і до по мага в добрий і щирий товариш Микола Родійчу к. Через один тиждень часу ні один •■' бушель зерна не було куплено в елеваторах. Наші "пікетні лінії" були дуже ■ успі ш н і. Ні мрлоЧ Н И X виробів, НІ; жнвого скоту ; фар.мери не висилали, бо не могл и гіе реступ и ти через . "пікетну лінію" ряди демонстрантів.. Як проходив страйк у всіх околицях, було трудно сказати, бо страйк не був, добре скрррдйнрванийу дрб ре зрр гані зо ва н ий. ■ Незважаючи на це, ми багато навчились прр боротьбу фармерів і як проводити її успішно.
Вій на закінч илась усп ішно для країн антифашистської коаліції. Гітлерівські і я п о не ь кі " в і йсь ка були розбиті. Під час війни най б іль ші бої вел йсь на східних фронтах; Радянський Союз переніс найбільший тягар війни і найбільші людські жертви. Радянські війська пішли у великий наступ, звільнили окуповані частини СРСР, У країну, Польщу, Балтійські країни від фашистського гнобителя. Наші армії антифашистської коаліції бор о лис ь на Західному фронті в Бельгії,
Ф р а н ці ї, Го л л а н д і ї і Н і м е ччині. В Ка на ді виглядало, що життя на загал буде добре, майбутність виглядала певною.
В 1946 р. я продав свою господарку в Бон Мадрн, Саск., і пер е б р а в с я д о Кіністинр, Саск. Фармерува-лось успішно, але коли я овдовів, продав господарку і переїхав до Принц Алберт, Саск., де купив і вів через два ррки таксі бизнес. Товариші Алексієвичі /мене познайомили із Сафроною Лазарук з Годсон Бей, Саск. і я одружився вдруге.
Життя ішло гарно, ми обоє Мріяли поїхати на Україну, відвідати нашу рідну земліо, куточок, де ми родились. Ми п ої X ал й і нас гарно приймали. Я відвідав свою родину в селі Лешатів Сокальський ра йо н, а дружина відвідала рідних на Буковині. Ми чулись вільно і не мали ніяких проблем. Наші ріЛні в Радянськім Союзі живуть щасливо, працюють для добробуту всього народу. Ми винесли гарні враження.
В 1969 р. ми переїхали до Вернон, Б. К. Тут гарний : кл і Ма т, добрі л юд и. і організації, з котрими ми здруж и л йсь у мол од Ш И X ; літах. Мій брат Стах теж перебрався до Вернон і'ми маємо тут дуже багато,, приятелів.' 'оїі-'^''/^
1979 року • мене знову постигла велика трагедія -Сафрона відійшла, віл мене назавжди. Я знов остався оди поки м і ж иття м ос стало
СуМНН.М. -'л-^- '
За деякий час я познайомився з гарною людиною ^ А л е к с а ндрою • П р од у н з Р и ч мо н л . Б . К .■, . і. я перебрався жііти туди. ; Життя . продовжується, ми пр.магасмо один од йому, і працюс.мо гіо нашій змозі в ор гані з а ці я х. М о лолих людей тепер мало. 'які тут . працюй ють Ті що гут є. працюють у різних прогресивних організація.х і вони не пропали. Ті молоді люди є наші і є дорогими для нас.
На цих Словах я кінчаю, поздоровляю всіх товаришів, знайомих і всіх в наших сім'ях у різних Рколицях Канади і на У країні. Бажає м о в а м у с ь о г р дрброго!
З наґрди мого 89-річчя я складаю в пожертву $ 1000 на дрбрі цілі, які я піддержував почерез Довгі роки і далі, шаную і піддержую: по $100 для музеїв Івана Франка у Ві н ні пе зі, Та раса Шевченка в Палермо, на пресфонд "Юкрейніан кенейдіан" і для КП К в Торонто; по $200 на пресфонд газети "Життя і сл ов о", органі за цій н ий фонд ТОУК і для Канадського Конгресу Миру.
Петро ПАХОТА.
