Сторінма 8
•І
ЖИТТЯ І слово
Понеділок, 13 січня 1969
ПОЖЕРТВУВАЛИ $200 НА ДВА МУЗЕЇ
ВІДЗНАЧИЛИ бО^РіЧЧЯ ОДРУЖЕННЯ
Вінніпег, Ман. — Подружжя Дмитро і Текля Веренки — примірні члени відділу РЗТ у Вінніпегу. Вони тако;к € довголітніми передплатниками нашої преси, кожного року складають пожертви на пресовий фонд *'Життя-і Слова",
і $100 на музей Тараса Шевченка в Палермо.
Щира їм подяка за їх щедрі пожертви від комітетів наших музеїв у Вінніпегу і Палермо.
Пожертви прийняв ав^ тор цих рядків і $100, призначені для музею Тараса
ДМИТРО ВЕРЕНКО
З кінцем 1968 року Дми-, тро Веренко 1 Текля Ве-ренко пожертвували $200 на вдержання двох наших музеїв — $100 на Музей Івана Франка у Вінніпегу'
ТЕКЛЯ ВЕРЕНКО
Шевченка, посилає через КВК ТОУК в Торонто, а $100 передає комітетові Музею Івана Франка у Вінніпегу.
Юрій КРЕНЦ.
ТЕЛЕФОНИ НА ФАРМАХ
Недавно в Північній Ал-берті почали проводити піземн? телефонічні дроти і пускати їх До кожної чаги на фармах.
Телефони . —- дуже добра річ на фармах в тепг^-рішньому часі, коли сусід від сусіда живе далеко. Коли в тридцятих роках затяжної економічної кри-ВИ жив на кожному **кво-дрі'* бідний фармер, то, йому було не до телефону. Все ж таки вони відчували потребу телефонічного сполучення.
В ті часи кожний фармер мав загороджену фарму колючим дротом. Н а кожному "корнері" фармери зв'язували Ні колючі дроти і пропускали їх через вікна до своїх хатів. В кожного фармера була слухавка, сполучена з дротом. Вся ця комбінація с л у ж и л а ф а р м е ров і примітивним телефоном.
Такі примітиви обслуговували фармерів в околицях Лейк ^^Елаііза, Лейк Белв'к/і, можливо, в інших околицях. Правда, в слухавку треба було кричати,, шоб сусід почув, але це були, як казали, "спої телефони". .
Тоді і життя наших фармерів було не те, що гелер. . у відділі ТУРФДім в Лейк Белв'ю було 65 членів. Коли відбувалися
збори чи засідання заряду, то скликалось членів такими "телефонам ч". Життя було цікаве, бойове. Була охота працювати о організації. Члени вланітовували всчоркн, різні підприємства.
В хаті одного фармера в Лейк Еланза була телефонічна централ я. На нік-ні хати було начеплено багато дротів. Коли хтогь хотів телефноуватм кудись дальше, то іиіов до чієї централі. Було так, шо в рілзво колядували по телефону.
* • т
До Лейк Белв'ю і Лейк Елайза приїздили колись наші організатори з Едмонтону і Вінніпегу, ба навіть з Торонто. Нічто тоді не знав, що настане така зміна, шо мало хто на фармах залишиться, шо багато бідних л))армс^ рів будуть примуиіені забратися до великих містіз. Всі менше родючі землі з а к у п и л и му ні ц и пал і тети на пасовисько для ренту. Ті школи, що були всюди по фармах, позамикались, будинки продані, а шкільні діти з фар мів їдуть автобусами До школи в місто.
Тепер лиж би жити тим, шо залишилися на фармах:. хати мають гарні, а в хатах телевізори, модер-»
Торонто. — Михайло І Катерина Кобилки, довго-» літні учасники українсько-- го І загального прогресивного руху в Канаді, читачі і будівничі української прогресивної преси, відзначили минулого літа 50-річний ювілей свого одруження. Хоч із-^запізненням, хочемо коротко згадати про цей ювілей на* ших щирих друзів та- про їх вклад в нашому русі і в будові нашої преси,
Михайлові Кобилці сповнилося вже 77 років. Він прибув до Канади малим хлопцем з батьками з Буковини, з села До-рошівці Заставнянського району. Він живе і працює в Канаді вже 70 років, зробив чималий свій вклад для її будови.
Михайло прибув До Канади 1898 року. Сім'я Ко-билків заїхала до вуйка на го.мстед в околиці Порктон. Саск. Жнли всі — 20 осіб — в одній хатині, накритій землею. Приходи лося спати на землі, жити" і працювати у тяжких умовах.
Після року перебування з вуйком батько Д\н-хайла Кобилки взяв гом-стєд' в околиці Горлнц, Саск., і почав власну господарку. Михайло працював з батьками на фармі.
Там на фармах в Саскс-чевані Михайло Кобилка і одружився — з Катери-}іоіо Кунинькою з Канони, Саск.. яка народилася в тій фармерській околиці.
Весілля відбулося 10 ЖОіі-
тня 1918 року.
/Михайло і Катерина жили і працювали на фармах близько .^П років. Переживали иоми |)ізні злигодні, яких зазнавали т{)\-дяші фармери. В 1925 році вони втратили фарму через тс, то не могли заплатити податку. Працювали вони в інших фармерів. Потім знову набули фарму. Чсфез два роки фармували в Норт Бстл-форд, Саск. Не повезло ім там і вони повернулися до Горлиц, коло Иорктоііу. Увесь час перебували на фармах — або мали свою фармерську господарку або працювали в інших фармерів. Вони добре знають фармерські ґараз-ди._'
ні телефони, є чим швидко поїхати, але старші роки не дають легко дихати, то ссце болить, То ревматизм не дає спокою.
Фармер ОЧКО, Північна Алберта.
В 1947 році Михайло Кобилка виїдав до Торонто і знайшов тут працю при будові. Скоро до То^ ронто перебралася уся сім'я. Тут Михайло працював і життяі поліпшилося. Але в 1954 році він мав випадок, який підірвав його здоров'я. Тепер він на пенсії.
КАТЕРИНА і МИХАЙЛО КОБИЛКИ^
Михайло Кобилка бере участь в українських прогресивних організаціях від 1924 року. Він багато причинився до заснувашія від-ділу ТУРФДім із Горлнн, Саск,,' якніі свого часу був діяльним відділом в Сас-кечевані. Був він активний і у Фа|)мерській Лізі Єдності — бойовій органі.^а-ції фармерів. В організаційній діяльності брала у-часть і дружина, допомагала ЛАнхайлові. Вони читали "Фармерське Життя", потім *'Українс'.,ке Слово", а тепер "Життя і Слово". Вони високо цінять українську , прогре-
сивну пресу, яка вказала їм правильний життєвий шлях, і вони її підтриму-і ють, працюють в пресових кампаніях. Завжди, коли могли, вони жертвували на різні організаційні і на-» родні цілі. Тепер Михай" ло Кобилка €> одним . з пресових працівників . в 11-ому районі в Торонто, секретарем якого є Іван Гаврилків. Збирав він передплати і пресфонд в прескампанії '*Життя і Слова", яка тільки закінчилась.
Михайло і Катерина Кобилкіі::виховали восьмеро дітей — чотири сини і чотири дочки, є в них 24 внуки — 12.^ хлопців і. .:12 дівчіат, і чотири правнуки — два хлопці і дві дівчини.
Діти, виявляючи любов і пошану до батьків, влаштували гар не родинне зіб-р а нн я -об ід дл я ві дз н ач еіь ня їхнього 50-річного ювілею одруження. . Були присутні всі діти: сини — Василь з Лондону, Дмитро з Четам, Онт., Фред і Норман з Скарборо (одної з частин Торонто) і дочки — Марія і Ція з Мус Джо, Саск., і Ганна та Єва з Торонто. Були на ювілейному зібранні і інші близькі рідні. Діти і всі присутні тепло привітали ювілярів, побажали їм здоров'я і усього доброго в їх далЬ)Шому жигті.
До цього побажання прилучаємося і всі мИі хто знає ЛДихайла і Катерину Кобилків. .
М. Г.
З життя І ПРАЦІ НАШОГО КЛУБУ
В.Ьк:ліег, Ман. — В клубі -літніх ук})аїнськнх громадян у Вінніпегу проііо-диться освітня діяльність. Проводиться також програма культурної ро.зва'ги. Члени і члснкині ТОУК і РЗТ, а так(їж їх симпати-ки, які тіюрять клуб, сходяться два рази в тиждень. Кромі цього член-(ство клубу відзначає роковини народження товаришів І товаришок. Лекції, кінокартини, бінго, гра в шахи і інші розваги добре плануються зарядом.
Останньо виступали в клубі з лекціями Юрій К'ренц і Кость Костанюк. Один вияснював події в Чехословаччині, а другий говорив про українського письменника - фейлетоніста Остапа Вишню. Кіно-»
картини висвітлювали в клубі Гриць Стефанюк, Роман Мокрій і Михайло Мокрій.
Заряд клубу щиро дякує лекторам і тим, шо висвітлюють фільми. Вони докл а д а ють ч и м ал о п ра ці, щоб наш клуб існував ! розвивався, що б п р о в о д и в свою планову роботу в користь ^ наших відділів ТОУК і РЗТ, в користь загал ь но го п р о г р£ с и в но го руху,
Василь ТРЕТЯК.
иііііііііііііііііііііініііііііііііііііііііііітіііііііітіі ДЛЯ ЗМІНИ ВАШОЇ
АДРЕСИ Коли' зміїгюете адресу,' на яку ви досі отримували **Життя І Слово", то не
забудьте разом з новою прислати і стару вашу адресу.
шіііііііііііїишиїїііііііііііііііііііііінііііііііііііііш