кореаня 1969 р.
ресая, який привернув у-вагу багатьох видатних у^ чених, композиторів, хуч ' дожників.
Під безпосереднім вгГли-* ЕОМ о. Вересаяі його послідовників з'являються високоталановиті банду-ристи-інтелігенти, які популяризують кобзарське мистецтво, вдосконалюють, інструмент. До їх числа належали О. Рубець, О. Сластіон, Г. Хбткевич, В. Овчинніков, В. Шевчеи-» ко, М. Домонтович, М. Кропивницький та ін.
Особливо почесне місце в літописі кобзарського мистецтва посідає діяль-^^с"мсть відомого художника 6. Сластіона. Він уперше записав на фонограф з вуст кобзарів багато мелодій народних дум, а також виконав портрети багатьох кобзарів кінця XIX — початку XX століття.
Значну частину свого творчого життя присвятив кобзарському мистецтву М. В. Лисенко. йому належать, зокрема, такі праці, як "Характеристика музичних особливостей українських дум і пісень, ии< конуваних кобзарем О. Вересаєм'*, *'Народні музичні інструменти на Україні''^ **0 торбане и му-зьіке песен Видорта" та ■ін. В музично-драматичній школі, відкритій М. В. Лисенком, був клас бандури, де працював викладачем у 1908—1911 роках кобзар І. й. Кучугура-Ку-черенко.
Серед відомих пропагандистів кобзарської Справи в дожовтневі часи варто назвати Г. Хоткеїіи-ча. Він сам блискуче грав на бандурі, багато зробив для вдосконалення її, а іа-кож видав *'Школу гри на бандурі". Подібні пЬсіб-иики для початкі в ці в-б а н-дуристів у 1913—1914 роках вийшли також за авторством співаків-баиду-ристів В. Шевченка та М. Домоитовича.
Отже, ще в дореволюційний час прогресивні ДІЯг *чі науки і культури дбали про відродження і розви^ ток мистецтва бандурне-; тів, розуміючи його велику вагу в духовному житті українського народу. ,^Але в .той період" мистоц--тва бандуристів побуту:^а-ло майже виключно в індивідуальних формах і в
умовах соціального та на-національного гноблення не могло набути справжнього розквіту. Лише з перемогою радянської вла-^ ди це мистецтво стало виходити на широку творчу дорогу.
За радянського часу на Україні організовано численні професіональні капели бандуристів, а та кож оркестри народних інструментів, до складу Я" ких увійшла і бандура, створено відповідні умови для популяризації досягнень цих колективів, налагоджено фабричне виготовлення бандур.
На початку 20-х років у республіці набули популярності Перша київська капела бандуристів, ство-
Баидури В. Косенка (1930-ті роки).
рена в 1918 році з ініціативи аматорів Г. Андрій-чука, Г. Комаренка, Ф. Дорошка, Г. Копана та ін. Протягом 20—30-х років вона була основним центром кобзарського мистецтва на Україні. Зберіга-, ючи краші традиції народних кобзарів, капела с т в о р ю в а л а н о в і, с п і вз в у ч-ні часові форми виконання.
Слідом за Київською капелою, яка пізніше ^ю-сила назву зразкової, ка^ пели бандуристів організувалися в інших містах. В 1925 році організовачо Полтавську окружну капелу, її організатором і художнім керівником був досвідчений музикант В. А. Кабачок, згодом відомий педагог і автор ''Школи гри на бандурі".
У липні 1925 року була заснована Харківська художня капела кобзарів, а в 30-х роках одним з у-люблених колективів на Україні, і за її їиежа.ми
стає ан(;амбль бандурис-» тів Українського радіо, у-творений 1935 р. досвідчеч ним диригентом хормейстером, знавцем бандури М. Опришком.
Напередодні війни мистецтво бандуристів-^^5^ ло справді масового характеру. В роки війни значна частина бандуристів з усіх художніх колективів України брала безпосередню участь у боротьбі проти фашистських загарбників, а як тільки замовк гуркіт гармат, по всій республіці знову -зарокотали бандури.
Всесвітню славу завоювала Державна заслужена капеля бандуристів УРСР, яка 1946 року поновила під керівництвом досвідченого диригента О. 3. Міньківського перервану війіюю роботу.
Як відомо, сучасна бандура багато в чому відрізняється від своєї далекої попередниці — кобзи. Спі-ваки-бандуристи протягом віків намагалися вдосконалити свій інструмент.
Багатовіковий пронес розвитку бандури має певні закономірності. Вивчаючи їх, можна визначити, до якої школи належав той чи інший майстер або бандурист. Якщо взяти, наприклад, період Запо розької Січі, там ми зустрінемо інші і шодо форми, і щодо звучання інструменти, ніж ті, які побутували в кінці XIX ст.
Бандура в тому вигляді, як вона відома нам з XIX ст., є інструментом багатострунним, з великим резонаторним корпусом, 0-вальним, круглим або грушовидної форми.
Відсутність стабільної форми інструмента та наявність неоднакової кількості струн із різним звуковим строєм призвели до того, що на території України існувало кілька способів гри на бандурі.
Виготовленням бандур у дожовтневі часи займалися переважно праваг-ним способом народні майстри. Кожний майстер робив бандуру за власним зразком. Ч а сто і н ст р ум е н -ти навіть одного майстра були де в чому різні.
Нам ВІДОМІ імена українських інструментальних майстрів. Це М. Т. ІІад-байло (XVII ст.), па бан-
дурі якого пізніше грав видатний кобзар М. Крачен-ко та А. П. Остапенко з Харківщини, який змайстрував бандуру для Г. Хоткевича.
Відомими майстрами бандур були також Г. Певзнер -(друга^ половина XIX ст.), А. Дольченко, братй^ Василь і Андрій
.^/-'.V/;V.•Л.V
Бандура майстра В. Тузи-ченка (1940 рік).
Плахути, В. Бездрабко, П. Боровин (перша половина XX ст.) та інші. На початку XX ст. особливою популярністю користувався київськ ий м а йстср Антон Павлинськнй, інструменти якого були відомі далеко за межами України, зокрема в Канаді.
Бандура майстра В. Гера-сименка (1966 рік).
В роки радянської влади, хоч і взято основний курс на фабричне виробництво бандур, але виготовляли їх також і майстри, які продовжуваїи вдосконалювати інструмент. Серед них особливо відомі такі, як О. Кор-
(Докінчення на ст. 22)
ЛІХТАРИК СВІТИТЬ ДОВШЕ
Львів. — Кожному, хто користується ліхтариком, хочеться, щоб пррмінь його був яскравим, щоб пра-» цював він безвідмовно. А це часто залежить від мініатюрної електричної лампочки. Чимало було нарікань на їх недовговіч-» ність, на бліде свічення.
І ось творцем мініатюр-» них електролампочок удалося подовжити строки їх життя. На Львівському заводі низьковольтних ламп появилась цікава технічна новинка. Почався монтаж трьох складних потокових автоматичних ліній, одержаних з братньої Угорщини. Виготовле-» ні на них електричні лам*» почки горітимуть не по 500—600 годин, а 100.
Я. гоян.
ФІЛЬМ ПРО КОТЛЯРЕВСЬКОГО Полтава. — Створювати цю стрічку режисеру О. Ігішеву допомагала вся Полтава. Міський літера^ турно-меморіальний музей І. П. Котляревського дав кіномитцям відомості про костюми й вишивки, стінні розписи, кераміку далеких часів.
І ось на екрані — абраз автора славетної "Енеїдн'* і "Наталки Плотавки". Звучать чарівні мелодії о^ пер полтавця-земляка М. В. Лисенка. Фільм "Котляревський" створено КИ" Івською студією науково-популярних фільмів (серія — "Життя славетних"). Це — добрий подарунок до 200-річного ювілею письменника. А. СКОРИЙ.
ЩОХВИЛИНИ '*ЛОТОС"
Сімферополь. — Телевізійний завод — одне з наймолодших підприємств Криму. Він ще будується, а цехи його день у день нарощують виробничі темпи, збільшують випуск продукції. За минулий тиждень завод випустив близько 4,500 телевізорів марки "Лотос".
А нині телевізор сходить з конвейєра щохвилини. Крім *'Лотоса", тут розробляють кілька нових зразків телевізорів. Один з них після випробувань уже схвалила художня рада Московського науково-дослідного телевізійного інституту, він одержав назву "Крим". Незабаром новинка теж стане на конвейєр. А, ЯЩЕНКО,
000248532348234853532323485323484823484853482323232353534853532348485348482353532348484853485323484823020153010002020101010201020002010102014802010201020201010201005348534848485323485348485348485353235348482353534853535323