Понеділок, 5 жовтня 1987 р.
«ЖИТТЯ І СЛОВО»
СТОРІНКА 11
Подарунок письменника
в о дно м у і з за л і в Літературного музею УРСР — кол ишній бібліотеці Колегії Павла Гала гана — увагу відвідувачів привертає великий, писаний олією на дубовій дошці у важкій дубовій рамі портрет Тараса Шевченка. Наша газета вже розповідала про незвичайну долю цієї картини: спершу в о н а н а лежа л а Г на ту Хоткевичу, потім не один рік "про жила" в р о б о ч о м у кабінеті Івана Франка... А протягом останніх шістдесяти двох років зберігалась у письменника Олександра Ільченка. Численні шану-в а л ь н и к и віт чи з н я н ої культури дякують Олександрові Єлисейовичу за його благородний, патріотичний вчинок. Зазначимо, що це не перший дарунок письменника Батьківщині. Цього року він передав р а д Я.Н с ь к о м у Фонд о в і культури портрет Шаляпіна роботи чудового скульптора І. П. Кавалерідзе, започаткувавши в республіці практичне втілення гуманних прин ципів, про гол о шен и X цією організацією.
Студенти К. иївсь кого державного університету імені Т. Г. Шевченка та Української сільськогосподарської академії з хвилюванням згадують про зустріч з Олександром Ільченком, бо вона була справжнім уроком культури й любові до Вітчизни. Того чудового дня
вони зібралися у залі сільгоспакадемії на розмову про патріотичне виховання молоді. Авторові улюбленого народом твору про /Козака Мамаяй Чужу Молодицю, славнозвісної "Петербурзької осені" та інших книжок, якими зачитується вже не одне п о к о лі н н я р а д я н с ь к и х людей, непросто було відповісти на всі запитання молодих — часу бракувало. Проте відповідь на останнє, чим поцікавились студенти —"що то біля вас, накрите тканиною?" була найви-черпнішою. Олександр Ільченко зняв тканину, і перед очима присутніх постав портрет Великого Кобзаря. У залі довго не стихали оплески. А коли письменник розповів, від яких людей перейшла нам у спадок ця реліквія, що її він дарує Літератури о му музеєві, юнаки й дівчата сповна відчули високе значення усім відомих слів — спадкоємність поколінь, збереження традицій. Ось чому а у д и т о р і я г а р я ч е приєдналася до слів подяки, з якими звернулась до пись менн ика ди ректор музею Л. М. Скрябинська.
Подарунок Олександра Ільченка не тільки хвилює. Він учить любити культурні цінності, дбайливо оберігати їх, щоб не соромно було перед наступними поколіннями. Всі, хто був свідком передачі, (Картини музеєві, пройнялись почуттям глибокої поваги до людини, яка протягом шести десятиліть^ долаючи разом із своїм народом лихоліття й війни, т р у д н о щ і й н е с т а т к и, зберігала для онуків дорогу реліквію. Це — живий приклад справжньої громадянськості.
В. ПАЛАЖЧЕНКО. (""Радянська Україна'\
Київ).
ЧОВЕН ІЗ СКІФІЇ
У 1937 році радянські археологи підняли з дна Бугу, поблизу села Саботи-нівки, залишки стародавнього човна. Це була знахідка світового значення. Вона не мала рівних серед усіх відомих досі пам 'яток археології Західної Європи. Бузький човен виявився посланцем скіфської епохи. Саме ця знахідка поклала п о ч ат о к н о в і й г а л у з і радянської науки — гідроар-хеології. її засновником став професор Р. А. Орбелі.—Він вів дослідження на Дніпрі, на морі поблизу Херсонеса, Керчі, Ольвії, Феодосії,
Закладаючи підмурівок гідроархеології, професор
вивчив документи стародавніх епох двадцяти народів земної кулІV дослідив історію світових підводних робіт. Він довів, що в Київській Русі були свої водолази. Чудовими "акванавтами" славилися за п о р і з ь кі к о з а к и . У Херсонесі вчений відкрив гавань і частину підводного античного міста. У Феодосії, Коктебелі й Керчі були виявлені сліди старих хвилерізів.
Цікавою виявила^ся знахідка на березі Керченсь-кої протоки. Це була гробниця скіфської царівни. На гарно різьблених марах лежали останки жінки, а біля підніжжя   вартували вбиті
Сапасіа-и88К А88осіаііоп
СОММІТТЕЕ ОР МАТІОКАІ скоиР$
імуітЕЗ уои то А
1і
АМО РЕСЕРТІОМ 8иМОАУ,ОСТ.11»7.00рт
оі$Е пиоітог!іит
ВУ РЕВР0ВМІМ6 АВТІ8Т8 ГНОМ
.ЕУСЕНЕ 5. МАТУЕЕи       Уе! 1 кпо\л>п асїог апсі сІігессог.РеорІез Агіізі: оі" и$$К
МАНКА А.АСНМЕЮОУА   БоІоі^С       УгЬек Мас і опаї Асасіетіс ВаІІеГ ТЬеаіге
ІКІМА В.ВиТКЖА Сопсегг тазгег оі" СЬе Мо5соV^ РЬуІНагтопіа
УАиЕМТІМА ССОТОУСЕ^А   Зоїоізс-уосаі ІБІ оГ сНе Киззїап Асасіетіс СЬо і г
УІТАН А.КОМІАЕУ Асіог сії" Маїу ТЬеаСге       (Не УЗБК Гп Мозсом
МА1А І.КЯІСЕМ 50І0І 51:-Vоса1 і зі оі" Іаїу іап РЬу 1 Ьагтопіа
РЕЛЕК Р.МАТи 5о1оі 5ї-Vоса 1 і 51: оі" гЬе СаграсЬіап РНуІЬагпюпіа апсі
Реоріеа Агьізг ої" ЛІкґаіпе УУКіи О.РКА5010У        .5о1оІ5Г-Іп5їгитепі:а1 і5і: Мозкопсегс УиАСНЕ5и\У у.ЗНиУАІОУ    $о1оі 5Г-уоса1 івс       Ки55іап Асасіетіс СЬоіг иіАОІМІК Р.СНКииЕУ     Зоїоізс-уосаіізї       іЬе м05с0м СЬатЬег ТЬеасге
Мт\ 55 іоп   $5 . 00
СОМСЕКТ - 0І5Е, 252 ВЮОК 5ТЯЕЕТ МЕЗТ.ТОКОКТО
яЕСЕРтіом - РКІЕМ05НІ.Р ноизЕ, 28о оиЕЕМ 5Т. и.докомта
МІН ТАКЕ РІАСЕ АРТЕК ТНЕ СОКСЕКТ
280 ОиЕЕМ 8ТНЕЕТ УУЕ8Т. ТОВОНТО, ОМТАНЮ. М5У 2А1
ТЕ^ЕРН0NЕ8 977-5819, 593Ю781, 596-1323
ЯК ВИНИКЛА ФОРМА ЗВЕРНЕННЯ НА "ВИ
зг
Щодо цього існує дві теорії. Відповідно до першої, звертання в множині до однієї людини почали вживати перед занепадом Римської імперії, коли нею керували два імператори — один сидів у Римі, другий — у Константинополі. Звертаючись письмово або усно до одного з них, підданий вживав займенник "ви", щоб показати,  що звертається
служниці, які мали прислужувати своїй господині й після її смерті. Царівну прикрашали золота діадема, чудове намисто, обручки й персні. Та найкоштовнішою знахідкою була янтарна ваза з барельєфом — шерегою^ скіфських воїнів. Напевно, небіжчиця дуже дорожила цією вазою, якщо рідні дбайливо поклали її на коліна царівні,"^ де ваза збереглася до наших днів і зажила світової слави.
О. ЄМЧЕНКО.
відразу до двох володарів;
Потім імперія остаточно поділилася на дві — Західну і Східну. Коли Західна за ги н у л а під удар а ми варварських племен, вожді цих племен почали вимагати, щоб до кожного з них зверталися на "ви", як до імператорів.
За іншою теорією, "ви" виникло з "ми", котре нерідко використовували політичні діячіі письменники замість "я". Традиція ця, котра збереглась і донині в деяких наукових творах, очевидно, також веде лік від античності. "Ми врятували Рим від Катіліни", — сказав Цицерон, звертаючись до римлян. При цьому він явно мав на увазі самого себе. Можливо, поступово до письменників і ораторів^ до державних діячів, гііддаю-чись гіпнозу множини займенника "ми" і висловлюючи повагу, почали звертатися на "ви**?
ІМПОРТНІ КОТИ
з Таїланду надійшла цікава звістка. Ця країна, яка в минулому називалися Сіамом, почала імпортувати... сіамських котів.
Шістсот років тому в Сіамі існувало 17 різновидів котів, яких місцеві королі охоче дарували іншим монархам на знак особливої приязні. Нині ж, як поскаржився голова асоціації власників сіамських котів Анусорі Супману, в усьому світі залишилося тільки чотири різновиди цих травин. Але й вони втрачають чистоту своєї породи. Справжні сіамські коти збереглися лише в Європі, і таїландцям доводиться ввозити їх звідти.
СКІЛЬКИ ДІТЕЙ? ОДНЕ...
Як випливає з опубілкова-них в Японії відомостей, торік народжуваність у цій країні досягла найнижчого рівня з 1899 року. Пояснюють це насамперед тим, що молоді сім! воліють мати одну дитину, рідше двох.