І
Сторінка 10
"ЖИЇІЯ 1 СЯОВО"
941 І
СЛОВО'
Понеділок7~8 вересня^ р*
_________ иестіодівано з:
Іне бачйвск ^^гібнад ' 50 років. Ця зустріч врадувала і мене і його.
В- очах своїх змінились 1^11 . до чнавяізяайіія, Аяе доб-ре пзім'ятаемо- роки, ) коли м\і ходили до школи. Лоб|>е_лам'ятаю^_як адлог. го разу учитель дід час навчання запитав його товариша Василя Лівака, 5ік назнва€Ті>ся наш найтісніший пан цісар. Василь відповів; "Франд, прошу пана учителя". Я підказав Василеві; "Франіі-йосйф". За іііє я дістав від учителя два удари лінійкою по руці.
Васіїдя Лі»ака називали в нашому селі Василем Безруким, бо його батіло, іпрашоючи у фабрииі з Сполучених Штатах, ©тратта»- руку- За ае «ому лаи«-фабріікаит« Я а я и $4(Ю і відяр<»ад«лн на рідиу землю як нездібного .|»обіт«яка.
Ваоі ль запросив мене До своєї катя, представив л?ене дружині Марії. Говорили мй на радощах то гро ае, то про те, повечеряли. Після вечері Василь розговорився і почав розповідати мені історію свого життя. Розповідав, «іби з книжки читав. І назвав своє життя щербатим життям.
— Пам'ятаєш, Іване, — почав ЛІН, — я& кожної п'ятіїімці пракоАна до нашої шсоли с&яшен&а^ щоб «ЧИТИ йас ііатеіізму?
— Пам'ятаю; — кажу. — добре пам'ятаіо, як він «авчяз нас, щоб була аобожііі, вйконумлй 10 з;аповідей бож^ж га всі «аполіді церковні.
— То й добре пам'ятаєш, злабуть, яя почалася верша світова віяна а І9і4 ріоці. БІЛЯ иерквя і під коршмою буяя наліплені шіакати з закликом »ід к:айя€нішого цісаря з Габ-сбургі», щоб »сі резервісти ставилися до своїх ре-гімеятів до 48 годлн. В селі почалася трятога» жіиш, дівчата і діти почали ревно плакати. Пла-
— кали жіяки за с&оїаи чо-лювікаліи, матері ^ аа си-щм^^ дівчата —-за с&оіми яаречеишш, дітм за свої м» батька м»^ старша -мій братаімііі. В иеркві за-бамкдв дз8і«. То с;вяще-щк шш&аа усік мобіяізо-ванид„ шоіб оеред вяіс^одом з села висповідалися. По-
нічого доброта Одного тя сказав и»шу
що" росШшкш^
тем він виступив з пропо^
вйддю.
Дорогі, браття .во
проповідь. —'Настала гіої ра віддати за цісаря і на-« іиу Австро-Угорську моі нардізо' майно і кров. Кто буде вбшатй зюр(н:а на в^ймі, той не бі^де »атш '^іха. Хто зашне, ^^о-роняючя дісаря і його державу, той удостоїться иарсша божого на небе-| сах. А там буде вічна радість, якого ще око не бачило і вухо не чуло.
Мені тоді було дванадцять років. Слухаючи проповідь священика (я був у иеркві із своїм братом Дан ьком, якого клмк а з цісар на війну), мені зробилися страшно. В проповіді свя щен и к а я в і д-чув порушення законів божих. Адже ж Всевишній у своїх заповідях виразно сказав: не убивай, не кради і т. д. А тут тобі — вбивай цісарських ворогів і за де тебе бог винагородить на тому світі вічним раюванням, якого ще людьске око ІІЄ бачило і вухр не чуло. Один і той самий священик го-воріш до нас, шкільних дітей, одне, а до тих, шо їх цісар кликав на війну, — друге. Ніяк не міг я погодитися з цим, але мовчав, бо це був воєнний етап.
Було гаряче літо, як почалася кривава віяна. Селом  а}юйшов відділ ав-стрідсі»кого війська^ иар-шуючя на сдід. на росія-ОіКяі   фронт. Пряяші» яаїшз в село, шо ащлггея, які не дішлн ва віяну, по-«янні берегти зялізншну дорогу*  то проходила біля села. І мене включили до иид вартових з двома. сусідсі>кими клоп-ііями. Один був рік старший за мене,  я друп^му було 14 років. Сільський війт дав нам по костурові^ щоб ми ними гат^ля в шию ворогів, які жоііли б ннщиі^ залізничну колію. Нам гморили^- шо 4^оли б ворог заподіяв яку ніко-ду.  то_нас розстріляють. Під   таким   страусом ми вартували ло пізної осені^ розділивши відстані» один від одного на 5 телеграфічних стовпів.
Одного лня за годину часу пройшло 4 поїзди із сходу на захід. Почули ми також гарматні яострі-Діи коло Львова. Це буя знак, шо шсгріДс&кд ^р* мія відступає далі/на за-
Іван ХИМИЧ, Л он дон,' Онтеріо
їіЙтає-'' Шь'ка;' .'ще  №Йер""      ІїйСійськІ-уійська від*
ними ре«яів[іс які йшли тільки на зяжід-На^остан* ку один поїзд зупинився біля мосту на ріиі. З нього вискочило. кілька вояків і підмінували міст. Коли поїзд рушаяв далі, міст вилетів у повітря. Почувши страшний вибух, я приліг до землі і заплющив очі. Коли небезпека проминула, я встав і пі» щов в напрямку мосту. Середня його частина ле-« жала в ріці. Я злякався: а що ж тепер буде? Подумав я, що мене розстріляють, бо ^е повірять, що не не вороги, а свої зни-. щили міст.
— Не бійся^ Васильку, — заспокоювала мене ста-
ренька вдова Снеличиха, що збирала гриби в лісі недалеко від залізничної колії і бачила, що сталося. — Ідн до до.му і нічим не журися.
Послухав я старої жінки, бо. так" мене вчили, щоб старших слухати.
На другий день, як почало темніти, ми побачили австрійських солдатів, які відступали перед російськими військаміі. Ішли вони селом і поза селом польовими дорогами. Страшно було дивитися на них — такі вони були втомлені, голодні, обдерті. Офі церії їхали на конях і підганяли "темайних**. Відступали воци дру^гого і третього дня.   Коли ми
:-'4їуіі|м(}^^
від№смііда€,: ійо як ирйї«« яуїіь до нас козаки, то - будемо-ТмгЬворити,- - тцо^ ми такі самі христй5І"Н'й, як вони. Коли козаки на- ^ близились, я не міг від-) крити рота, так боявся. Козаки, звертаючись , до батька, сказали: ^'Здрастуй, хазяїн!" Коли вони до'відалися, що австрійців нема в селі, звеліли ]бать'« кові запрягти коней'і їхати з ними в село. Коли коні були запряжені, козаки зіскочили із своїх коней і виложили на віз 5 мішків бараболь. Ми поїхали, а вони — за нами . Мати зітхнула і прошепотіла до батька: "Видно, Що нам брехали, колн страшили нас козаками. А вони люди як люди''. Батько відповів, що брехня вийшла на верха.
На краю села козаки запріімітилн велике подвір'я пана Щмілька, який купує у пана дідича дрова на опал і на будову будинів, а потім перепродує і на цьому заробляє добрі гроші. Довідавшись, шо пан Шмілько — ев|)ей, козаки попрямували до нього.
На другий ден4» до^ вашого села прибуло багато рОСІЙСЬіШІС солдятів. Одні ВІДХ.одили на зяісід, а другі прибували із ско--ду.
За КІ.ііі.КЯ тижнів прибуло в село коло ст« російських дивіді«нид «а чв-* лі з інженером. Ікнім зав-
СТу«Я«ЮТЬ7
четвертого дня виїхали в йоле, то страшно було ди-  .данням було відбудувати
ваїтися. Яких 10 метрів від доріг капуста, бараболі, буряки і все, шо росло, есе було знищене: зірване, викопане і з'їджене голод н и Ми а встрі ЙС^аКИМ и вояками.
Як почалася війна., нам говорили, що росіяни дуже небезпечбні для н^шак л ю д е й. А- на»с т раіо*ііші з них — це козаїш. Нам казали, що козаки мордують дітей і стариків, з*іущаюся з жінок.
їдучи на своє .йоле,, нас олопив сгр^ах. Ллсжфіітш' ких вояків уже немд, ш хто ж нас буде «бороиятл., як надійдуть росішіі?і *ЧІ)трахи на ляхи, — ска зав батько до матеііі.^г5^
знищений ашсж^шшшм залі знодорожний міст. Інженер н^авидів €в^в і, наказав їм, той ттш ііо-3 а кри в а ли свої К:р ам нині СЄ.чі було дві кра^мниш і кор ш ма). Прий імовіїіи до АіоГх батьків, інженер запройонував відкритиЩм у своїй хаті *'лавочку** ^крамнишо). Але шШ^і^ ігозйіЦІя виглядала як наказ. Батмси, звишймо^ «о-содтилися. Потім інженер сказав моїй маз^е^ щоб мш декла ждіб для |»обІт-иткіш^ ярИ'.вшбуд^ і№ос-
ІШіі
і буді^ «еліиа' бр"игіШі^>%же зби^ ра(Ються в дорогу. Дере»^-* ' янйй' міст ^а^^річщ, яког» #0и« ще не ДОКЇНЧШГй, бу-» ,:де запалений;'"^"Ми відступ Лймо о третій тоіиш иочі^ а ти, хазяїн, скликай селян до помочі з метою врятувати міст від щення. Таким чином сяа-* сеш своє життя від йом-и стй австрійців, бо на тебе буде донос, що ти слів* яра цю вав з росіяни ми**, раді№ інженер.
Так воно й сталося. Я бачив, як уже міст горів, а батько, війт і сеяянв рятували його, п0Лі«а4о-Чи воду з відер на здояу* м''я«і язики.
За три дні ПІСЛЯ и<ього . прибула в село австрійсі.-ка кавалерія в числі озброєних вершників-Другого дня вранці тш капралі забрали мого батька до пана Шмілька, якого під час російського наступу відвідали два козаки, що приїхали До села на розвідку. Очевидно, хтось зробив донос на батька, а також на вій-та„ і дяка, бо . і їх туди привели. За кілька хвилин появилися на конях два офіцери. Вони щось до«г» говорили і дискутували з паном Шмільком. Після аього наказали розв*язатн ружи ' зарештованим л дшіяьяили їх.
Мати п л а ка л аз ^р ад0ст4^ бо батькові грозила смерті». Виявилось. ще еан Шмілько просив ав-стрійоьких офіцерів, щоб «юмилували арештованих^ й& еони не винні. Тх ''спів-щшт^'' з росіянами -вія кадвав примусовою п&виа-ністю.
Пробігали дні, місяці, роки. А війні не було внд^ не кінця. Під весну ШТ року надійшла вістка в село,  що  росіяни скіиму-
ІЬ А лізно вореади т<0г^ ж р49ку^ ^наспіли вісті, шсим їяжко було повірити. Бу^ «о саказано,. Шіо «'й'** більшовики в Росії віді^ зем лШ ^»ід^'^ т&мтт-фаб{ІЙкй!^/^*шй'й і