«пт^ ...
Ч '\ <і       ■ '  ^, ,
"ЖИТТЯ І СЛОВО".
Наші! дШ(о|а на Іахідмі Уржі іг ШМ Щін
(Продовження з ст. 11)
р^гу їхали і в каторгу далеко гіршу від колишньої царської. _
^^и мині^ли" Коаель, Брест Литовський і в'їхали в багнисту околицю нашого Полісся, де донедавна лобіч нужди, голоду і пошестей царював один з найбезсердечніших І найбезоглядніших польсько-шляхетських катів — поліський воевйода Костек Бєрнацкі. Він був головним майстром табору в Березі Картузькій. Все там уладжено по його рецепт]''.
Другий політичний в'язень про свій побут у концтаборі в Березі Картузькій, між іншим, рапортував:
"Серце виривалося з грудей, легені розривались, гострі сходи за кожним "падній'* ранили не тільки шкуру, але й кості. Ми задихались, мліли, конали, а гумові палки все підганяли нас до дальшого бігу і падання".
Репортаж довгий, повний фактів катування поліцією політичних в'язнів у Березі Картузькій.
"Спочатку катовані кричали, — пише політв'язень, — опісля, знеможе-ні. лиш вили не своїми голосами, а це ще більше дратувало катів. Тоді на місці замордовано тов'. Германського, а другий (назвисько якого призабув) помер внаслідок побиття в дорозі до госпіталю.
Конаючого тов. Германського закопали кати живдем в землю, мовляв, **щоб відійиіов" —"і так його додусили.
Як* це все ліоди зносять і видержують і як я самий все це витримав і не збожеволів — я попросту пояснити собі не можу. Все це пережите видається мені_наче страшний сон.
Дивлячись на всі ці ""звірства' розшалілих панських : посіпак і зносячи їх самий на собі, як все чомусь повторяв у думці сучасну пісню народної творчості, що десі? я її за-чуа:
Фашисти в Польщі
Сміло^ до бою вставайтеї Скинемо фашистський
лад
І*
Понад 8 років вистояв наш' шефний' комітет на своїх позиціях. За весь той час Ми займались допоміжною акцією визвольному ру.кові на Західній Україні. Сотні подяк Ми отримали від політичних в'язнів, їхніх родин І бувших політв'язнів за нашу моральну і матеріальну допомогу. Сотні листів ми отримали від них і стільки до них написали. Рекорд нашої праці багатомовний.
Політичні в'язні, які перебували знущання і катування по тюрмах, виходили на волю з підірваним    здоров'ям. Ананій Жуковський, родом з містечка Рожиша на Волині, перебув 7-річне ув'язнення в   карних   тюрмах у Вронках, Короново, Біло-стоці і Грудзьондзу. Весною  1933 року він вийшов на волю із цілковито знищеним здоров'ям. Товариші хотіли вислати його на лікування до Радянського Союзу, але він відмовився, коли весною. 1934 року    виринули рільничі страйки на Волині, які о-хопили 250 сіл.    Він підвівся з ліжка і кинувся у вир страйкової боротьби, щоб наладнати зв'язки з центральним   і районним керівництвами революційного   руху, • бо   під час страйку воно зістало перерване ворогами, які а-рештували всіх місцевих активістів.   Коли вже після цього все   було наладнане, щоб поїхати йому на лікування До Радянського Союзу, він ліг у ліжко і вже більше не вставав. 7   жовтня 1934^ року А. Жуковський закінчив своє життя в рідному    містечку Рожищі. Похорон відбувся 8 жовтня.   Діти і дівчата несли десятки вінків, а ' за-ни--Ми йшли бувші політв'язні і несли червону труну з   прахор*^ покійного А-. Жуковського.   За труною ішло кількасоттмолоді.
Так вшанували пам'ять ^ щирого й відданого ревЬ-люційного працівника, я-
тований за приналежність до КПЗУ  і революційну діяльність.     В Луцькій, слідчій тюрмі переніс ^він на . собі звірські катувань ня садистів типу Зарем^^^ бів і Ткачуків.    Сво^ 7-річне ув'язнення коротав в карних тюрмах у. Вронках і Короново.   І в тюрмах він брав активну у-часть у боротьбі з тюремною владою за елементар-, і ні права політичних в'яз- І нів.  Весною 1933 року, як і А. Жуковський, вийшов на волю, якою не тішився довго, бо перед 1-им травнем 1934 року його арештовують   і   допитують ... По кількох днях допитів луцькою дефензивою його звільняють, а  26 травня арештовують його знову, висунувши   проти нього обвинувачення у провідній      участі рільничих страйків у Луччині і Ко-вельщині.   І закинуто йому, що він мав посередні зв'язки через "кур'єрів" з львівським окружним комітетом КПЗУ, за дерек-тивами його проводив згаданими страйками й давав настановлення довколишнім яченкам для да-л!>шої революційної роботи.    Від весни аж до пізньої осені катували де-фензивники П. Черияка і привезли  його напівмертвого у його рідне Жоло-бово, як невилічимо хворого.    Навіть близькі не могли товариша пізнати — так змінила   його луцька    дефензива своїми середновічними тортурами.
Коли ж він підвівся на ноги, поліція знову почала . переслідувати його.. І він приневолений був зм,і-нити місцевість замеш-кання,  жив нелегально І
І?
: -Шеф^ний^!ЮМітет ТОДОВИРИАЗУ. у ВІН:-
ніпегу в і935 році* (зліва нагіравр): Анна Кошовська. Микола Чачковський, Марія Іглінська, Семен Шах, Ііа-^ раска Соколовська і Василь Климчук. На фото бракує. Петра Іваиьки, який помер в 4б>х роках (М. Чачков-ський, М. Іглінська і П. Соколовська живуть тепер в Торонто, а С. Шах помер 5 липня, ц. р. у Вінніпегу).
помер на скитальщини як нелегальний чоловік. За ним пошукувала поліція, побоюючися його революційної діяльності.
„Таких, як Ананій Жуковський і Петро Черняк, було багато більше на Волині і Галичині, з' яки-ми наш вінніпегський шефний комітет ТОДОВИРИАЗУ вів переписку і допомагав їм морально і матеріально.
Про смерть Ананія Жуковського і Петра Ченя-ка повідомив нас Гриць Мичик, житель містечка Рожиша на Волині. Він за народну справу перебув 8 років у карній тюрмі в Равічу. Вийшовши на волю, він писав до нас під псевдонімами, як Гриць Равіцький, Гриць Волинський і Гриць Прилуцький. Беручи до рук перо, він малював ним різні картини, у яких зображав життя західноукраїнських робітників і селян, їх боротьбу за волю, за яку краші борці віддавали своє життя. Писав він і про тюремне життя політв'язнів, про тортури над ними в застінках луцької дефензиви.
— Рятункуі — волав український робітник на допитах, в слідчій тюрмі у Луцьку, писав Гриць Мичик. .
■■  Та   "за м іеіг^ ^ р^ ш и рокІ, ігїросякнуті тор і л кою Полоні, схопили Фе-
кий прожив усього'33 ро- ; Г^';И-:С-^^^^^^ яя міцно за лице.'Бруд-
. ки і життя.своє^ві^ідав їа/Г АН|^^^ ' ні кавалки Полотна поліз-
гуііяють,   долю, працюючих   За^сід- „ поліій'язеі^^^ ли йому в рот.   Він. боро-
Мор'Аують робітників ної України.   Л- Укр^а^^^^ по^сіймі^ Гір- - нився щосили,' стиснувши
В Березу Картузьку
засилають
І кров пролетарсьікую
Гриця Мичика пам'ята-» ють усі, члени, які працювали в - шефному комітеті ТОДОВИРИАЗУ у Вінні. пегу. Він писав до нас і після визволення Західної України у вересні 1939 року — після того, як громадяни Луцької виборчої, округи обрали його депутатом До Народних Због рів у Львові.
Микола Щирба, з яким ми  вели гіерепйску, вийшовши з тюрми на волю, жив нелегально в різних селах, містах і містечках Західної України,   З під^ пілля  він вів революцій-^ ну діяльність, добре законспірував своє перебування і переписку з нами. Писав він до нас під різними псевдонімами. Його репортажі    і    нариси з тюремного життя    і боротьби політичних в'язнів, які він надсилав під псевдонімом Микола Тарасей-ко, часто   друкувалися в ^'Українських Робітничих Вістях" і ^'Народній ' Ґа-' зеті".   В   скрутну годину Микола Щирба перейшов" нелегально польсько-чехо-словацький кордон і жив у Празі, звідки далі писав до нашого шефного комітету.
Твори Миколи Тарасен-ка **Вона ще жила*'. "А воля була така коротка"» ''Дев'ятнадцять днів . у карцері", "В'язнична брама відчилилинася втретє** та інші Дуже інтересували читачів нашої преси, .Ос-тагіній. свій твір "Дівча'* він надіслав до нашого шефкому. в той день; коли в березні 1939 рокуіувій-
ги гітйерів- , Г Твір|*даз-
(Докінченняїналі^^ ст*)