Понеділок, 14 вересня 1970 р.
ЖИТТЯ І СЛОВО"
Сторінка И
Павло ПОПОВИЧ
з багатьох
Івасеві добігало чотири роки, як сталась велика трагедія, для ньогоКнеспо-дівано і ттередчасно померла його матиГСтрашна ия подія запам'яталась йому на все життя, бо свою матір він безмірно любив. Всім своїм дитячим серцем, всім своїм єством.
Хоч Івась був дитиною, але образ матері запам'ятав. Він часто бачив матір в своїй уяві, повну життя^ радісну, енергійну до праці. І веселу усмішку на її устах, коли вона зверталася до нього з ніжним словом: *'дитинко моя!"
Здавалось йому, що тільки тоді він жив безжурним, веселим життям, коли мама була біля нього. Тоді і сорочечка на ньому завжди була чистенька, і штанці не підрані. На голові був хороший капелюшок. Були, здавалося йому, всі достатки. В літі був вигідно вбраний, а зимою біля матері було йому затишно, тепло. ' '
Та не довго довелося хлопчикові жити ' таким безтурботним життям. Після смерті матері все змінилося на зле.
Господарство в його батька й матері було убоге: хатина і півморга поля; також корова, свинка, ну \ кілька курей на придачу. Оце й все. Тато і мама все тяжко працювали у багатих і з мізерного заробітку проганяли злидні від хати, мріяли поліпшити колись свою долю. І от сталося незабутнє лихо.
Було це восени. Пішла мама до багатіїв на заробітки копати бараболі..На полі зірвалася велика дощова буря. Крутило і рвало, встояти було годі. Скритися не було де. Олена (так н^ивалася Івасева мати) так перемерз-, _ла_.на заробітках під. час цієї дощової бурі, що аж небезпечно захворіла. Сильні кашлі; не давали їй спати. Днями- продовжувала працювати. Та вже . не донго виходила на роботу. Капі ель в неї посилювався, почалась гарячка. І не поклало нещасну в ліжко.
Лікувати приходили 8пахй|рки. Купали і парили хвору у виварах м'ят-
ки і васильків, натирали саморобними ліками. Але кашеЛь не припинявся, а посилювався. З грудей хворої разом з матерією появлялася кров. Привез-ли лікаря з міста, який після . оглядин записав певні ліки, приказав даль-ше вигрівати і парити хвору, але надії на життя не дав. Запізно вже було лічити від тяжкої перестуди.
Тиждень після цього Олена скінчила життя.
Похорону матері Івась не пригадує. Запам'ятав, що плакав, бо мама лежала серед хати, не . рухалась і не вставала. Потім щось співали, кадили і забрали маму з хати та й по-^несли . .. Івася оставили -з якоюсь старенькою бабусею. В хаті було холодно, сумно, хотілося плакати. І він плакав.
Вечоріло. Івасів батько, Василь Березний, повернувся з похорону додому. Був пригноблений. Здавалося, що за кілька днів великого клопоту'і жалю за'дружиною поста/рів на двадцять років. Бабуся пробувала розважііти його, та скоро освідомила, що це їй не вдасться. Глянула сумно по хаті, перехрестилась і вийшла, зачинивши за собою двері.
Після смерті матері для Івася настаТіи чорні дні-. Батько, цілий тиждень не виходив до роботи. Сидів цілими годинами, обгорнувши голову руками, і гірко плакав. Мовчки виходив надвір, заглянув до корови, підсвинка," посипав курам пашні, заглядав у кожний кутик, немов чогось шукав, але "і' чого не знаходив. Втрата дорогої дружини не давала йому спокою ні в хаті, ні надворі.
Час проходив. Батько почав знов>'- виходити на робот-у— Івась „оставався вдома с'а^мин. - Прийшла зима. Страшна це була зима для Івася. Часто гірко плакав, споминаючи дорогеньку м-аму. Переживав холод, коли вигасло в грубі. А Ііюді просиджував у голоді цілий день, хоч, батько, виходячи на роботу, _з^липіав для нього їжу. Та їспі самому не хотіло-ся.
Проходили дні за Д)іЯ7
ми, настала довгождана _ весна; Сніг згинув. Сонце тільки ясно освіти--- ло все довкруги, а й припікати стало. Пташня "виводила-свою милозвучну серенаду. На пастівни-ках в траві появилися роз-цвілі жовті снігурки — перші весянні квіти.
Івасеві стало якось ніби веселіше, відрадніше. Батько при кожній нагоді виводив його надвір. Напували разом корову, поралися по обійстю, щось порядкували, розбирали загату коло хати. Івась бігав, радів. Часом ставив батькові різні запитання, часом дуже чудер-нанькі. Батько переливав тепер всю свою любов на малого сина, на свого дорогого Івася. І старався на всі запитання по можливості йому відповісти, все докладно пояснити.
Обоїм ставало приємніше бути все більше ра-зо.М; І так потрохи забувалася та болюча втрата, якої вони не могли забути після смерті найдорожчої ї.м людини. Час промо-
• шував їм нову дорогу, і в них почало .проявлятися бажання до дальиіого життя.^
В селі почали більше говорити про Америку, Ка-нал>-, де,, мовляв, є нагода краше і свобідніше жити. Є там багато землі, яку дають даром. Василь почав мріяти про заокеанську-землю, щоб якось дістатися до неї разом з Івасем.
Одного вечора зайшов до Василя сільський бага-тій Кирило Вовчур, Він був найбагатшим госпо-
• дарем в селі. Наймав до роботи поденних робітників, мав наймитів, найми-
. чок. В селі говорили про нього, що він є найбільший скупар, -непо-прав^іий крутіЙ7 фальши-- -вий, брехун, — ошуканецьг-визискувач, якому не мо-
. жна в, нічЬму довіряти. Однак ні слухи передава-
,ли.ся на ВУХО між найг ближчими^ приятелями. В вічі піхто ЙОМУ цього не ски'^яи. Пому кланялися піе злсілокя, а говорили з, ним, іпяпку зпявиїи.
Переступивши Василів ' поріг, Вончх'р гіп без 'за-пропкміпя )іа лаву, роз-горнув поли чемерки, погладив великі чорні вуса ^
і бистрими очима оглянув хату. Це був кремезної будови здоровило, з вели- ~ ними, як довбнями, руками, густо зарослими волоссям. Не гаючи часу, багач чпочав:
— Прийшов я до тебе, -Василю, бо знаю, шо в те-^
бе бі^а. Отож я хочу Т0--бі допомогти: "Мені, знаєш, потрібно доброго робітника, щоб заступав мене у потребі. Знаю тебе, як надійного і совісного чоловіка, тому пропоную тобі робити в мене . ціле літо, все доглянути на господарстві, а як покажеться потреба, то й розпорядитися. За це я тобі заплачу по угоді восени, щоб ти міг собі прикупити кусок поля, чи як там собі зарядиш своїм заро-бітко.м, отримавши гроші разом за весь час праці. Ти ось ходиш на поденщину, береш платню, а вона ПОМІЖ пальці розлізаєть-ся. Таким способом ти ніколи не доробишся. Я маю досвід і раджу тобі для твого добра.
Довго вони говорили. Василь ставив питання, як буде з його коровою, яку треба доглянути, а також, як буде з малим Іва-. сем, якому треба батьківської опіки;
Вовчур був щедрий . на слова. Язиком володів, як добрий гребець веслами, і не брав нічого за програне.
Малий Івась сидів у куточку і з велиічим острахом дивився на дядька-здоровила, якого боявся і не любив. З бесіди дядька з батьком нічого не розумів.
Василеві блиснула думка: може й-справді, якби взяти весь заробіток за літо разом, то дійсно можна б щось зробити. Можливо, спродав би тоді своє майно, а отртімані гроші з продажу і заробітку допомогли^ б йому виїхати до Канади і там стати господарем на дарованій землі. Ця думка сверлила йому -В голові, 1 він з багатієм Вовчурем добився угоди. Вовчур встав з лави, поплескав Василя По плечі . та з задоволенням пробасив:
— Добре робиш, Василю. Жаліти певно н^ будеш. А до роботи приходи тоді, коли буде це для тебе—можливим. Приходи хоч би й завтра. — Сказавши це, багач вийшов з хати.
Василь аж тепер зауважив у кУточку, звитого »
клубок, Івася, з виглядом перестрашеного котен'ятка^ ^=Жаль стало сина. Взяв його на руки, приголубив і поклав на ліжко. Цілу-*, ючи малого в голову, по обличчю Василя потекла гаряча сльоза. і.
Накривши Івася, Ба*
СИЛЬ ще довго СИДІВ, об<.
думуючи угоду" з багатієм з усіх боків."Може треба, було підписати якісь ден кументи, щоб вражий. Вовчур не обдурив? Але, як ^ому це казати, вияв< ляти недовір'я до нього?; Врешті занехав цю думку, як неможливу до зреаліч зування. Люди будуть ба-< ЧИТИ його працю. Адже щ всі знають, що даром, ніхто не працює. Мусить Вовчур заплатити. А тоді піде все на краще.
Кілька днів пізніше Ва«« СИЛЬ почав працювати за. угодою, в Кирила Вовчу-ра. Вставав до схід сонця і йшов годувати коней^ Потім орав, сіяв, волочив і взагалі, як заповідав Вовчур, доглядав за. всім, щоб все було якнайкра-ї ще зроблено. За це багач краще винагородить його восени.
Василь старався для багача, як тільки міг і вмів. В поті чола працюч^ вав -ціле літо від ночі до-ночі: косив, возив, моло-* тив. Де тільки потрібно було щось зробити, там вже Василь доглянув, щоб воно було зроблене; Коли Вовчур нагадував щось Василеві, то той зі шкіри ліз, щоб догодити багачем ві і одержати . від нього відповідну плату, якої йоі му так потрібно на подб-і рож до Канади. ' Літо випало прекрасне* Сонце гріло та не пекло. Дощі час від часу пере< ходили, і все росло, як на дріжджах. Все це сприя"*' ло багачеві і не відплачу^ валось бідакові За робо* ту. Недаром кажуть, що багач напхає повну піч дров., і вони горять, а бід^ ний покладе одне полінце, та _й^те горіти не хоче. Тут виходилвР=так, що Вовчу{>_ мав достатки і вони з ко^ жним днем для нього збільшувалися, бо 1 (Зіднота майже даром працювала на нього.
Немало Івась цього лІ* та зазнавав прикростей І невигод. Правда, Василь дбав про нього, доглядач його, як зіницю в оці, ал# не міг усунути всіх неви<« год І недостач. Не раЦ приходилогя забирлті<
(Продовження на 12 ст.)
- ь