Понеділок, зо жовтїмі 1972 р.
і-
МАЛАНІЯ СОЛОМОН
ікокіВі то я січку різала: крутила корбою, а господар накладав у :криньку притирки чи солому. "
Ще до першої світової війни мама писала І деколи присилала [ілька доларів; коли вибухла війна/ то я лужила у різних людей в селах Посто-іівка — Раків — Кут.
Під час війни в нашому селі проходив фронт і нас вислали в різні села. Аи були вислані_до Хлопівки. Городин-і І^я не зазйала великого знищення. Пос-^ол' -^а, в якому я служила, була зруи-|*оч/ .іі війною дотла. Коли війна закін-Ііилася, то я уже не верталася до села, іле залишилася на службі в Яблунові.
Розуміється, на службі не було ніко^ |іи відпочинку, ба навіть у неділю, якщо Іотіла йги до церкви, то треба було пер-!|ие взяти корову на мотузок і пасти ТГ ; |есь на межах або попри дорогу. Тоді верталася додому, збиралася, ішла до
церкви. Пополудні — те саме: ведеш корову пасти ... У будний день [Ідеш сапати, жати, в'язати. Я навіть косила, кіньми возила снопи, мо-'Ьотила ціпом.
Хочу зазначити, що наш брат Михайло також поїхав до Канади, І МИ три сестри залишились сами: я. Маринка Крас (тепер також живе І Канаді), і Варвара Польова (живе на Укр^
І Коли мені було вже дев'ятнадцять років; тоді я вирішила більше іе ходити по службах, але з сестрами почати власне господарство^ Ливинаймили хатинку, бо наша була зруйнована війною, ходили на оденну роботу до господарів, підроблялися потроху. Я за косьбу Ьдержувала інколи дещо зерна або телетку гречки. Нам повернули |ва морги поля, яке було заставлене за борги, на якому ми збирали вій урожай. Ми не мали ні коней, ні господарського знаряддя/ але Іам Інші обробляли поле, за що ми їм після відробляли своє працею.
Війна не тільки принесла велике матеріальне спустошення, але акож багато цивільних людей були покалічені, коли відбувалися в хніх селах бої. Я на власні очі бачила, як військові санітари вийма-іи осколки гранаї людям з тіла. Ще й після війни багато пастухів ули покалічені, або вбиті, від гранат, які вони збирали по полю і роз-ирали.
У 1923 році сестра Маринка поїхала до Канади. До речі, мама дбирала нас обох, Маринку і мене, але коли ми приїхали до Вайге-ова, то мене завернули, бо я не вміла ні читати, ні писати. Мама ро-ила ще одну спробу взяти мене до себе в 1926 році. Через мою не-рамотність і брак матеріальног гарантії збоку мами мене знову не опустили до Канади. Лише в 1927 році швагер Іван Крас прислав єні шифкарту і я нарешті прибула де Канади. .
У Городниці була читальня. Коли будували для неї будинок, то ще допомагала робити сервиці, однак я там не була діяльна, хоч одила на представлення. Я дуже хотіла грати у представленнях, од-ак була неграмотна, не могла вивчити ролю.
Я прибула до Ошави — до брата. Він тут працював у Малбо Ай-онКомпані. Через деякий час брат мене взяв до праці у заводі — перебирала залізо: сортувала деталі— добрі від браку. ІДе була ажка робота — доводилось двигати коробки з залізом по 100 фунтів ставити їх одну на одній вгору аж під стелю. Через деякий час я дружилася.
У 1938 році я і чоловік купили 50 акрів землі на Скарборо. Я ула на цій фармі шість років і довелось дуже тяжко працювати. Це уло молочне господарство. Потім продали фарму і знову повернули до Ошави. Чоловік працював у Малбо Айрон Компані.
/^вступила до Робітничого Запомогового Товариства у 1927 роЦі. |(очу сказати, що мої обидва брати, Петро і Михайло, були членами 'овариства Український РобітничоЧФармерський Дім і Робітничого Запомогового Товариства. Також швагер Іван Крас, сестра Маринка і лама були в українському прогресивному русі. Отже, я зразу попала ( організаційне оVочення, яке мало на мене сильний вплив.
Я вступила до Жіночої Секції ТУРФДім або 1929, або 1930 ро-у. Через мою неграмотність я не могла виконувати відповідальної ункції ні голови, ні секретарки, тому найбільше праці віддавала на цені в Українському Робітничому ДомІі Я часто грала ролі в пред-тавленнях. Когось може здивувати, як я могла грати ролі; коли я не міла читати. Хочу сказати, що брат Петро читав мені ролі, які я за-ам'ятовувала і потім їх грала на сцені. Я в такий спосіб вивчала і екламації. Я співала в хорі, альтом.
Правда, пізніше я навчилася в організації читати, тепер вже сама читаю газету.
Через останніх сім років я є головою Жіночого відділу Товариства Об'єднаних Українських Канадців.
В організації виконувала різні обов'язки, була декілька разів кандидаткою на господиню, збирала гроші на пресовий фонд, брала участь в кампаніях за мир, в допомозі для дітей-сиріт Радянського Союзу під час війни. _1 ' ■ ~ -
Організація для мене — все. Це моє життя7 Я не могла б сьогодні жити без неї. Мені організація відкрила очі і я сьогодні почу* ваюся свідомою людиною.
РОЗПОВІДАЄ КАТЕРИНА ГАВАНЕЦЬ — САСКАТУН
Я народилася на Чернігівщині в селі Вороніж Великий 1904 року. Моє дівоче прізвище було Катерина Тарасенко. Родичі були селяни. Наша сім'я складалася з восьмеро осіб: родичів і шестеро дітей.
Усього півроку ходила до школи, бо тато говорив, що дівчатам -непотрібна школа. Я допомагала мамі на госпдарці: пряла, ткала, доглядала города.
Тато не сприйняв революції і радянської влади. Коли у нас відбувалися Першотравневі свята, проходила селом демонстрація, то він Зразу мене не хотів пустити, однак я втікала з хати і приєдналася до народу. Мені тоді могло бути 17—18 років.
. Весь час я жила при родичах до 1926 року і тоді виїхала до^ Канади. Одна дівчина мала їхати до знайомого в Канаду. Коли прийшла шифкарта^ то вона втопилася, тоді мене запитали, чи я не хоті- ^ ла 6 поїхати. Я дуже цікавилась світом і радо прийняла пропозицію,^^ бо поза своє містечко, я не була ні в Шостці, ні в Чернігові, ні в Ки(§§іі.з
Я приїхала до Пердю в Саскечевані. Там зупинилася у Михайла >' Божка. Там я познайомилась з земляком —- з Степаном Таванцем — і скоро вийшла заміж. Потім заплаїтила за шифкарту тому чоловікові, який прислав її тій дівчині, що втопилася, на яку я приїхала до Канади.
Поселились ми на фармах-^ в околиці Біггар (Саскечеван). Там уже був відділ Товариства Український Робітничо-Фармерський Дім. Хоч чоловік мав півсекції землі (320 акрів), то ми жили бідно, бо земля там не дуже добра, піскувата, повно каміння. Зразу ми сіяли пшеницю. Пізніше розводили худобу. Мали халупу, бо коли чоловік був холостяком, то не дбав про хату. Потім почалася криза і не було грошей на спорудження гарної, хати. Правда, кусок хліба завжди був, однак жилось нам, як я вже говорила, мізерно.
У 1930^ X роках, коли ш а л і л а е к о н о м і ч н а к ри з а, к о л и б у л а п осу х а на фармах, чоловік хотів вертатися до краю, однак батько відрадив йому; бо тоді саме були важкі часи, переводилася колективізація.
Фарма вже була викорчувана, однак доводилось на ній визбирю-вати каміння, яке появлялось, як гриби по дощі.
Чоловік був активістом Товариства Український: Робітничо-Фармерський Дім. Звичайно, я також ішла до Українського Фармер-ськогс Дому, брала участь в представленнях. До Українського Фар-мерського Дому з нашої фарми було яких десять миль.
Під час економічної кризи нам, фармерам, довелось іти на ре-ліф. Мунщипал видавав нам суху рибу і квасолю. Уже було троє дітей — треба було їх нагодувати і, післати до школи. Коли я приїхала, то чоловік мав автомобіля, потім поставив його в гаражі, бо не було за що купити бензину, ні навіть викупити урядової ліцензії на дозвіл їздити.
Перший Український Фармерський Дім, який був коло Петров-ського, хтось з ворогів спалив. Людйу які належали до організаціїі почали думати, що їм робити, бо треба було десь збиратися, про-довжати свою діяльність. Тоді вирішили спорудити інший Україн-__ ський Фармерський Дім. Ми з чоловіком подарували кусок землі під його будовуГ Всі люди Гуртом збирались і будували Український Фармерський Дім.
Коли ми влаштовували представлення, чи концерт, чи танець, то багато людей прибувало, бо куди ж тоділмали йти люди. Тут було багато українських фармерів.
Перейшли ми жити до Саскатуну 1953 року. Фарму ми продали. Ми зразу перейшли до місцевого відділу Товариства Об'єднаних Українських Канадців.
Мені організація допомогла краще дивитися на світ, бо ж я таки краще розумію громадські справи, ніж та людина, яка ніде не належить.
За час приналежності до Товариства Об'єднаних Українських Канадців довелось мені бути, особливо в Саскатуні, в зарядах і різних комітетах, '