Понеділок, 8 жовтня 1973 р.
ЖИТТЯ і СЛОВО"
Сторінка 7
Репортаж з Полтавського колгоспу
(Надіслано Товариством "Україна" в Києві]
2. "ХТО ХОЧЕ ПОЇХАТИ працюють у сільському ДО МОРЯ?" господарстві. Тож ми за-
"Хто хоче поїхати до моря? У конторі є путівки". Таке оголошення можна часто зустріти на території колгоспу імені Мічуріна у Полтавській області, в селі Глобине, у будь-яку пору року. А інші оголошення заклика-' ють трудівників сільськогосподарської артілі зробити екскурсію до столиці Радянського Союзу — Москви, відвідати Ленінград, оглянути старовинні міста прибалтійських республік — Таллін, Ригу, Вільнюс, пропонують мандрівку на Байкал і Далекий Схід .. .
— А скільки у вас коштують путівки? — запитав я в бухгалтерії колгоспу.
— Тобто як скільки? — здивувалась дівчина-бух-галтер. — В основному вони безкоштовні. Лише дехто платить 15—ЗО карбованців.
— 15—ЗО карбованців?
— почав я допитуватися.
— Ви, певно, жартуєте. Щоб поїхати відпочивати на Чорне море, потрібно витратити 80—100 карбованців, а мандрівка на Байкал коштує 150—18С карбованців.
— Той, хто платить, дає лише ЗО відсотків. Ось чому найдорожчий : відпочинок — за ЗО карбованців, — пояснила дівчина.
Звичайно, я знав, що більшість колгоспів за свої, гроші відправляє людей на курорти, у мандри. Але я^чось з цим питанням раніше не стикався близько і не думав, що все че так просто вирішується. На фермах, у Будинку культури написи на щцтах: *'Хто хоче їхати до моря?" І це у гарячий літній час, коли треба збирати хліб, городину — помідори, о-гірки, працювати в колгоспному саду (саме дозріли вишні й абрикоси, на часі яблука і груші). Таке вже давно— склалося, що влітку мають можливість поїхати відпочивати"^ в основному міські жителі.
— А'чому міським жителям такий привілей? — запитує голова колгоспу. — Та й зрештою, поділ на міських і сільських жителів нині дуже умовний, є люди, що працюють у прамисловості, і люди, що
провадили в колгоспі (і не тільки ми), що кожен бажаючий може відпочити і влітку. А як з грошима? Колгосп виділяє сгтеціаль-ні кошти на оздоровлення. Буває, платимо ще й за дорогу.
— Якщо хочете, можете поз н а й ом йти ся з людьми, вони самі про це розкажуть, — запропонував голова.
ліла голова, довелось зайти в аптеку за пігулками — знову гроші. І дуже великі. Ці ліки на Україні коштують 4 копійки (5 центів), там давай аж 1 карбованець,_тобто у 25 разів більше. ~ П об у вала в К а над і,;у складі туристичної групи, головний агроном колгоспу Галина Петрівна Анд-рієнко. -Особливо багато розповідає вона про зустрічі з прогресивними ук-
Перші тонни зерна врожаю 1973 року в колгоспі імені Мічуріна у Полтавській області.
Звичайно, мені схотілося на вла сні очі поб а чити, Як воно є насправді. Такий вже народ українці: якщо не помацає, то й не повірить.
І з цією метою я зустрівся з колгоспницею Ме ланією Прищепою.
— Запитуєте про курорт?^— мовила вона. — Аякже, була на курорті, на морському сонці і піску вигрівалась, Крим об'їздила. Аж совісно було — люди працюють, а я подалась відпочивати. Та коли хочете правду, —те вмовили: *'Ти і працівниця хороша, і підлікуватись трохи треба, і путівка пропаде..." Ну, т© й поїхала. Правда, не я одна, їздили того ж місяця Микола Столбов та Микола Надоша.
Це йшлося про відпочинок і мандри по-^Радянсь-. кому Союзу. Але ж лише за нинішнє півріччя кіль-~ ка колгоспників побувало і за кордоном.
Наприклад, нещодавно повернулася із круї'за навколо Європи доярка Олександра Краплина. Вона відвідала Францію, Австрію, Італію та інші країни. Із своїми односельцями Олександра поділилася приємними враженнями. Але були й неприємнії в г©телі тобі принесуть води — плати гроші, а забо-
раїнцями Канади, про великий їх вклад у справу миру, про їхню любов до Радянської України — землі, де народились, про їхню радість за успіхи рідного народу. З великою теплотою згадує вона відвідини канадського Канева — в Палермо (коло Торонто), де встановлений .пам'ятник геніальному синові України — Тарасу Шевченку: *'3 сльозами на очах дивилась я на пам'ятник,: на напис я-кий говорить, шо це подарунок українським канад-" цям від українського народу. А наші співвітчизники дивилися на нас — тих, що приїхали з УРСР, і теж плакали".
— Галино Петрівно, що Ви хотіли б передати своїм новим знайомим у Канаді?
— Насамперед щире спасибі за гарний гТіри-иом. Хочу скласти подл ку і видавництву
і редакції
Союзу 20 колгоспників. За цей час у санаторіях Криму і Кавказу відпочивало близько 20 осіб. Від л и п н я д о с і ч н я п е р е б у в а -тимуть на курортах ще мінімум 50 осіб.
Понад 150 дітей колгоспників відпочивали і відпочивають у -місцевих Піонерських таборах■
3. ВЧОРА, СЬОГОДНІ, ЗАВТРА.:.
(Зустріч з головою колгоспу)
Колективне господа р• ство... його здобутки; його сьогоднішній ' день. Як ми вже знаємо, КОЛ- ; госпиики мають просторі житла, модерні меблі, купують автомобілі. Селяни — люди землі — їздять ; по закордо-нах.' Якихось 60 років тому це МОГЛИ-собі дозволити тільки окремі пани-багатії. Та йг зрештою, коли МИ кажемо селяни, то це 'звучить; трохи застаріло. Бо селя- :
НИ — не ті, що були. Ни:іГ
вони водять трактор:?; комбайни, автомашини, знають агротехніку. А сучасна доярка, якщо хочете знати правду,' то й руками не вміє видогги ко-рову, як робили наші баби. Без машини вона кроку не ступить. І ще багато чого є сказати про українське село, про людей сільськогосподарської праці. Та про все розповісти важко.
Але не завжди так була, не завжди злагоджено гуркотіли ті степові кораб-лі-комбайни і не завжди доярка отримувала, як нині, 150—180 карбованців щомісячно. Зовсім інакше розвивалися події у 1927 і наступних роках, тобто тоді, коли почали запроваджуватись колгоспи. По-іншому бу^ло і в повоєнні роки, коли з фронтів не повернулася по-ловина чоловіків. А гі, що прийшли, застали пустку. І все доводилося .починати заново.
— Далекі часи. Для "молодих -
зар",
"Коб-газети
Життя"Г Слово",-і член-киням ТОУК із Вінніпега.
... Відпочинок колгоспників. Незважаючи на те, що цифри мовлять менше, а ні ж ж и ві слс-з а, хочу подати дещо із занотованого мною під час відвідин полтавського колгоспу. '
За перше півріччя мандрувало по Радянському
про яку вони
це вже історія, дізнаються _ підручників у школі, з фільмів та зі спогадів, що їх розповідають сивоголо-ві -дідусі. Історія, та тільки не для мене. Усе пам'ятаю. І те, як я очолив у 1927 році групу місцевої бідноти, і як ми ви-р і шили створити своє колективне господарство. Тобто як створити? Об'єднали усі свої землі, а тоді кожен з дому почав зноси-
ти, що мав: хто плуга, хто борону, хто сапку, хто лапату, хто мішечок насін-ня. Так зачинали спільно обробляти землю. Волами, коровами орали перші колгоспні ниви .. .
Це розповідає засновник колгоспу імені Мічуріна, його перший і не-3мінний аж до цього часу голова Герой Соціалістичної Праці Василь Єрофі-йович Курченко. Без перебільшення можна твердити, що успіхи, яких добилися за весь період існування свого господар-тва "мічурінці" — це успіхи і досягнення керівника колгоспу. Радість лю- -дей — це і його власна радість.
Чого гріха таїти, іноді трапляються керівники, для яких службові обов'язки — це тільки ро-бо-та, за яку можна одержати гроші. А Курченко з тих, для кого колгосп — справа усього життя. Часто мені приходило на думку таке: чи має ця людина свій дім, якісь суто свої діла? Бо вранці, тільки-но зійшло сонце, голова був уже на полі серед комбайнерів, а пізно ввечері він радився з ними, яку ділянку для збирання хліба обрати заз-трашнього дня. Сам вія каже, що хліборобові "гав" ловити не можнч. особливо у таку гарячу пору, як липень.
І разом з тим йому.вже 71 рік. Якось я не витерпів і поставив йому не зовсім скромне запитання:
— Василю Єрофійовичу, чи не заважко Вам? Адже, як не як, певно, літа дають таки себе знати. Ви б давно могли піти на пенсію. Чому цього не зробите?
Ось що він відповів:
— Знаєте, я розпо-вім трохи про вчора, сьогод-ні, завтра. Тоді ви зрозумієте, що я ніяк не можу йти на заслужений, як ка ^чуть, відпочинок.
Починали орати волами. Трактори і комбай.іи у ^^ашій'уяві були фантастикою. І коли все робили вручну, коли -не було добірного насіння гарних сортів, коли ще не зналн аТротехніки — то, зрозуміло, про великі врожаї годі було й мріяти. А.,іе люди працювали, люди хотіли, щоб колгосп жив Мали ми і ворогів. Бо ж
(Докінчення на 8 ст.|