Понеділок, 23 вересня 1991
«ЖИТТЯ І СЛОВО»
СТОРІНКА?
ТТетро кРАВЧУК
Вони
(ІІрбдовйсення)
Г просив його, щоб зй два
місяці перед появою КН11ЖКЙ
дав йому знати, а тоді він піщле йому замовлення. Він просив: "Робіть так; аби я дістав на Канаду агенцію"
Апблінарій Новак гі що він ще далі працює у "Канадийському фармері", а редактором газети "Український голос", яка почала виходити на початку 1910 року у Вінніпегу, є Василь Кудрик (Цебрівський).
Цін знову повернув:ся до особи Мирослава Стечйщи-на, про якого писав^ що він на доку чує навіть своїм членам (Федерації українських соціал-демократів). Воює з *'У к р а ї н с ь к им голосом", особливо через^ Т. Д; Ферлея. Новак писав, що "така полеміка негідна, безлична". Повідомляв, що Зигмунт Бичинський виїхав до Сп о л у чених Штатів Америки і там "панує" в прес вітеріанській церкві. Іван Бодруг прибув до Вінніпегу і говорив, що "независима церква" була б не такою, як тепер, як би не
Аподінарій Новак підготовляв збірку своїх оповідань, яку обіцяла видати Видавнича спілка у Львові.
Яків Крет відкрив малу друкарню у Вінніпегу разом з ; "Руською книгарнею"і "робив добрий бизнес".
Писав Юліанові Бачинсь-кому, що й дальше готовий подавати йому інформації, які його цікавлять. Правдоподібно між ними й далі в ідбувалась перегіиска, однак листи не попали до ЦДЇ А у фонд Юліана Бачинського. М ожливо збереглися листи Юліана
Бачинського до Аполінарія Новака, які напевно становлять чималу цінність для історії українських поселенців у Канаді.
У зв'язку з заходами щодо видання книжкй Юліана Бачинського у Канаді, то автор її звернувся до Якова Крета, власника Руської видавничої спілки у Вінніпегу листом від 10 травня 1910 року. Яків Крет на бланку " НиіНепіап РиЬІізНіпд : І Со." (Руської видавничої
спілки) йому відписав: І "Високоповажаний пане! І По повороті до Канади (зі Львова — П. К.) розказував нам то в. Ю. Ситник про справу накладу Вами написаної книжки і заохочував нашу накладню станути з офертою. І дуже можливо, що ми порозумілися б в сім бізнесі скорше, як хто — тому просимо відворотною
почтою начеркнути нам усю справу якнайдокладніше (бо звісно, що ходить о грубий гріш) щоб ми могли повзяти
під розвагу всякі детайлі і сказати своє слово".
Далі в листі йшлося про те скільки примірників книжки видати, в якій оправі, хто її розповсюджував би і т. д. Але з тих заходів нічого не вийшло — справа затягнулася аж до 1914 року. Тоді (ще до вибуху Першої світової імперіалістичної війни) вийшла книжка Юліана Бачинського "Українська імміграція в З'єдине них Де р жа вах Америки " — накладом Юліана Бачинсь-кого й Олександра Гарасе-в и ч а. То був І том "Української імміграції" У вступі цієї книжки автор писав: "Сей І т. "Української еміграції" дає розгляд житя укра їн с ь к о ї і м міграц і ї в З'єдинених Держав Америки в його повноті, від перших початків імміграції до послідних часів. Слідуючі томи о біймуть житя українських іммігрантів в Канаді, Бразілії, Сибірі і в прочих краях, де поселилися українські емігранти''.,
Але ж що сталося з к н иж ко ю '* У країнс ь ка імміграція в Канаді'7 За в ід омими і н ф о рмаціями вона була написана, набрана в друкарні і відбита на аркушах. Але тому, що автор не мав грошей її викупити, власник видавництва продав аркуші на макулатуру. Отже — не збереглося ані одного примірника книжки.
Однак інша версія така, що через вибух Першої світової імперіалістичної війни її Не вдалося надрукувати. Але що ж сталося з рукописом і численими фотографіями?
Ще є і третя версія. В "1 люстрованому калєндарі "Українського голосу" за 1937 рік" (Вінніпег) на 76 сторінці опубліковано:
"Обїхавши в 1905—6 рр. Злучені Держави й Канаду та о гляну вши всі важніш і місцевости, де тіл ьки п о с ел илися українськ і поселенці, Юліан Бачинсь-кий списав свої враження та видав їх друком у двох великих томах. В першім томі описав укра.їнську в Злучених
е м 1 г р а ц 1 ю
Державах, а в другім описав спостереження про українську еміграцію в Канаді. На жаль з це го другого тому книги не побачило світа більше 5 примірників, бо як л и ше скі нчил и друк і приступили до складання поодиноких секцій в книгу, вибухла світова війна, яка лерешкодила докінчити
книгу, і та к вона й знищилася". •
Я кщо третя версі я правдива, то можливо десь зберігся хоч один з тих п'яти примірників книжки Юліана Бачинського '
інська
імміграція в Канаді". На жаль, дотеперішні пошуки не дали позитивних результатів, бо виявлення її було б цінною історичною знахідкою.
Напевно десь ще зберігається архів Юліана Бачинського ^ можливо в когось у Львові, Берліні, Харкові. Адже після повернення до Галичини Юліан Бачинський жив у Галичині, де працював н а Д с ері ЄЮ книг п р о українських емігрантів у різних країнах світу.
У 1918 році він був членом Галицької Українеької національної ради. В 1919 році був головою дипломатичної м і сії Укр аї не Ь к 61 Народної Республ і к и у Вашингтоні. Після зліквіду-вання місії у Вашингтоні переїхав до Берліна, потім — до Праги. Коли він прибув до Галичини, щоб відвідати свого хворого батька, то був задре.щтоданий дірліцієдо бурж у а з н ої Пол ь щ і і засуджений на однорічне тюремне ув'язнення за о пуб лік у ва ння .книжки "Больщевйцька революція а українці". ^
Після виходу з тюрми виїхав на Радянську Україну, де працював у редакції "Української Радянської Енциклопедії". В 1934 році під час сталінського терору був ре пресований. Подальша його доля невідома. Напевно він привіз з собою на Україну свій архів, в якому можливо був рукопис книжки "Українська імміграція в Канаді".
НЕРОЗРИВНІ ЗВ'ЯЗКИ
)ашські емігранти, що поселились у Канаді, піддержували тісні зв'язки з своїми рідними, односельцями, друзями. Такі зв'язки
збереглись по сьогоднішній де нь. в они залишились непорушними. Правда, вони переривались під час Першої і Другої світових воєн. Але як тільки наставали т. з в "мирні
часи. 1 починала нормально функціонувати пошта, вони відновлювалися. Треба завважити, що продовжують їх сьогодні діти, внуки і правнуки тих, які прибули до Канади в кінці XIX або на початку XX століття під час пер ш ої хвилі м а со в ої еміграції українців за океан.
в архівах України і Канади, як також у сім'ях, як
іммігрантів, так і їхніх рідних в "старому краю", збереглися тисячі таких листів, які є цінними п р ичи нками до іст орі ї українських поселенців у різних заокеанських країнах, в тому і у Канаді.
У тих листах містяться цінні інформаіції про життя-буття тих, що їх злидні і національний гніт закинули за моря-океани, як також І про ті страшні економічні та політичні умови, які вони залишили у своїх селах і містечках — у Східній
Галичині, Північній Буковині, Закарпатті і Надніпрянсь-кій Україні.
Зокрема велику вартість становлять ті листи, які емі гра н т и п йсали до письменників Івана Франка, Михайла Павлика, Василя Стефаника, Марка Черемшини, Ольги Кобилянської, Андрія Чайко в сько го, Тимофія Бордуляка і інших. Багато тих листів не одержали ще широкого насвітле ння в працях дослідників історії українських заокеанських поселенців.
Крім листів до своїх рідн и X і од н осе л ь ці в, українські іммігранти писали теж листи до священиків, війтів, учителів. Коли в лис тах до р ід них чи односельців і м мі гранти посади про свої буденні життєві справи, то в листах д о свя щеників, в і й ті в, учителів порушували ширше коло проблем, зокрема суспільно-політичних і культурно-освітніх питань.
у директора школи в селі Балинці на Прикарпатті В. Барнича збереглися листи, які кидають багато світла на ті економічні відносини і початки громадської та культурно-мистецької діяльності українських поселенців у Канаді на початку XX століття. Це листи Юрка Сиротюка, Василя Деделю-ка, Івана Грабовецького й Івана Делаврука*) л
Юрко Сиротюк написав свого першого листа 1 жовтня 1902 року з Салем, Орегон, США. В ньому він звертається до В. Барнича: "Дорогий мій Учителю!"
Далі повідомляє, що вже шість років минає, як виїхав до Канади, і варто було б багато написати, щоб розповісти, "як за морем живе", але то була б "довга історія".
Повідомляв, що персонально йому живеться добре, не був ні голий, ні голодний, ні без гр оша у кишені, придбав маєток вартістю 1,200 доларів, почувається "вільним". V
Інформував, що громадка
♦) Зараз листи знаходяться в колекції Цетра Арсеничя у Іванб-^Франківську, УРСР.
людей зав'язала "Українське брацтво" і думає осісти в Каліфорнії (Сполучені Штати Америки), де живе Агапій Гончаренко, який "козакує все своє життя", і якого "Українське брацтво" найменувало своїм атама-ном.
Далі буквально писав: "Чи не хотіли би Ви хоть на старість дихати вільним повітрям? Ви мали працю тяжку, нехай би Ви відпочили та дітей своїх на волі, а не в ярмі лишили Батьку Учителю! Не дайте своїх дітей у "пани", а радше вишліть їх на волю, де вони зможуть жити своєв працев, а не потом свого брата, бо піт братній се отрута", •
В "Пост скриптум" Юрко Сиротюк писав: до "Україна ського брацтва" входять "образо в а ні люди", які мають закінчене гімназіальне навчання, деякі 3-5 класів, також прості здібні люди. Він висловлювався проти того, щоб *'мо л о дий Войнаровський" їхав до Канади, бо сумнівається, чи з ^ попівської дитини може бути хороша дюдина.
Другого л и ста Юрко Сиротюк написав 6 березня 1903 р. з Гейвардс, Каліфорнія, США. В ньому він розповідає В. Барничу про "Українське брацтво'', яке фактично було організоване Кирилом Ґеником з України ських емігрантів у Канаді. До нього входило 17 осіб, серед них брати Сиротюки — Юрко і Васил ь, Тарас Ферлей, Мирослав Стечи-шин. Статут "Українського брацтва" написав Кирило Геник. Автор листа фанатично перейнявся утопічними ідеями комуністичного способу праці і життя.
Листа свого він підписав Ігор Сиротюк. Зміну свого імені він так пояснював у листі: "Вам може дивно буде, що тут видите зміну імені. Я скажу Вам чого оно так є. Ми зірвали всякі зносини з церквами тож їх імен церковних не хочемо носити, уважаючи, що церковні імена є се посторонок, на котрім п ри в я за не хр исти я н сь ке,
теля. А дальше чому своїм імененем святих, от як мій небощик патрон, коли змій виїв так багато дітей у краю, він бестія того не бачив, а коли прийшла черга на королівну, тоґди він приїхав конем і заколов — чи ж не такі драби і нині святкуЮть?'*^ ..„„Третій лист В. Барничу написав 21 лютого 1905 року його учень з Вінніпегу Василь Деделюк. Повідомляв, що навчається в англійській школі, а потім перейде до вчительського семінару, після закінчення якого одержить посаду вчителя з місячною платою 50 доларів. (ДАЛІ.БУДЕ) •