• ми И І М \ < Пі 5
II.. І ПіИЧ Ш гГі'М • М І 1 1 І Г. ■ ' лт.^ , л ; . ! 1 \ ■ І V І ^ Л ( ■ 411 ГГ- І.І . Г, . І «1 р И-г • І * Л< ■;. І Л. ■
■ •* .і і (іГі і', (.. \ ( 1,1 л .. . І і 1 р 1 !.\-,-ПММ •■•І.рп,
■ \ 1 (.> і • «) •■ ii 1 ' і \ _ ■ ■ і ■» > і > »>' v."--: ■■ И' 1| ' 1,1,1.
■ . . И і п -ггП»!'1 ьи» < 1 І »1І і Гі м м'л р « » м
и і і а 1 І і і 1! і т'і 1 ' ' ' И І' п м и( « »г І и М < *. И І \
П<1:1(> ( v v и і- р<.р'.||і п І « > р і м > і и р м • !>
. І. і /і і и.*,ц а1 М І, І |-' п > ^, . -....її -!<.||-М • 1«\'<<^
і > п 11 \ ! \, м р и 1 І < І ь. і п р ц р < МІ -1 1 > п п и
:»( :Л и 1\ -і'м <і1 .( ^ - і і ^ vi п ГІ*Г .1 1 ( ( п мгІ Ч * v •■ : Л.І Л И» І'чТіЛ ІМі ИКА; <;1(І.ІПМ'П »іі'п ІІГП .М'ИГМ І 1 І ■ . Ч.ІГМ 1 Г- •■ < Ч ! ргУ 1 1 ■ І м Т П И VI О
' і» рі імміїї \ я п рої, п 1 .пч «1 Мім і \ л<
»' \ ЛИ І П І МП 1 \ І М • І < ) 7, < ^'і ф Ю Ч
рп І ІіП' І «' І \ 1 М' р^ м ' ч 11 р ;і п ^ '.1 и І н ч ч ' І"' ^' ' 1' ч м 1 < ^ І м р 11 ІІ (]), ч І и'
< П П 111» >і 1 < ^ р '! М М 14 Р о 1. І рпп ЛІ І 1 1, ? П м 1 П < ' І І г ч п' рі 1 П,МП'
'.Ь ПІ МІ П:і І'М^ 'ПІП І ( ^ п«ч 5,1 ІМІ. ПрПП,,
Іі'^річ «І^г чі 1. <мміч;і ■» Гич п м'пріч" пппіг . .рп ч Ч7ісь?< мтї фі.-ц>,мм ДУ,.
Ь\к(М>пп;1 І1Я 1 пГі чяс Г>\ 1:1 пп тмгто пл»іп! ;і('1 млііипх мясі пп лп про >-іпргі.к<Гі ілінгрір
Ніл м.'пгрі і] г'глртіиїї ггсті^ті
ни?( .ягісил і пісгпь, лс лілттіорю-рл.ліісь гороїчпя мипут^піипя їп'ко-
і^іти, Гпплося про сляпппго, яя-тяжкя опріппкіп Олексу ЛорГіу-іпл. Все не закарГппілося п пам'яті Юрія, поедпявіїїіісь з особистими прпжсппямц віл грізного НЛППЛ110Г0 попстпнпя, то .спалахнуло 184Я року пл Патьківпіині ФелькоБИча — в містечку Сторонці.П\тіілові, і р майбутньому .зілйиїло вііяп у Ггого творчості.
Боротьба буковинського селянства проти феодально-кріпосницького гніту (революційні дії 'Ї848 року, на чолі яки?< стояв Лук'ян Кобилиця) теж полишила неабиякий слід у душі підлітка. його мати й брат Іван брали участь у повстанні і, коли революцію ^уло придушено, Івановій аби уникнути переслідувань^ довелось терміново виїхати: до Молдавії. Пізніше Юрій Федькович так згадує про це: "1848 рік нашу родину унещасливив, а нас, дітей-сиріт, по світу роздув".
Вчився Юрій мало. З двокласної ре- ' ної школи в Чернівцях, де викладання велося здебільшого німецькою мовою, він втік на заробітки. 1852 року юнак повертається до Чернівців, і незабаром його забирають до австрійської армії.
- Понад десять років житт' Федьковича пройшли в жау^ивих умовах цісарської казарми. Глибоке знання солдатського побуту він використав у своїх поетичних^ г прозових творах. _ ^
Якось до рук Юрія Адальбер-^ тоБИча потрапив Шевченків "Коб-зар". Він - надзвичайно вразив Федьковича, вплинув\ на його дальшу долю.
Невдовзі по цьому, 1858 року, Юрій Федькович створює першого свого вірша українською мовою (доти Він дещо писав німецькою) — ''Нічліг". Поезія ця пройнята ихирим співчуттям до жовніра, якого женуть воювати за антинародну справу.
ИИ« |.^4IМИИNА ііиМ«>МГАІ А Ю А М« ^*«>НМ»ІА ' |
»>« ■! п г. « >' П 1И< 'И __ " Г'П І р< » І. П >і
П \ І ;і Ігтмтч »<і|\іиіГї !И*і 1 1 МИ'
г- І ''(і 1 І ммі і Г> А тті и І ч р \ г. < м".ии при
< П р м *І ПМІ II' р' її < Чм ч пі» р 1 І \ р І м ч 1 р* МІ п 'И » . Ь< ч 1 І ,1 Ч Г' < М< ^ 1 .1 Г' Ч г П'
« 11м \ IIN1, І( )риі Л /І 1 11 с и р І І ичіч
А 11 и • І' р' 1 р 1 N ' • Ч1 п І л 1 ч І ч р 111 '1 ■Ч'ч рь ,1 11 П( Ч Гі ^І'* 'II І. ' ЧЧ 1 Ч .! 1 м < ^
1ЧІ1. пп. л 1.1. »л • гч ги ППЧМ ІРМПП 'І'р.пи.л, "р « < р< 'П'Пчіпі чин
ти Ч \ Т*. П ь1 \ о П И І Ч ! Ч 1 ТМ 1 І' ('М ч п
,чп \' /п ?. •ч>пм\' ;пч мчи»<>м^ пяг
ЮРІЙ ФЕДЬКОВИЧ
Ненависть до цісарської вояччини, тужіння за свободою, біль розлуки з рідним краєм, з нареченою, старенькою ненькою — тематика жовнірських віршів. За художньою формою вони наближаються до народних пісень. Саме тому багато які й стали ними.
Чо' ти плачеш, дівчино єдина, Вшак ти видиш, не моя
причина, —
Не рад би я від'їжджати,
Гонить цісар, воювати; Не тра серцю туги завдавати.
Так просто, дохідливо й водно-час поетично змальовує Федькович сцену прощання рекрута з коханою дівчиною у співанці "При відході".
У вірші "Дезертир" бринять мотиви туги за родиною. Жовнір, одержавши листа з домівки про те, що його самотня немічна мати терпить від холоду студено] зими, бо він, \і єдиний син, — ці-1:арський стрілець, мимоволі робиться дезертиром:
І схопився, як поломінь,
Полетів, як птах, А вітер з ним "не йде вдогінь,
Бо годі' 'му так; Бо він летить до матоньки
Старої домів, Дрівець її врубатоньки,
Би хатку нагрів.
Таких прикладів можна навести чимало.
...1863 року Юрій Адальберто-вич виходить у відставку і їде в
рі гп»« , < гго І\і »ми ішрі+чи V » ро р-г » п» 1 " піч НІ пч и __чл »пи'.по чп прм»ч\ прпМК 'И ми N *« ІІЧП
І Ігтрги. іпиі І р«п, \- и »«N рпл
чі "? І <• ч«^ рпп и 1 ' іюСчімип « »ч « п< р пічт'і прочччп) мчр /П.КОРПЧЛ п<чч« г ь " ч \ <»я ' И<мія і
п ч 1 \ ч пі Гч ч < ^ 111 чч ( 1 1 Гі п п < чч м .\ п
Т1Ч "( лф.М '-ЧЧ1Ч "1 1 1 1 • (|і п
і ічрич"' ' 1 1 ігіпь ,1 ' * ^пріпічЧ" " І рп яі< рі іпі Г^рч 1 р" І я іпіпі "\и>грпп 111 !:і "Гч І, (ччпп т-т< Н VI (О л<чч< м" (тічрл-і 1 <1>р;іпья\ ( і;пм' <^р!Ч іня •п.мпі\р «прчіпт тчіляїпо прочя'піЯ 'Тяп. ги Лінип» рО(ій <ч ?<нм нн< т,мгтінтн< І Г Т>'р?гтнп пм<л«. Н10 р тпорях <Т>гпьт<с^лнчя "б'г- п)?<гргл(і >і<ніи>т т>(>лтГ\ іобт рони Г ЖИТ'КПО ПрЯПЛ"ННММ й пм-гоко мямгтсрпнмн
Персонажі опорілань і попістсті Юрія Фольковттмя цс люди яо-льоі^ої плачі, я глибокими й благородними почуват?нямн. Наприклад, жовнір Сафат Зіппч, герой олноймєїшого оповідання, вбирає багатія Япка, .який занапастив бідну дівчину. Сафат Зінттч, чинить це свідомо, хоч знає, щ-а-й сам загине.
Проникливо, талановито показує автор побут земляків-селян, знедолених австро-угорськими поневолювачами, понівечене життя жовнірів-гуцулів, непереможну силу кохання, яке за буржуазного ладу часто спричиняється до трагічної кінцівки.
Але змальовуючи страхітливі картини сучасної йому дійсності, Федькович був далекий від песимізму. Він безмежно вірив у світле майбутнє свого народу. "Я на ш на ро д у сі м с е рце м л ю б л ю, — заявляв письменник, ^ і душа моя віщує, що його велика доля жде".
Рішуче засудивши намагання буржуазного націоналізму відірвати Буковину від України, Юпій Федькович виступив палким при-:хильником ідеї їх возз'єднання.
Ось як, приміром, сказано про це в поезії "До мого брата Олек-
си...
Мости, брате Олексику, Мости ти, мій друже, Єднай нашу Буковину З Червоною Русев.
Най Черемош запінений Ь-Чорний і БілиТі Із братію, із руською Нас більше не ділить.
Редагуючи в останні роки свого життя (з 1885-го і аж по день своєї смерті — 14 січня 1888 р.) українську газету "Буковина", поет підкреслив у передмові до першого її номера, що ця газета буде "подавати вістку про духовне життя галицьких, угорських І на Україні жиючих братів нашиХ|
) І»Ч'«гЧ\і 14 ч« N .<рпмп Р-^ ' 4 р
\ 1. Ч* .1 Ч П V ?И » « ' ИР Ч і » Ч( Ч< І .чиї »>, гіЧ((А» і'«\\ічЧи. - Гч рПИ Л • И і:і 1 ч /
4 ч ' М И, ( м '\ ( 1 1 > р І І ' V ( 1 ' М ч > \
< И Ч < ' рч ^ П 1 ' Н І I. І И 1 Г . Ч, И » 1 \ 1 II п \ ні І ЛЧ І І М Ч ) 11 -і • ■( Л ТІ Ч : Ч. ) 1:1) Л ( ЧИЇ ГІ V •
\і 1 р 1 иі ' ^1 р 1 І п ' м ' * р< ч (* ми р 'М у. \ 1 N \ »1 И)! ч п и и< ^ гч м « п • р >Гм» тгі, »»к 41. 'ЧУ П'ЧМ («("м** ЧГ.'1«» "('чг*<»
►»иііі« 1 1.-1 піпі'Г' І м\<Иічч
т м^сиїт» ^^^^(>Гч^ «иичїіі* ги і о гі
■.||»«'> ;і < >АІ ' ЧМі ЛП '1*(МГ,Г.ОГИ»М ■ ,
< Ь.рі мі ІрЧрИ ПІН »,1Ч< ЧИП»<:> И|Г У»Я Приї, ІII П 1 П І \ ГО 1 Ч 1 1 » 1 П 1 І м » 1 я '41 ЇМП^-ЧІ 1ІЛ р< ч\ \ іірліпі »' Ї^Ч )'і.
< ЧЧР1М
|Ч І) Ч!
Ь \ (>і н Ч1ЧЧ
•ІППІ .\ 1 і^рчі 11ІІІ 11 Р ,рЧ 'П ІІІІ11Ч N
Гі рл'пі чи І 11 рл и і< ПІ «ч о \ ч !> 1» 1 ит
)Г''о 14 я « 111 І я ГУр Гкч. (1 1 П<>|'Ч(Л, І І ІИ'
ЛЧ 1 <ЧЧ ПрППП И1 1 П 'Ч'ІЛ'ПЧМИІ Л \ 7МЛ )МіЬОі < ІІЯ71ІНПТ?»? «Т>Г Л ЬГ^ОТЧЇ МЯ Г)\р>Т{\ЯЯПІ НЯП'ІОНЯЛ І(Ч м ЗЯМОІЬ
ч\пялп тіяй( тілмн'піі її сіоротГн, лг о г <) Г>. ? 11 по пі л б І ? пс я л ГЛ1 о к ря 1 ММ11 ?! »1 ( піт (VI .тя-д - тп!сьмгтппи<а Маюми ппяглідок пгпних обсіппмп руко-, писн Фгдькопичя, попи не бажали НА 6.71 і?<упати тих тпоріп, V яких найппрязніитс проявилися репо-люційн» нястрої Юрія Адальбгр-товича, луняв зяклнк до боротьби з понсволюв.ачами, доводилась безпідставність тверджень теоретиків буржуазного націоналізму п'^'^ "безкласовість", "без-буржуазність" української наиії, про так званий єдиний потік у її розвитку.
Іванові Франку, що разом з професором О. Колессою заходився готувати посм-ертне виляння творів Федьковича, вдалося Виявити близько сотні автографів, ЯКІ доти не друкувалися. Публікація цих поезій у першому ж ТОМІ франківського видання творів Федьковича (вийшов у світ 1902 року) відчутно вдарила по буржуя x на ц і она л і ста х, як? будь-що прагнули приховати від читачів кращі вірші поета-демо-крата.
Так, завдяки зусиллям І. Франка, люди змогли відчути й осяг-і нути красу, багатство, велич поети ч н о го, та лан ту с и на у к р аїнс ьк и х Карпат.
Відтоді минули десятиліття, І над краєм Юрія Федьковича зійшла зоря свободи. Здійснилися мрії І сподівання народу Буковини; він возз'єднався з єдинокровними братами, діждався світлої, щасливої долі.
Н^ Радянській Україні, як і в усій країні Рад, яскраво сяє слава
буковинського кобзаря.___В його
рідному Путилові та в Чернівцях створено' літературно-меморіальні музеї Юрія' Федьковича: його ім'ям названо колгоспи, школи, клуби. Художній доробок пись- ^ менника, що збагатив скарбницю української культури коштовними перлинами, вивчають учні, досліджують літературознавці.
Л. КАТРУК.
*) 8 серпня цього року.
