<<ЖИТТЯ І СЛОВО>>
у різні роки Іван Навізівський був редактором, йбо адміністратором "Робочого народу", а коли утворилось Робітничо-фармерське видавниче товариство, то став його незмінним управителем аж до свого інтернування за антифашистську діяльність в червні 1940 року. То був найбільши й р озк в і т українсь»кої прогресивної преси: з 1919 на прохязі 20 років виходили газети "Українські робітничі вісті", "Фермерське життя", "Народна газета", журнал "Голос праці", "Голос робітниці'-, "Робітниця", "Світ молоді", "Бойова молодь". "Українські робітничі вісті" спершу виходили тижневиком, потім двічі в тиждень, далі тричі в тиждень, ■ а 3. 1935 року стали щоденною (крім неділі) газетою. "Народна газета" теж виходила шодня. "Фармереьке життя" виходило раз в тиждень, "Голос праці", "Голос робітниці", "Світ молоді", "Бойова молодь" раз в міся ць, журнал'' Робітниця " с перш у двічі в місяць, а згодом - раз в місяць.        ■; ;
Але крім газет, і журналів Робітничо-фармерське видавниче товариство друкувало регулярно б ро шури, к ниги, о рга н і з ацій ні обіжні листи й інші матеріали. Ррбітничо-фар.мерське видавниче товариство мало в своє.му р о з п о ряд же н н і чималу, як на тоді шні часи, поліграфічну базу модерні Лін Оти п и і; . р от а ц ійну пр е с ову машину. То був зразковий агрегат. Весь трудовий склад Робітничб-ф а р м е р с ь к ого вида в н и ч ото товариства становив понад 20 осіб; лінотипістів; друкарів, редакторів, ' адмі ністра цій ного пер соналу.
І за все те доводилось відповідати управителеві Іванові Навізівському: платити рент за приміщення, вип л а чувати з а р рб ітну плату співробітникам, закупляти папір і чорнило, платити за ремонт машин, за пошту, експедиторам і т. д.
Почавши з кінця 1929 року. Канаду, як і інші країни світу, ох о п и лає к о н о мі ч на к р и за . Українські трударі, які передплачували газети й журнали, вносили свої пожертвування на пресовий фонд, були одні з перших, які терпіли від економічної кризи^ бо їх звільняли з роботи, вони ставали перманентними безробітними. І хоч це може звучати парадоксально, але саме в 1930-х кризиснйх ррках був найбільший розквіт української р обітничо-фермерської преси в Канаді. І тут, безперечно, була велика заслуга Івана Навізівського. Сьогодні диву даєшся, як то йому вда валр с я ро бити. Ж одног о разу не було затримки у виплаті заробітної; плати друкарям чи редактора.м,; адміністраційним працівникам. Він якось у тих складин х у мовах умудрувався; щоб роздобути потрібні гроші. Я часто був свідком, як він визичав гроші в робітників, які мали сталі і доброплатні роботи, мали деякі заощадження. Але зразу після закінчення пресової кампанії в травні чи листопаді (тоді двічі в рік проврдились пресові кампанії) він повертав борги їм з подякою. Таким був громадським господарем Іван Навізівський. Він користувався великим довір'ям у людей — передплатників, членів о рга ні за ці й, прихильників.
Іван Навізівський був надзвичайно пунктуальний щодо робочого часу: він перший вранці приходив до праці і останнім відходив з неї додому. З нього брали приклад і інші його товариші по праці, особливо в друкарні й адміністрації, не потрібно б у л о вста но вл яти трудрвої дисципліни. Кожен був свідомий свого відповідального обов'язку. Ба, чого більше, він своїм прикладом вчив, що коли комусь треба було допомогти чи то в редагуванні, чи читанні коректи, він брався за роботу, ніколи не говорив, що то не його справа. Особливо заступав реда кторі в першої сторінки —-новинкарської сторінки газети. ;
Він був і видатним громадським діячем,  пристрасним оратором, : часто виїздив в організаційних чи пресових  справах  на прРвінцію.
• Ко р йстув ався велйк ою п о пул яр-ністю і повагою серед робітників ї фар мері в. І коли в 1940 році почався наступ властей на українські р о б і т н и ч о- ферм е р с ь кі організації, Іван Навізівський був. першим в Західній Канаді, якого заарештували і   б е з   суду   з а п р ото рили в
■ кон цен тра цій гі ий. та бір   Кана наскі с
■ (провінція Алберта). І він був одним з останніх, яких випустили на волю у вересні 1942 ррку. Він пробув за колючою   проволокою   понад два
: роки. ї;,:::^
Після виходу на волю зразу поринув в організаційну їгромадську діяльність, будучи коррдинатором заходів Товариства канадських українців по посиленню воєнних зусиль у боротьбі проти гітлерівської Німеччини і її сателітів, а також по про вед єн ню   збірки   фонд і в   дл я
■ закупу медйкамент і в раненим черврноармійцям.
; Як   тільки   за кінчилась  Д р у га світова  війна,   Іван Навізівський
• п о верну в с я до с воєї. найбі ль щ улюбленої роботи        до праці  у ;
; видавництві, яке випускало тижневу газету ''Українське життя" і "Юкрейніан кенейдіан" у Торонто.
Як уже ■■. згадано вище, він : користувавс^і великою популярністю і повагою серед читачів, членів і прихильників українських робіт-ничо-фермерських ■: організацій, як також трударів різних націрналь-нОстей, членів Комуністичної партії Канади, Ліги рббітничРЇ єдності, . Ліги фармерської єдності. Асоціації самітних безробітних. Канадської робітничої оборончої ліги. Двері його канцелярії в Українському робітничому домі у Вінніпегу буквально ніколи не закривалися, в он и за в жди були навстіж відкриті : для людей. До нього заходили люди на консультації в організаційних і громадськиX справах; заходили л юди за порада ми ; в о соб й ста>4^ клопотах, частР навіть з сімейно і н ти м н и х; . п р об л е м. В і н за в жди ,.; старався допомогти розум ною порадою, а багатьом людям в їх критично матеріальному становищі навіть організуванням для них грошової допомоги — чи то самітнім голодним безробітним, чи то для рятування здоров'я.
До нього на пораду приходили різні люди, серед них були такі, що нале ж а л и   до   на ц і о на лі ст и ч ни х' .. товариств   (Народного  дому, І нституту   "Просвіти", Читальні
ОСВІТИ , парафіяни уніатської і православн ої (а в то кефаль Н ої) церков. Він ніколи не питав їх: "Де ви належи те?" В йо го а р х і в і зберігаю ть ся л и с т и - п о д я к и за пораду і допомогу людей різних національностей і світоглядів чи вірувань. .
в той же самий час його надто ненавйділ и на ці о на лі ст ич ні ватажки. На сторінках газет "Український голос", "Канадийський фармер", Канадійський українець" редактори, як також різні писаки, чорнили його і м 'я: пу б лі кув али ф а н та стичні вигадки і підлі брехні, що нібито він "розбагатів" на людських грошах, що в нього "великий маєток", що його дружина ходить у дорогоцінних хутрах і т. д., і т. п. І все те писалось і говорилось тоді, коли: він з своєї мізерної платні не міг звести кінці з кінцями і тому йрго дружині, не з важа ю ч й н а д в о є д і т е й, доводилось ходити до праці, щоб можна було прогодувати сяк-так сім'ю.
До речі, таку злобну кампанію очорнення вели ті ватажки в 1920-30-X роках також і проти інших керівників українського робітнйчо-фермерського руху — проти Матвія Пойовича, ; Матвія Шатульського, Василя Колісника..! Слід згадати, що найбільше визначався в тій брудній наклепницькій кампанії рєнегат Ми р ослав Стечи шин, редактор "УкраїнськогР голосу", який свого часу був: одним з діячів Федерації у краї нськйх соціал-де мокр а ті в Канади..
Також треба згадати і те, що до у кр а ї н с ь к р г о р о б і т н ичр -ферм е р с ь -кого руху в 19 20-30 тх роках проникали різні кар-єристи, які; ХОТІЛИ пробитися на керівні пости, щоб захопити у свої руки Товариство Український робітничо-фермерський дім. Робіт н и ч е з а п о мого в е товариство. Товариство допомоги визвол ьному р ухо в і на Захід ній Україні, Робітничо-фармерську кооперативу і, особливо, Робітничо-фармерське видавниче товариствр (українську робітничо-фермерську пресу). Ті шкідники в підступний спосіб, .4асто прикриваючись лів аць кою демагогією, нама гали ся в очах членів дискредитувати, як вони говорили,
Не можна забувати й того, що не тільки з і с т о р о н и у к р а ї н с ь к и X націоналістичних ватажків і кар'єристів-розбивачів робились на п о ле гливі спро б и з н и щ йти великий авторитет Івана Навізівського, але й загальна канадська реакція сильно ненавиділа його. На віть соці а л - д е мок р а ти ч ний ватажок А. А. Гіпс приєднався до цієї злісної кампанії, нама гаючись затягнути Івана Навізівського в суд. Але його спроби також зазнали гіоразк и. Суд відхилив його "обвинувачення" проти Івана Навізівського.
Будучи канадським громадяни-н ом і в идатним д і яч е м с в оєї при бра н ої б атьківщини, І в а н Навізівський дуже любив свою рідну батьківщину — Україну. За своїм політичним перекРнанням він був комуністом — інтерйаціоналістом.
верхушку , цецтральйе керівництво, обвинувачуючи його в,.'' тому, що воно "відірвалось" від робітників і фермерів, "збуржуази-лось"- Об'єктом своїх нападок вони обирали в першу чергу Івана Навіз і в ського, яки й сам е св ої м стан ови ще м, як у п р а в и тел ь Робітничо-фармерського видавни-чого товариства, мав тісний зв'язОк з найширшими колами українських трударів в Канаді.        ■■    : v. ~
; Хто ж були ті розбивачі ^ шкідники? Вони відомі в історії українського робітничо-фармерсь-кого руху під загальними назвами: кучерівщина, козловщина, стоцків-щина, лобаївщина. (Ці назви пішли в ід п різ в И'Щ " л ід е р і в '' т й X р р з б и в а цьк и X гр у п ). Тре б а з а з начити, Ш, о в сі ті спроби розбивачів провалились, вони не розбили монолітного українського робітнйчо-фермерського руху, який не зійшов на манівці з обраного ним шляху від часу свого заіснування.
він дорожив своїм рідним нар одо м — й ого історією, мов ою, національною культурою. І він був одним з тих перших, які привітали встановлення Української Радянської Соціалістичної Республіки, які все робили у своїх силах, щоб допомогти їй утвердитись. Він не забував і про той український край. Східну Галичину, в якому він народився, який 20 років, всупереч сподівань і надій його населення, опинився в соціальній і національній неволі. польських капіталістів і поміщиків, як опинились й інші західні українські краї в такій же соціальній і національній неволі — Буковина в неволі румунських б о яр ів,   Закарпаття в неволі
ч ех ОСЛО в.а цьк ої буржуазі ї. В і н належав до тих, які активно, всіма можливими засобами, допомагали населенню тих українських країв у боротьбі за своє визволен н я і возз'єднання з Рад я не > кою Україною.
і У зв'язку з тим слід нагадати про велику гуманну місію, яку доручили йому у кр аїнсь к і р обі тни ч о -фермерські організації виконати в 1928 році: розподілити допомогу, зібрану серед українських трударів у Канаді, серед населення Прикарпаття, яке сильно потерпіло від стихійного лиха — страшної поводі 1927 ррку. ^   . ^
У 1928 році Іван Навізівський, розподіливши допомогу жертвам поводі на Прикарпатті, відвідав Радянську Україну. То була його перша поїздка до Української Радянської держави. Побував він у Харкові, Одесі, Києві. Зустрічався з членами ЦенГральногр Комітету Крмуністичної партії (більшовиків) України і членами уряду УРСР — з Григррієм Петровським, Власом Чубарем, Панасом Любченко м, 'Володимиром Затонськи.м, письменниками Остапом Вишнею, Іваном Микитенком, Миколою Хвидьовим, художниками Василем Касіяном і Анатолієм Петрицьким, режисером Лесем Курбасем.
Особливо дружні і плідні зв'язки встановились між ним і Миколою Скрипником, тодішнім комісарем народної освіти УРСР, який багато зусиль докладав, щоб в бібліотеках при Українських робітничих домах у Кан а д і бул и твор и українсь ких радянських   літераторів,   як теж
(Докінчення на 8-ій стор.)