Сторінна 6
"ЖИТТЯ і СЛОВО"
Псжеділои, 13 вересня 1&/6 р.
НОВІ книги
ЩГВОНИ БУЛИ РІЗНІ
Не багато на Україні залишилось письменників, які започаткували в 1920-х роках радянськиіі літературний процес. І тому кожен рядок, що виходить з-під їх пера про той період, дуже високо оцінюється, бо ж це говорять люди, які прокладали шляхи, часто в нелегких і несприятливих умовах, для української поезії, прози, драматургії і літературознавства.
Останніми роками в галузі літературної мемуаристики плідно працює заслужений прозаїк і публіцист Юрій Смолич. Він випустив серію мемуарних книжок, які стали своєрідною сенсацією, викликали живе обговорення, подекуди навіть суперечки і безпідставні докори авторові за його насвітлення певних періодів і біографій окремих літераторів. Але незважаючи на те, хто їх і як оцінював (до свого уподобання і смаку), вони стали важливим надбанням не тільки письменника, але всієї української радянської літератури.
І ось Юрій Смолич порадував читачів і збагатив бібліотеки ще однією книжкою цього (мемуарного) жанру — повістю в оповіданнях ''СЗаисІеатизідіІиг'' ("Радянський письменник" — 1975).
ПравДа, це мемуарний твір, але не про українську літературу і Ті творців. Це повість про тих, що народилися на початку 1900-х років і ходили до одної гімназії. Звідти і заголовок книжки "б^йсіеатиз Ідііиг" (заголовок пісні студентів латинською мовою ~ '-Будемо веселитися").
Автор побудував повість на діалозі персонажу, що виступає під особовим заіменником Він, і офіціанткою ресторану, яка виступає під іменником Дів-.■■чина..-
Він прибув до ресторану в місті Н., який колись називався "Ріо-де-Жанейро", де збирались учні місцевої гімназії. Вони після матури зобов'язались чег рез кожних 10 років збиратись тут у назначений день.
Але з того часу пройшло 50 років. Він прибув сюди випадково, проїздом через місто, і одер>кав дві телеграми від однокашників. Вони повідомляли, що через службові обставини не зможуть прибути на зустріч, але пам'ятають про домовленість.
Дівчина зацікавилась відвідувачем і містерійними телеграмами і почала робити різні припущення. Він збагнув, що думає про нього Дівчина, почав з нею розмову. Правда, Він говорив, а Дівчина уважно слухала, лише час до часу робила захоплюючі репліки чи здивування.
Він змалював тодішнє життя містечка, навчання у гімназії і побут учнів, передавав їхні індивідуальні характеристики, розповідав про подальшу їхню долю.
Все це дуже цікаве, інтригуюче, захоплююче.
Пізніше до ресторану заходить і Автор. Між ними також зав'язується розмова. З'ясовується, що і Автор 1900 року народження, ходив тоді до гімназії, але в сусідньому місті. Хоч Він настоюює, щоб Автор розповідав про своїх однокашникііз, але автор відмовляється і воліє слухати його. ,
І розповідь продовжаєтьсяВона й далі надзвичайно цікава. ,
Так, це були різні люди, з різними характерами, пішли у життя різними шляхами. Правда, доля деяких персонажів (зокрема, Ядзі) залишається нез'яссн
ста нн
И
л и с т
ваиою аж до кінця повісті. Лише тоді, коли Він закінчив свою розповідь, входить поштар і вручає ще одну телеграму: ребус розгаданий — Ядзя жива і здорова; вона дружина Панкратова, який її кохав, і ще в гімназії присвячував їй свої вірші. —
Повість читається, як детектив, бо на кожній сторінці якась загадка, яка чекає своєї розв'язки. Адже життя багатьох однокашників склалось по-авантюрнрщьки, вони розбрелись не тільки по просторому Радянському Союзі, але по різних кутках світу, дехто навіть опинився за океаном.
На фоні окремих фрагментів (біографій) автор показав ті перепетії, які відбувались і до революції, і після неї не тільки в місті Н, але по всій країні.
Видатний український прозаїк, публіцист і громадський діяч Юрій Кор-нійович Смолич залишив у Канаді багато друзів і знайомих. З деякими він вів переписку. На протязі майже ЗО років він регулярно листувався з Петром Кравчуком.
Другого дня після одержання телеграфічної вістки про смерть Юрія Смолича, Петро Кравчук о-держав від нього листа, який був написаний і висланий з Києва 18 серпня.
Цей короткий лист багатомовний -— він показує, якої кипучої і творчої енергії людиною був Юрій Смолич до останніх днів свого життя, як турбували його громадські проблеми, як він цікавився життмя канадських українців. Лист яскраво виявляє благородні риси Юрія Корнійовича Смсь лича.
Нижче подає\ю повний текст листа:
18 серпня 76 р.
Дорогий Петре Іллічу!
Що найбільше мене дивує, — це чому Ви досі не одержали моєї книжки ("Гаудеамус ігітур")? Вислав її вже давненько.
Одночасно від Вас книжки надходять якось вчасно:, "Український соціалістичний рух в Канаді" одержали. Читаємо і Ваші багатосерійні нариси в "ЖіС". Чекаємо на зустріч восени —- вже недалеко.
У мене весь рік склався особливо важко. Олена після операції, двомісячного лежання в лікарні та двох місяців у санаторії побула вдома лише кілька днів — і знову, от уже півтора місяця, в лікарні: післяопераційний курс лікування. Софія Борисівна повернулася з лікарні додому, пішла, впала й зломила ногу: от уже четвертий місяць у лікарні.
Тож, як бачите, я між двох лікарень. Та й сам, як знаєте, не Геркулес, і не молодик. Ні часу, ні енергії не залишається для будь-якої роботи. "Високосний" рікі
Біда зараз і в Олександра Миколаєвича: Катерина Миколаївна в лікарні з дуже складним ін-фа]рктом, от' уже тиждень: Мавши вже пащ-порт, візу і навіть квиток до США, О. М. так і не вилетів.
Щодо паї^'ятника Лесі, то Ваше в останньому листі повідомлення, що нині "мається на краще" — вже життям спростовано: але ми й досі (на 18 серпня) не маємо звісток від Вас, що трапилося та як буде далі?
Сам нездужаючи і оточений найближчими в стані хвороб людьми, від усього серця зичу Вам і Марії найперше здоров'я! І дуже розумію Вас, коли кажете, що в праці (такій наполегливій!) Ви дістаєте відпочинок. Я — так само: тільки працюючи, почуваюся на сяких-таких силах, і тільки праця дає відпочинок і відраду. Мабуть, це і риси наших характерів, і вікова ознака: байдикувати можна було лише замолоду. Правда, на нас випало так, що й замолоду байдикувати не довелося. Але те вже -— данина епосі.
Чекаю Вашого повідомлення про одержання "Гаудеамус" — і взагалі листа •— ще до того, як побачимося в час Вашого приїзду на Україну ї
Міцно тисну руку! Вітайте рідних і друзів!
Ю. Смолич.
ГОСТІ ЗІ ЛЬВОВА
(Докінчеїтя з 5 ст.)
жує людей різних національностей, збагачує їх культурно, зміцнює між ними дружбу.
Нам дуже було приємно, коли мер міста Вінніпегу Степан Дзюба, крім офіційного прийому в міській управі, завітав до нас, на наш концерт у Павільйоні "Львів". Це для нас була, св€>єрідна нагорода, бо коли, приходить мер міста і оцінює так високо наш виступ, то це свідчить, що наші старання не пішли марно.
На нас велике враження зробили відвідини
Шевченківського. заповідника в Палермо. Нас дуже радує це, що тут є люди, які так старанно, щирю і добре зберігають пам'ять про великого сина українського народу —-нашого Тараса Григоровича Шевченка.
Бгіжаємо канадським українцям, та всім канадцям, мирного неба, здоров'я і щастя.
Ми будемо задоволені з того, якщо і ми своїм перебуванням зробили і свій вклад, хоч і невеличкий, у дружні відносини між Канадою і Радянським Союзом.
Читаєш повість "баисіеатиз ідіїиг" і салшй задумуєшся^ де ж твої однокашники народної чи середньої школи, як сіклалася їхня доля. Це саме і наводить тебе на роздумування про них і про ті часи, в яких довелось з ними вчитись, жити і пращовати. І в тому саме велика цінність повісті Юрія Смолича для вдумливого читача. -
Петро КРАВЧУК.
П. С. Повищий огляд книжки Юрія Смолича був написаний за тиждень до одержання печальої звістки про його раптову смерть. Хай повищі: рядки будуть висловом глибокого співчуття з приводу кончини мого щирого друга і вчителя.
ГРАВЮРИ МАРГАРИТИ СГАРО^
Вернісажі цього літа у Львові започаткувала виставка творів графіки Маргарити Старо в ой т, яка відкрилася у приміщенні музею українсько го мистецтва.
Маргарита Староврйт належить до тих митців, які в художнє життя активно включилися у 50-х роках. Гі вчителями були такі відомі графіки, як Олена Кульчицька, Сте-фанія Гебус-Баранецька, Василь Касіян.
За чверть століття художниця створила галерею портретів видатних діячів літератури і мистецтва України, знатних земляків-шахтарів Черво-ноґрада, нафтовиків Бо- . рислава, робітників львівських заводів, колгоспників. , ^;V- ^
Широку популярність завоював цикл гравюр "Гуцульщина під радянським сонцем".
Тепер художниця працює над циклом гравюр "Дерев'яна архітектура на
західноукраїнських
землях