Понеділок, 10 квітня 1978 р.
"ЖИТТЯ І слово
Сторінка 5
.. .Була неділя 12 квітня 1908 року^ До будинку канцелярії намісника цісаря Австро-Угорщини графа Андрія Потоцького у Львові наближався двадцяти-річний університетський студент — Мирослав Січинський. Він ішов на великий подвиг — виконати атен= тат на людину, яка собокі персоніфікувала владу, що гнобилк соціально і національно трудовий люд Східної Галичини.
Були то часи важкі для українських трударів, які були поневолені на своїй рідній землі. В Східній Галичині не було великої промисловості і спролетари-зовані люди мусили шукати будь-якої праці в чужих країнах; в місцевій кустарній промисловості їх жорстоко використовували капіталістичні боа-констрік-тори; селянські мізерні господарства дробилися і селяни пауперизувалися, ставали форналями на поміщицьких фільварках або масово емігрували за тридев'ять земель у далекі заокеанські сторони — до БразілГі, США і Канади; місцеве населення позбавлялось будь-яких Політично-громадських прав і демократичних вольностей.
Хоч у Східній Галичині велась боротьба за соціальні і національні свободи, але вона тоді ще не була сильною, бо її очолювали такі політичні провідники, які не були в спромозі змобілізу-вати ширюкі кола народу> бо ж не мали ясної і цільної програми, скочувались часто на опортуністичні позиції.
ї молодий студент, який вважав себе соціал-демократом; хоч формально не належав до Української соціал-демократичної партії Східної Галичини і Північної Буковини, вирішив індивід дуальним актом звернути увагу світової громадськості на ті кривди, які діялись тоді над поневоленим його народом.,
... 2 година пополудній Мирослав Січинський переступив поріг канцелярії намісника і, замість просйти"посади вчителя", як формально заявив, коли просився до нього на авдієнцію, вистрілив з револьвера графові Андрію Потоцькому в чоло. Він спокійно, стріляючи в нього, сказав: "Це за кривди нашого Народу! . \" Вистріл був фаталь-
, ■Ний.;,;."
Мирослав Січинський не вть кав, хоч, як говорить у своїх спогадав, міг це легко зробити, бо кілька хвилин після вистрілу було велике замішання, ніхто не знав, що сталось. Але він залишився на місці, бо хотів, щоб його заарештували, щоб відбувся
тніи історичний акт
над ^им суд, на якому він—міг би викрити перед цілим світом все те, іцо^іялось в Східній Ґа^ личині, виявити, хто за все те винен, хто відповідальний за гноблення його народу.
Перша судова розправа відбулася ЗО червня 1908 року. І він дійсно використав судовий процес, щоб розкрити все лихо, яке заподіювала а в с т р о-угорська
(До 70-річчя атентату Мирослава Січинсьного на цісарського намісника фафа Андрія Потоцького у Львові)
монархістична адміністрація руками польсько-шляхетської бюрократії. Він говорив, що граф Андрій Потоцький, цісарський намісник, "всіма законними і незаконними средствами старався знищити робучий руський люд". І своє твердження він проілюстрував фактами: страйкуючих сивоволосих людей власті, як злочинців, арештували і запроторювали в кримінали; адміністрація не допускала галицьких
власть імущих. Адміністрація також хотіла морально стероризувати українське населення Східної Галичини і держати його в покорі. V
Проти вироку було • внесене "зажалення неважності". 2-го вересня 1908 року у ]^ідні спра-ву розглядав Найвищий касаційний трибунал. Він уневажнив за-суд і зажадав нового процесу перед лавою присяглих у Львові.
Мирослав Січинський у Вестленд Конвалесенс Сентр біля ДІтройта (США). Фото зняте 13 березня 1978 року.
людей до голосування на виборах; у селі Коропці жандарми вбили селянина Марка Каганця; українцям не дозволялось відкрити у Львові власний універь ситет; власті зупиняли еміграцію бідних селян за океан, щоб поміщики мали дешеву робочу силу на своїх латифундіях.
Суд намагався представити Мирослава Січинського нанавис-ником польського народу. Він рішучо це відкинув і заявив лаві присяглих: "Се неправда. Як соціальний демократ, я не міг ненавидіти цілого польського народу і ніхто мені не може доказати, щоб я коли-небудь ширив ту ненависть. Я чув тільки погорду до даної класи, що угнітає мій нарід". *)
Лава присяглих швиденько, після кількахвилинного засідання, одноголосно визнала Мирослава Січинського винним. Зразу трибунал виніс вирок: "згідно з 130 параграфом Мирослав Січинський засуджується на кар\' смерті через повішення".
Такого вироку можна було сподіватися ще до розпочаття судового процесу: і лава присяглих, і трибунал, які були лише виконавцями монархістичної адміністрації, заздалегідь постайо-вили знищити його, щоб перестерегти інших, якщо б такі знайшлися, що хотіли б у подібний спосіб вести боротьбу проти
Другий судовий процес над Мирославом Січинським почався 1 квітня 1909 року і перервався до 15-17 квітня. І нк ньому поновно було засуджено його до страти.
21 веріесня 1909 року вдруге розглядав його справу Найвищий касаційний трибунал у Відні. Тим разом він схвалив вирок смерті і відхилив "жалобу невинності". Отже, Мирослав Січинський двічі був засуджений на повішення. Пізніше цісар Франц Йосиф замінив кару смерті на 20-річну тюрму. Його примістили у тюрмі "Діброва" в
*) Як судили Мирослава Січинського. Львів 1910 року. Ст.
67.^л-'":"-'-^'::.'-^
У цілому світі акт і засуд Ми-ррслава Січинського викликав великий відгомін. У Канаді сеі-ред українських трударів, організованих у Соціал-демоїсратичну федераВію, розгорнувся рух за те, щоб вирвати його з тюрми. У країні організувались мітинги, на я кнх промовці викривали без-I юрядкн австро-угорської монархістичної адміністрації в Східній Галичині, приймалися резолюції з домаганням випустити на волю Мирослава Січинського, проводились збірки коштів на його вирвання з тюрми. Зразу кампанією проводив Комітет з п'ятьох. Потім у Вінніпегу була сформована Рада сімох з українських соціал-демократів.
Ім'я Мирослава Січинського, народного месника, було таке популярне, що його присвоювали у багатьох місцевостях Кана-ид Українським соціал-демокра-
тичним організаціям (Фенікс» Госмер, Келгарі і ін.).
Перша українська соціалістична газета на американському континенті "Червоний Прапор" в 1908 році виступила на оборо^ ну засудженого. У вірші, що був опублікований на ії сторінках, говорилось:
. Тож не гаймось, Не барімся. Даймо осуд свій! Січинському не вмирати — Борцям пора в бій!
За короткий час у Канаді було зібрано $2,134 на його визволення. На ті часи це була величезна сума! Не тільки на сторінках газети українських соціал-демократів "Робочий Народ" друкувались матеріали про перебування його в тюрмі, але й вийшла двома виданнями книжечка — поема "Січинський в неволі" П. Терненка (Павла Крата) 1910 року накладом "Робочого Народу". ;■;
Крім Павла Крата, опублікували про Мирослава Січинського свої вірші Дмитро Рараговський і Дмитро Мойса. Останній свій вірш закінчив словами:
Нам Січинський най живе, Многі літа най живе!
Коли Рада сімох одержала зі Львова телеграму, що з 9 на 10 листопада 1911 року з тюрми "Діброва" втік Мирослав Січинський, то вона скликала у Вінніпегу мітинг, назвавши його "Святом радості". Ш мітингу виступив з промовою Матвій Попович, який викрив дволичність українських націоналістичних панків, які спекулювали на вчинку Мирослава Січинського, але нічого не робили для його визволення. ("Князь" уніатської церкви, митрополит Андрій граф Шептицький, навіть засудив був вчинок Мирослава Січинського, за що "удостоївся" такої "честі" у Венкувері, куди прибув, що його висвистали з мітингу і обкидали гнилими яйцями місцеві українські робітники).
На цьому ж мітингу 26 листопада 1911 року учасники прийняли резолюцію, в якій підкреслювалось, що вони "радіють тим, що Мирослав Січинський втік з криміналу", і що вони "будуть боронити його всіма силами".
Через кілька місяців "Робочий Народ" повідомляв, що дз Вінніпегу "приїздять учасники і помічники утечі" Мирослава Січинського. Дещо пізніше газета вмістила портрет одного з дозорців, Семена Пилипчука, який разом з Михайлом Черев-ком прибув до Канади.
"Робочий Народ" на своїх сторінках опублікував розповідь тих дозорців "Як утік Січинський з "Діброви". Ця розповідь вийшла також окремою книжечкою коштом М. Гуіцького з Друкарні Спілки "Робочого Народу" 1912 року.
(Докінчення на 6-ій ст.)