Понеділок, 17 липня 1978 р.
"ЖИТТЯ І СЛОВО'
Сторінка 11
I*-
'Хата моя, біла хата../'. Пливе пісня над Широкими просторами ланів, над древніми степовими курганами, над :)еленим розмаїттям лісів та озерг Квітне земля і сповнює стрце великою любов'ю до життя, до краси людської* праці, до щастя. Недарма ж одну із своїх недавніх збірок український поет Дмитро Луценко назвав "Серцю співається".
Щедра полтавська ісмля подарувала Україні не одного поета. Звідси пішов у світ і Дмитро : [уценко. Його життєвий Шлях увібрав у себе і роботу на шахтах Донбасу, і навчання в інституті/ і важкі будні Великої Вітчизняної війни. Народився ж Дмитро Омеляно-пмч з ніжною чутливою душею, і з кожним кро-іх'ом по землі міцніло Гі 1артувалося його слово, :фостала поетична майстерність.
Ставши кореспондесь І ом ще в роки Вітчизня-і^ої війни, ДхМигро Луце!і-ко продовжував Журналі стську роботу і після перемоги, працюючи в газетах; на радіо, У живому іарячому слові поета б'ється пульс сьогодення, а особисте, пер€їжите набирає громадянського звучання. ПеііуДмиТраЛу-^^ ненка належить кілька збірок поезій. Серед них "Ларую людям пісню" (1962), ^'Незакінчена соната" (1966), "Як тебе не любити" (1969), "Добрість" (1971), "Пахучий хліб" (1974), "До останнього патрона" (1975), Серцю спів а є т ь с я'' (1975), "За Березовою Руд кою" (1976). Вірші поета глиб око ліричні й водночас мужні, сповнені любові до жігг-тя, світлої віри в утвердження високих гуманістичних ідеалів.
"Як тебе не любити, ІСиєве мій..." — лунають а динаміка знайомі слова. Вже стали народними пісні "Сивина", * Осіннє золото", "Україна, любов моя", "Не шуми, калинонько", "А мати ходить на курган", "Зачарована Десна" та багато інших. Я к чудово звучить у виконанні Черкаського народного хору пісня "Хата моя, біла хата"! Важко уявити репертуар будь-якого хорового колективу без пісень на слова Дмитра Луценка.. -
1976 року за пісні, на-тшсані у співдружності з композитором Ігорем Ша-мо, Дмитро Луценко був
Серцю співається
удостоєний премії УРСР Шевченка.
Державної імені Т. Г:
(НАДІСЛАНО ТОВАРИСТВОМ "УКРАЇНА"!
І
Член Спілки письменників України, заслужений діяч мистецтв УРСР Дмитро Луценко прямує ДО свого 60-ліття, сповнений сил і енергії, він несе читачеві схвильованість своєї поетичної душі.
не засумую V з горя я,
Коли забудуть автора ім'я, Аби довічно ти жила ' с в народі" — такими словами звертається поет до власної пісні. Т не — провідна думка всієї поезії Дмитра Луценка.
КАНІВСЬКА ВЕРШИНА
Дерева в плахтах зарябіли, а захід сонця
ватра каннів... Мов пантеон кам'я-нобілий. За лебеді в красою Канів.
Л гору видно аж з Канади!;. V строгості гранітній гордо піднявсь Кобзар — провидець правди, на вічність визнаний народом. Степи й лани широкополі з любов'ю з кручі оглядає. А небо в синьому приполі дроти над греблями гойдає. Звиса колосся на обніжжя, а ген встає за містом — місто. Дніпропетровськ і , Запоріжжя вплелись в Славутича намисто. Бушує полум'я мартенів... І як душі
порадіти: Вогонь несуть, як Прометеї, Козацькі правнуки і діти.
Стою...
А серце охка, охка, бо спазмів стримати не в силі... Сотає краплі рута вогка,
1 квіти, квіти на : могилі.
Печалі,
ви душі не крайте — Кобзар іде безмежним світом, і — "Як умру,
поховайте...'
не
г»
гримить священним заповітом. Тече на Канівоьку вершину народ вшановувать
поета.
На рушниках йому, як сину,
хліб-сіль підносить вся планета.
Мені в далекому Парижі приснилась рідна
сторона; серед ліобисткової
тиші
дрімає хата чепурна.
то
ДМИТРО ЛУЦЕНКО
Біля воріт у баби Вірки
цві туть акації ряси і. І мерехтить село Вечірки в прозоро-синій
далині. Палає райдужно довкола дощами скроплена земля.
Про хліб насущний Дід Микола край хати з батьком розмовля. А в житі стежка
заповітна І перепілка не змовка... І де б не був я. земле рідна, ти вся в мені, до колоска. і Богун, і Боженко — Революцій нетлінні
сторінки. Ви дітей колихали з любов'ю, дарували їм лаври й лілеї. ■ Зігрівали душею і _ кров'ю, щоб зростали міцні,
як Антеї. Бачу й нині:
тримаєте скромно на жіночих руках_
сповиточки. Не шкодуєте ласки. Мадонно,
щоб зростали сини Ваші й дочки.
не знали тяжкої зажури, минали їх долі ~ невтішні. І мужніють
майбутні
Хосюри, і Тичини, і Рильські і Вишні. Стануть дужими . кроїла орлині, підуть стежкою слави
крутою. Я не вірю в небесні святині, але Вас називаю святою.
І палаюче сяйво зорини, і задумливий цвіт материнки, і вогонь лугової калини — вся в мені Ви, як є— до рюсинки.
МАДОННА
Ви
як
мрія 1 казка.
Мадонно!
Тож на Вас я ще змалку молився. Подивіться над Вами бездонно простір ^
космічний розлився. А під ним — І дніпровські
заплави, І прозорі озера
Волині. Самоцвіти веселок Полтави
І кургани
Донеччини сині. А під ним— , віковічні діброви і поля, і гаї, і лісочки, і дівочі привабливі брови,
і цілющі карпатські струмочки. А під ним — крем'янисті дороги та осель чарівні акварелі.
Болі й муки, надії й тривоги, іскрометні, як світ, Рафаелі. А під ним — невмирущий
Шевченко,
світла ніжність і гнів Українки. І Богдан,
Ви ж, — як мрія і казка.
Мадонно!
Я на Вас ще з дитинства молився. Подивіться — над Вами бездонно неба простір
безмежний розлився;
ЦИМБАЛИ
Гей ПІДУ я крутим плаєм. Де ліси рубали; Підберу там яворину І зроблю цимбали.
Приспів:
Цимбалоньки мої нові. Дзінь, дзінь-дзінь,
дзінь-дзінь. Які файні. яворові. Дзінь, дзінь-дзінь.
дзінь-дзінь. Щоб ми в парі танцювали. Дзінь, дзінь-дзінь.
дзінь-дзінь. Грайте нам, цимбали!
Я візьму тії цимбали. Та й на них зафаю. Хай поллється
срібна пісня По рідному краю.
Приспів.
Вийдеш, мила, до
джерельця По водицю зрання І почуєш мою пісню Про наше кохання. —
П р неп і в.
(В приспіві після 2-го і 3-го куплетів слова "Дзінь, дзінь-дзінь, дзінь-дзінь" не повторюються).
Федір ДОРОШ.
Чемерівці
Хмельницької області. Українська РСР.
УКРАЇНА
Серце моє, Україно, Зірко моя золота. Наче у лузі калина Доля твоя розквіта.
Гордо Дніпро в далеч
лине,
Буйно вогнями сія. Серце моє, Україно, Пісня і доля моя.
Р і дні шумлять полонини, Дзвінко потоки течуть. Жовтень ми славимо
нині.
Пісню про Леніна чуть.
Мирне сіяє нам небо. Подвиг зове трудовий Воєн нам лютих
не треба, — Світ ми бVДVЄМ новий.
їє моє, Україно, Зірко моя золота. Наче у лузі калина Щастя твоє розквіта.
Пилип ГОЛУБИИЧИЙ.
с. Романки
на Дніпропетровщині, УРСР.
УКРАЇНЦІ! до сво^ кулктурвкйісвіт-шйй оргаиІзапЯ — Том-рвсгва Об'сдишинх Українських Канадців.