СТОРІНКА 8
«ЖИТТЯ І слово»
Понеділок, 17 липня 1989 р
З в. А. Івашком ми домовлялися зустрітися ще в перші дні роботи З'їзду народних депутатів СРСР;
Але гранична-стислість тих спекотних, з неодмінними грозами літніх днів^ непрості о6ов*язки заступника голови мандатної комісії З'їзду, якій доводилося розбиратися в огріхах минулих виборів^ потім — сесія Верховної Ради... Словом^ наша розмова в постпредстав-н и ц т в і Р а д и М і н і с т р і в України в Москві відбулася, коли З'їзд уже фінішував. Можливо, це навіть сприяло розмові: пристрасті виду-хають, ми дедалі уважніше вдивляємося в майбутнє. Але попервах, звичайно ж, йшлося про форум, який щойно завершився.
— Ми нині живемо ще тими, з'їздівськими враженнями. Воно й не дивно, — говорить Володимир Анто-нович, — такої події за життя нинішніх поколінь у нас ще не було. Остаточну оцінку їй, звичайно поставить історія, а п о к и- що с о ці о л о гі ч ні о п и ту в а н н я р е є с т р у ю т ь найрозмаїтішу суму балів.
Як я оцінюю цей Зізд, виходячи із сьогоднішнього дня? Думаю, добрСі що він пройшов саме так, хоча у перші дні його роботи було дуже   багато   розмов про марнування  часу. Скажу чесно, я теж належав до тих, хто так думав. Та ось минули ці тижні, і тепер, осмислю^ ючи перебіг подій, робиш висновок: наш з'їзд пройшов ніби через кілька етапів, і кожен з них певною мірою виправданий. Учасники форуму  самі проходили школу, і суспільство вчилось разом з ними. Головне ж полягає в тому,  що з'їзд виконав   своє основне завдання:   він визначив політичну лінію дальшого розвитку нашого суспільства,   на демократичних засадах сформував вищі органи влади. І, звичайно, тепер всім нам, в тому числі і партійним працівникам, доведеться перебудовувати роботу з урахуванням уроків ЗТзду, його рішень. Якщо говорити про мене — я був і лишаюся переконаним прихильником конструктивних  підходів, конкретних справ, творчої перебудови.
— Як оцінюсте роботу укржінськоі  делегації, чи була вона на Зїзді єдиним^ організмом? І взагалі: чи\ можна,  говорячи про/ представництво велнкоі-^ р е с п у б л і к н, _ д е  к ож на область,   Київ  ^ уже делегація, говорити про таку єдність?
Це непросте запитання.
Перебудовувати — значить творити
Розмова з членоім Верховної Ради СРСР, другим секретарем ЦК Компартії України ВОЛОДИМИРОМ ІВАШКОМ. Передруковуємо з київської газети "Молодь України".
Адже ні в Конституції, ні в іншому законодавстві поняття **делегація республі-
ки"* не зафіксоване. Серед депутатів — найрізноманіт^ ніші люди, з різних верств суспільства, із своїми • поглядами, оцінками. І нівелювати їх, добиватися якоїсь штучної однодумності —- суперечить духу самої перебудови. Чим більше людей, які думають по-своєму, сперечаються (але знову наголошую: настроєні конструктивно), — тим краще для всіх нас.
Є тут і інший підхід, який, на перший погляд, суперечить сказаному вище, але йде від самого життя. Ким би не був депутат — він обраний на Україні і представляє український народ. Кожен з нас має враховувати це. Тому й бували більш чи менш вдалі спроби обговорити спільні питання, висунути кандидатури в комісії, комітети. Повної одностайності не було жодного разу, але в цьому немає нічого ні дивного, ні страшного. Могли бути й помилки, але мені не відома "зла вол я" хоча б когось при р оз г л я д і ти X ч и і нш и X проблем — просто бували р і з н і, н а в і т ь п о ля р н і міркування.
Тому оцінювати загалом роботу делегації, можливо, ' не зовсім правомірно. Кожен мав якусь можливість проявити себе, хоча, звичайно, список тих, хто записався виступати з. Так би мовити, головної трибуни, був занадто великий, і є невдоволені.
— Вперше на ЗКзді була представлена група комсомольських депутатів. Однак на питання анкети соціолог гічноі служби З'їзду **чн пов*язусте вн свої надіі на поліпшення з діяльністю цих організацій?*' комсомол згадало лише 19 процентів депутатів.
— Знаєте, я звик до будь-якої цифри ставитися вельми обережно. Анкети розпов-, сюджувалися серед усіх депутатів. А комсомол і молодь загалом були представлені на З'їзді дуже малою питомою вагою. Зрозуміло, що більшість депутатів вже просто за віком не могли пов'язувати свої думки з комсомолом. Тому- я не вважаю, що названа вами цифра відображує реальні уявлення учасників 'З'їзду про роль молоді, комсомолу в долі перебудови. Якби питання, звернене до всіх депутатів, було сформульоване коректніше^  могла  вийти інша
статистика, яка б заслуговувала більшого довір'я.
^ Можна погодитися з цими Вашими роздумами, та як би там не було, авторитет комсомолу сьогодні не в найкращому становищі. І нині пожвавлено днскутусть-ся . питання: чи залишиться комсомол і в майбутньому єдиною молодіжною організацією?
ВОЛОДИМИР ІВАШКО, член   Верховної Ради СРСР, другий секретар ІДК Компартії України.
Про які організації ви
говорите? Такі, що формуються за різними професійними ознаками, захопленнями, інтересами, чи про політичні утворення?
— я б уточнив так: про різні ''неформальігї'* об'єднання сь о г од н і і п р о п о л і т и ч н і ф о р м у в а н н я завтра (про це переконливо свідчить і досвід братніх країн).
— Я думаю, що комсомол
повинен дедалі більшою мірою повертатися до ленінської ідеї організації молодих комуністів. Відродження цієї концепції — майбутнє комсомолу, як політичної організації. У рамках комсомолу чи за його межами можуть, звичайно існувати будьтякі інші молодіжні організації^ що будуть об'єднувати молодь за різними конкретними інтересами.
Те, що комсомол значною мірою втратив авторитет, пов'язане, я вважаю, насамперед, з його формуванням, з обов'язковим "записом" до комсомолу всіх підряд. Політична організація так формуватися не може. Тому мене не "Шокує зменшення кількості членів ВЛКСМ. Йдеться про те, щоб людина прийшла туди свідомо. Та якщо вона — не член комсомолу, чому не може брати участь у роботі екологічних, історичних.
технічних та інших об'єднань?! все ж, які б організації не створювалися, комсомол повинен бачити і враховувати процеси^ що відбуваються в молодіжному середовищі, брати в них активну участь. Його життєвість саме й полягає в організації, заохоченні руху, який виходить з інтересів молоді.
— На З'їзді чітко виявилися різні підходи республік до вирішення найважливіших питань — і національних, і економічних, і політичних. Наскільки ми повинні враховувати їх н ю д у м к у, по з и ції, досягнення, і що може Україна запропонувати іншим республікам?
Ми справді побачили на
З'їзді ш и р о к и й спектр підходів. Я завжди був прихильником того, щоб активно переймати все н а й к р а ще, на й ц і к а в іш е. Багатьом нині ще перешкоджає в цьому консерватизм, а то і просто якесь чванство.
Водночас єй пропозиції, над якими ще треба добре поміркувати. Наприклад, республіки Прибалтики та Білорусія хочуть перейти на республіканський госпрозрахунок уже в 1990 році. У доповіді М. І. Рижкова була названа інша дата — 1991 рік. І тут слід зауважити, що в республіках склалася зовсім різна структура виробництва. Якщо на Україні традиційно розвивається важка індустрія, то варто подивитися: хіба в ціні на метал враховується вартість землі; розкопаної в Дніпропетровській, Запорізькій, -Кіровоградській областях, шкода, якої ми завдаємо на ш и X ріка м, Ч о р но му морю? Техногенні навантаження на Україну астрономічні, вони вже перевищили всі можливі межі. Словом, нам необхідно все розрахувати, зважити. Мають бути встановлені справедливі ціни на нашу продукцію. Доти ми до переходу на республіканський госпрозрахунок не готові.
Багато було цікавих виступів про долю національних культур, мов. Ці питання гостро стоять і на Україні. Заходи вживаються, насамперед — для утвердження, відродження української мови. Та йде цей процес зовсім не тими темпами, яких багато хто очікував. Тут належить виконати велику роботу. Є люди, які плекають надії на адміністративні заходи. Без них
також не обійтися. Але вважати їх панацеєю не варто.
Немало зроблено останнім часом, щоб допомогти іншим народам, які живуть на Україні, у відродженні їхніх культур угорцям, євреям, полякам тощо. Думаю, роботу в цьому напрямі треба розгортати, обстановка для цього найсприятливіша. Є, звичай-но, й особливо гостра проблема т-' кримських татар, але вона не замикається лише на нашій республіці, це питання всього Союзу.
Іноді можна почути міркування про те, що перебудова на Україні відстає, але це дивлячись у чому її вимірювати. Як на мене, йдеться про перехід до якісно нового стану суспіль^ ства, і цей процес постійно набирає сили^ хоч, зрозуміло, і не без протиріч та недоліків. Із контактів з іншими депутатами; виступів на З'їзді я переконався, що ми не серед відстаючих в економічній реформі. Звичайно, не можна не бачити, що в наш і й республіці, як і в інших місцях, рівень політичної культури недостатній для стрімкого проникнення в усі пори життя демократичних інститутів у . закінченому вигляді. Але й драматизувати цього не варто.
Якою Ви бачите свою маіібутню роботу в Раді Національностей?
— Я б сказав, вона буде дуже складною. На Зізді порушувалося немало гострих проблем: малочи-сельні народи, доля народностей Півночі^ права автономій, нарешті — питання кордонів. Було б неправильно і самовпевнено сформулювати цілу програму буквально в перші дні роботи. Та вже одне з питань я бачу. Йдеться про українців, що живуть в інших республіках. У Москві, як ви знаєте, створене Товариство українськ о ї культури "Славутич", надходять нам листи й з інших регіонів країни. Необхідно, щоб відродження нашої культури торкалося й цих людей.^ Адже вони — наші співвіту
і це
чизники, ЯКІ не хочуть добре — поривати із св<^ім корінням. Досі це питан^ія ніяк не вирішувалося.
— Можливо, воно може бути вирішене із створенням культурних цснтрівУ РСР, і не лише в Москві? До речі, чи не приведе перебудова економічного'механізму і до створення нових постпреду ств у республіках? Цс б сприяло і задоволенню культурних запитів.
(Закінчення на 9-ій стор.)